Одного разу, в одному місті, народився хлопчик… чи дівчинка, та ні наче хлопчик. Хлопчик, був милою дитиною, але нємного падлюкою, та на стільки падлюкою, що навіть батьки розлучились. Сиділа мамка хлопчіка та думала, що їй з цим маленьким чудовиськом робити. Думала, думала…та придумала, віддати його хоть кудись.
Так наш хлопчік Олєжка потрапив у дитячю відситку. Діти там були не дуже дружні, а шо ж таки робити, якщо він як воно. У Олєкжки появились однодумці, такі ж як і він. Почали вони рєшать як робить свої муточкі.
Якогось хмурого дня зібралися вони всі разом в одному приміщенні та сіли думку гадати. Гадали, блукали, крутили, мутили… та намутили собі партєєчку. Далі все було ще гірше. Вони нарішали собі муточкі та схємочки роботи. І почала їх партія, не таких, робить свої ділішечки.
І одним пречудовим днем наш Олєшка, вирішив шо він вміє думати, та і придумав… Підука я до народу, може головуючим буду. Але не врахував Олєшка, що не любить народ наш не таких. Олєшка старався, пихтів, кричав, доказував шо він такий як і всі… навіть одружився. Весілля було прекрасне. Олєшка був на висоті…краще нареченої. Наречена ж наче жінка, наче чоловік. Прям як наж Олєшка любить. На весіллі тости звучали: за молодих, за партію та за не таких. І як сказала мама Олєшки: «Шановні молодожопи, вітаю вас на вашій церемонії одужання». Так наш хлопчік Олєшка став, тіпа дядьком. Думав всьо проканало, полюбить мене народ. Але не тут то було, нічого йому не вдалося і не сподобався він народу.
Потім він придумав другу хітрющю справу… Авось, повезе, якщо я їм пісню заспіваю. І тут Олєшка розспівався. Птиці та вся живність навкруги аж повиздихала. Біжали всі хто куди. Хто в ліс, хто по дрова. А пам’ятаєте Ван Гога? Ви думали, що він просто так собі вухо відрізав? А нє, то благодаря Олєшке! Короче, не жалів він ні дітей, ні старіків. Було пєчально мешканцям міста в якому співав Олєшка. Да що так і казати, по всій планеті люди страждали.
Коли не прокатіла і друга фішєчка у Олєшкі, він придумав людей ворогами та скотиняками обзивати. Нє ну а шо, йому можна. Його ж так мамка називала. Як зміг так і подумав. Ну нічого йому можна, він та у нас слабенький… дурненький, короче нічого толкового в його голову не приходило.
Не прокатіла і третя фішєчка у Олєшки. Засмутився він дуже. Та й заспокоївся трошки… Але ж ми з вами розуміємо, що ненадовго. Воно ж трошки не в собі, та й на розум слабе.
Короче, що вже й говорити про Олєшку… слабенькє трохи, дурненьке… та й то є таке… І як каже його мама: «Головне. Щоб у шабці ходив». А й справді, головне, щоб голова була в теплі, то бачите, що виходить коли людина мінінгітом хворіє. Бережіть себе, своє здоров’я та дітей. А то будете як наш Герой-Геморой, нічого толкового ще й людям жити мішає.
