Розвідані і попередньо оцінені уранові ресурси Кіровоградщини перевищують 100 тисяч тонн, з яких близько половини визначаються як високорентабельні (до 80 доларів за кілограм). Прогнозні можливості Кіровоградського уранового району оцінюються біля 200 тисяч тонн. У ракурсі згадуються Інгульська, Смолінська та Новокостянтинівська, що будується, шахти. Вони вносять левову пайку всього українського видобутку і підпадають під управлінське крило СхідГЗК із Жовтих Вод.
Саме так звучить щаслива мажорна нотка нашого сьогодення. Але ні одна публікація чи телесюжет з уранової теми не обходяться без обов’язковового мінору. Великі надії мала Україна щодо власного виробництва енергоносіїв для атомних електростанцій. Навіть створила державний концерн «Ядерне паливо», який підписав з компанією «ТВЕЛ» (Росія) угоду про створення спільного підприємства на паритетних засадах з рівними частками для виробництва ядерного палива. Завод планувалося збудувати в межах нашої області. Але ж бачимо через призму Криму і Донбасу, якими дешевими компаньйонами виявилися росіяни.
А починалося все здавна, коли післяреволюційна Україна опинилася під владою більшовицької Москви. У зовнішньополітичних розрахунках Ленін і його послідовники покладали великі надії на Берлін. Отже нам випало співробітництво з Радянською Росією та Німеччиною, які, уклавши Брестський мир, осудили післявоєнний Версальський договір, а в 1922 році підписали ще й Рапальську радянсько-німецьку угоду, що стала основою для розвитку економічних відносин між обома «ображеними» світовим капіталом країнами. А з 1923 року почався обмін технічною інформацією між німецьким Рейхсвером і Червоною армією. Для розвитку авіапромисловості в СРСР фірма «Юнкерс» передала від уряду Веймарської республіки 22 мільйони марок. З Німеччини прибуло для будівництва хімічних заводів більше 2 тисяч спеціалістів, а «ІГ Фарбеніндустрі» виділила гроші на те.
Загалом, за десять років співробітництва, Радянський Союз одержав від Німеччини довгострокові вигідні кредити майже на мільярд марок. Плідний діалог між «непримиримими ворогами» відбувався й пізніше, про що свідчать дружній відгук Гітлера про Сталіна:
«До Сталіна варто почувати безумовну повагу. Він по-своєму – геніальний хлопець. Своїх прообразів – Чингісхана й подібних – він знає добре, а його економічне планування настільки всеохоплююче, що воно, певно, поступається тільки нашому чотирьохрічному плану».
А паралельно робив кар’єру академік Володимир Вернадський, відомий творець вчення про ноосферу і засновник Української Академії Наук. Учений був знаний у вужчому колі своїм інтересом до виняткових властивостей радію, один грам якого без видимої причини нагрівав за 6 днів 200 грамів води до кипіння. Ще у промові на зборах Академії наук 29 грудня 1910 року він, зокрема, говорив:
«У явищі радіоактивності відкриваються джерела атомної енергії, в мільйони разів більші за всі ті, які може намалювати людська уява… Ні одна країна й суспільство не відвернеться від того, аби знайти, якими шляхами і де використати джерела променистої енергії, що знаходяться у її власності. Бо володіння запасами радію дає силу і владу, перед якими блідне могутність власників золота, землі, капіталу… Для нас зовсім не байдуже, як і ким радієві руди будуть вивчені. Вони повинні бути досліджені нами, російськими науковцями».
У 1912 році учений зайнявся організацією в Петербурзі радіаційної геохімічної лабораторії. В Україну Вернадський потрапляє пізніше з дозволу ленінського уряду, що підписав з Німеччиною Брестський мир. Внаслідок цього договору, більшовики зберегли в Росії владу, німецькі банкіри й промисловці придбали багату сировинну базу, український народ – культурного союзника й першокласного вченого, котрий організував у Києві Українську Академію Наук та в її складі геохімічну лабораторію, що не поступалася за якістю Петербурзькій.
