Жовто-червоний кленовий лист падає під ноги і весь залитий сльозами видихає останню порцію спогадів про тепле літо…
Він падав дуже довго, кружляючи в повітрі, мов не хотів лежати на землі, а бажав залишитися на тонкій гілочці дерева. Та жовтень вже вишивав клени червоним, жовтим, срібним, золотим. Листочки ніби просили: “Виший нас зеленим, нам хочеться жити”. Але осінь все далі й далі тягла золотаву нитку…
