Iсторiю ВIЛ-позитивної жительки Кiровоградщини розповiли в Кiровоградському обласному вiддiленнi ВБО “ВМ ЛЖВ”, iнформує Златопiль.
Полiнi Аркадiївнi за 60 рокiв. Вона варить смачний борщ, любить розгадувати кросворди i няньчити своїх правнукiв. Про ВIЛ-iнфекцiю дiзналася десять рокiв тому. Вiдтодi дiагноз нiяк не вплинув на її життя.
З Полiною Аркадiївною спiлкуємося по телефону. Вона одна з найстарших ВIЛ-позитивних, у яких менi вдалося записати iнтерв’ю. Проживає у невеличкому мiстечку, де всi про всiх знають. Єдине її побоювання – щоб нiхто не дiзнався про її ВIЛ-статус.
– Бо ж вiдвернуться, дочко. А менi на старiсть не хочеться, щоб люди тикали пальцями чи осуждали, – зiзнається жiнка.
– Не переймайтеся. Ми змiнимо ваше iм’я i не будемо вказувати мiсто. Коли ви дiзналися про ВIЛ? – питаю.
– То було десять рокiв тому. Залетiла я в лiкарню з високою температурою. Перевiрили, зробили знiмок, сказали, що легенi набираються рiдиною. Я здавала багато аналiзiв. А потiм лiкар сказав, що в мене ВIЛ-iнфекцiя. Як? У мене мужикiв не було! Я ж нi з ким не спала, крiм свого чоловiка! Вiдкуди воно в мене взялося? Оговтавшись, я почала розпитувати, як ще можна було iнфiкуватися. Менi до цього кiлька рокiв тому робили складну операцiю, мабуть, тодi я й отримала ВIЛ, – каже Полiна Аркадiївна.
– Ви розпочали лiкування?
– Це було не просто. Спочатку я боялася йти в лiкарню по лiки. Та й не могла. Я була в iншому мiстi з хворими легенями. Тому просила сина i вiн менi привозив лiки. Коли почала приймати антиретровiрусну терапiю, менi ставало легше дихати. Та й з часом було вже не так страшно. Я повернулася у своє мiсто. Жила звичайним життям. Змирилася зi своєю хворобою, – дiлиться жiнка.
– Лiки додому вам приносить соцiальний працiвник проєкту «Колобаритив послуг з виявлення та лiкування ВIЛ» ACCESS Pro в рамках програми PEPFAR (2018 – 2023)», що втiлює БО «100 вiдсоткiв життя. Кропивницький». Не називаю її прiзвища, щоб вас через неї не iдентифiкували. Розкажiть, чим вона вам зараз допомагає?
– О, її вiзит для мене завжди радiсть. Менi важко ходити. Хiба що у подвiр’ї, i то – повiтрям подихати, посидiти на лавочцi. Йти по АРВ-терапiю менi важко. От моя соцiальна працiвниця i приносить менi лiки, якi я приймаю щодня. Якщо треба якась пiдтримка, я їй телефоную. Це добре, що вона у мене є, – каже Полiна Аркадiївна.
– Ви бiльше часу проводите вдома. Чим займаєтеся?
– У мене постiйно правнуки в гостях. Готую їм щось смачне. Люблять мiй борщ iз домашньою сметанкою. Я ще люблю розгадувати кросворди. Це моє захоплення iз молодостi. На жаль, як тiльки почався карантин, то була без кросвордiв. Але якось подарувала менi сусiдка газету з кросвордами – от я i знову в нею з головою поринула. У мене знаєте, скiльки вдома цих кросвордiв? Огого!
Розмова з Полiною Аркадiївною ще тривала пiвгодини. Вона розповiдала i рецепт борщу, i «секрети» слiв захованих у кросвордах, а насамкiнець казала: «Ви напишiть там у себе, щоб люди без вагань проходили тест на ВIЛ. П’ятнадцять хвилин – i ви знатимете про своє здоров’я. Краще приймати АРВ-терапiю вчасно i жити звичайним життям».
Вiкторiя Семененко