Усіма транспортними магістралями, згідно угоди, з України до Німеччини почався інтенсивний вивіз продовольства та «чорноземів» – стратегічної сировини, що проходила в лабораторії Вернадського уважний геохімічний контроль. Він з притаманною вченим далекоглядністю вірно визначив потенційного союзника, про що й записав у щоденнику: «…зараз обиватель орієнтується на німця, у ньому він відчуває силу й справжнього господаря».
Радіоактивні геохімічні «лани», засіяні видатним українцем на цілині Петербурга й Києва, дали врожай, як для Німеччини, так і для СРСР. Сталінський режим рахувався з Вернадським, надавши керівництво в новоствореному Радієвому інституті, та ні в що ставив життя «ворогів народу», між ними й репресованих жителів України. Адже в 30-40 роки радієвий промисел підлягав Головному управлінню таборів гірничо-металургійних підприємств (ГУЛГМП). І якщо в 1921 році більшовики мали в своєму розпорядженні 4,1 міліграма радію, а до 1947 року, – року створення радянської атомної бомби, – лише на одному Ухтинському промислі в Комі АРСР добуто 157 грамів! Багато це чи мало?
До 1916 року в світі одержано всього 48 грамів радію, у 1927-му виробіток наблизився до 340 грамів. Та й тепер загальна кількість цього металу, добутого в усіх країнах світу, ледве перевищує 3 кілограми.
Дослідження земного глибинного випромінювання привело Вернадського до місць, куди часто б’ють блискавки під час гроз. Розряди показали там не тільки придатні для промислової розробки радію пластові мінералізовані води, але й потужні нафтові родовища. Блискавка полюбила, наприклад, Лису гору, розміщену неподалік від загадкових тунелів, проритих під Києвом і Жуковим островом у другій половині передвоєнних 30-х років. За висновками метеорологів, Київ належить до грозових аномальних зон. Кількість і сила грозових розрядів тут значно перевищує норму. Мабуть, не випадково головним покровителем язичників-киян був Перун – бог грому й блискавки. Іонізуюче випромінювання київських надр викликає у квітні-серпні сильні грози зі зливами та блискавицями у святих місцях пращурів: Пирогове, гора Хоревиця, Лиса гора тощо. Традиційно там експлуатуються цілющі радонові джерела. У Києві – Пуща Водиця, водолікарня в Пироговому, далі, під Вінницею, знаменитий санаторій Хмільник.
Не оминула чаша ця й Кіровоградщину. Згадаймо хоча б Знам’янську водолікарню.
Особливої уваги заслуговує місцина за 15 кілометрів на північний захід від Олександрії, між селами Оліївкою та Малою Протопопівкою. Ландшафтний заказник «Велика і Мала Скелі», займає територію 15 га і привертає увагу не тільки мальовничим ландшафтом, а й унікальним за лікувальними властивостями штучним озером.
Історія його така. У 1936 році тут діяв кам’яний кар’єр. Якось після чергового вибуху, на поверхню потужно хлинула вода – за 10 хвилин глибочезна виробка заповнилася нею вщерть. Підривники розкрили реліктове джерело найдавнішого періоду. Площа поверхні 1,5-2 га. Максимальна глибина 80 метрів. Хімічний аналіз показав йодо-бромисту воду з радоном, є в ній дейтерій і тритій – ізотопи водню. Емпіричним шляхом люди дійшли висновку, що озерна вода лікує хвороби опорно-рухової системи, остеохондроз, ревматизм, відкладення солей, захворювання шкіри.
Коли почалася Велика Вітчизняна війна, з перших же днів окупації німці почали вивозити воду з нашого озера до Німеччини. Звідки вони дізналися, що ця вода – стратегічний матеріал? Старожили Лелеківки, що під Кіровоградом, розповідали про свердловини, які бурили окупанти вздовж річок Інгулу та Грузької та проводили опитування люду стосовно місць, куди найчастіше влучають блискавки. Однак, чи могли здогадатися прості селяни, для чого те німцям потрібно?
Радієві чудо-двигуни були необхідні і Німеччині, і СРСР для дальньої авіації, підводних човнів та криголамів. Німці хотіли їх створити до літа 1941-го. Але вони не мали необхідної сировини, а Сталін відчував крайню потребу в атомних технологіях. На взаємних інтересах і виникло зближення двох тоталітарних режимів. Пункти для продуктивного діалогу знайдено та закріплено в 1939 році Пактом Рібентропа-Молотова, секретними протоколами з переділу світу й спільним парадом військ обох держав у місті Бресті. Німецькі физики: Ф.Ланге, А.Браш і К.Урбан на початку 30-х збудували в Швейцарських Альпах установки з уловлювання блискавок, де в глибоких тунелях поміщали головні мідні антени довжиною більше 800 м. Енергія атмосферних розрядів напругою 14-16 млн. вольт необхідна була для розщеплення атомного ядра. У рамках спільного радієвого проекту Німеччина передала СРСР в 1936 році технологію створення блискавкових лінійних прискорювачів для розщеплення ядра атома і збагачення радіоактивної сировини.
Фріц Ланге допоміг українським фізикам вибрати місце і створити уже в новій, багатій на грози столиці – Києві, вітчизняні блискавкові прискорювачі. Сировина надходила: з-під Вінниці, також з острова Водників на околиці Києва. Уранові руди повинні прибувати по шосе й залізниці, а далі засекреченими тунелями під Дніпром до радієвого заводу в надрах Лисої гори.
У Києві малося все необхідне для радієвого проекту: грозова аномальна зона, пластові мінералізовані води, розвинуте енергетичне господарство, будматеріали в районі селища Корчуватого, Лиса гора для влаштування секретного заводу, під’їзні шляхи, Академія наук і, найголовніше, «Кріт» – 15 Управління НКВД, що забезпечувало плани безплатною робочою силою. Та задум не завершився через почату радянсько-німецьку війну.
«Гриф «Цілком таємно» залишився майже таким незламним, яким був у віддаленіші часи. У цьому я переконався, щойно спробував знайти стежку до таємного тунелю під Дніпром, який мав би, згідно з деякими історичними даними, зокрема мемуарами Микити Хрущова, починатися десь на Жуковому острові й виходити на лівому березі річки неподалік дач на Осокорках. Та скільки шукав, скільки стукав у високі двері, натикався на здивоване – що це ще за тунель!?» – переповідав недавно київський журналіст
З 1936 року Ланге запрошено працювати до Харківського Українського фізико-технічного інституту, де в 1930-1932 роках організована перша в СРСР ядерна лабораторія, що займалася створенням радієвого котла-реактора. Харків до 1934 р. був столицею України й перетворився в мозковий центр для здійснення спільного радянсько-німецького проекту. У Харківському УФТІ були зібрані кращі фізики й математики. Інститут відвідували знамениті авторитети передової науки: Нільс Бор, Джон Кокрофт, Поль Дірак. Учені інституту Лейпунський, Обреїмов, найсильніший радянський теоретик Ландау, що втілювали радієвий проект двох диктаторів, були репресовані. Розстріляні кращі науковці – Шубников, Розенкович, Горський. Не виключено, що така доля спіткала їх за невдачі у створенні надпотужного радієвого двигуна, в той час, коли американська фізика вже майже видала «на гора» атомну бомбу, а німецька теж була за крок до успіху.
Ось і здається нині, що якби на час тієї війни були розвідані сучасні уранові розробки на Кіровоградщині, а подібне, як бачимо, вповні могло трапитися, то всесвітня історія пішла б іншим шляхом. Та вона, історія, не терпить умовного способу.
Щодо цілющого озера в Олександрійському районі, то у другій половині 80-их років тут працювали науковці, які вивчали флору і фауну в заплаві річки Інгулець між Бандурівкою та Протопопівкою, брали проби води для проведення аналізів. За результатами досліджень прийнято постанову Кабінету Міністрів про оголошення цієї зони заповідною.
Леонід БАГАЦЬКИЙ
