Світловодськ попрощався з Миколою Єрофійовичем Донцем — музикантом, педагогом, композитором. 91-річний майстер відійшов у вічність 9 березня, коли весняне сонце вперше осяяло місто на Дніпрі після зимових холодів. Музична й громадська спільноти у траурному повідомленні перелічили численні заслуги цієї непересічної людини, відомої, передусім, як автора гімну міста Світловодська. Втім, як на мене, внесок Миколи Єрофійовича в культуру Кіровоградщини та й загалом усієї Украни значно більший, ніж може здатися на перший погляд. Для багатьох його учнів і колег він завжди слугував за взірець таланту, людської порядності і служіння справі. Свого часу я мала честь навчатися у Світловодській музичній школі, очолюваній Миколою Єрофійовичем. По правді сказати, ми з однокласниками ніколи не боялися цього доброго, завжди усміхненого чоловіка в окулярах. Зате поважали безмежно, особливо коли
десь у класі другому ми дізналися, що наш директор — композитор. Справжній! Шкільний хор розучив його “Пісню про Світловодськ”, з якою навіть виступав на конкурсі музичних шкіл області. І то була велика гордість — виконувати твір, ніби спеціально написаний про тебе і про твій рідний край: “Місто зелене, липи та клени. Світловодськ — моя ти юність і краса…” Очевидно, ми в такому захопленні оспівували своє місто на обласній сцені, що журі присудило нашому хору перше місце. А коли повернулися додому, Микола Єрофійович подарував вихованцям ще одну свою пісню – “Колискову”. І знову-таки, кожен із нас був упевнений: її слова були призначені саме для нас, настільки щиро і просто вони передавали відчуття дитини.
Тоді, через малий свій вік ми ще не знали, що наш директор — фронтовик, за участь у Великій Вітчизняній війні нагороджений орденом “Червона зірка”, медаллю “За відвагу” та іншими бойовими нагородами. Не знали ми й того, яким тернистим був його шлях до здійснення мрії — стати музикантом. Вже набагато пізніше, працюючи в обласній газеті “Народне слово”, я побувала вдома в Миколи Донця і почула багато цікавого і про його дитинство, і про війну, і про навчання музиці… Тоді він подарував мені книгу спогадів, де описав і перші музичні враження, і зустрічі з друзями, і ще багато інших епізодів свого життя. Простий сільських хлопець, він навчився грати на гармошці, не знаючи елементарних основ музичної грамоти і не маючи інструменту. Намалював на картонці клавіші і потай від матері штудіював на цій саморобній “клавіатурі” почуті раніше польки з вальсами. А коли вперше взяв до рук інструмента, так заграв на людях, що відразу здобув славу талановитого самоука. З тих пір самотужки освоїв балалайку, гітару, скрипку, фортепіано та багато інших музичних інструментів.
До Полтавського музучилища Микола Донець вступив, уже маючи за плечима чотири фронтові роки, поранення і нагороди. До речі, разом з ним тоді пробував щастя ще один абітурієнт — веселий кучерявий хлопець Сашко Білаш. Того разу майбутньому українському композитору не пощастило: комісія визнала його… недостатньо обдарованим.
Після закінчення училища Микола Донець вступив до Київської державної консерваторії імені Чайковського, де знайшов нових друзів та майбутніх колег. А потім паралельно з професійною творчою діяльністю він всерйоз захопився педагогікою. Ту саму дитячу музичну школу у Світловодську, про яку я вже згадувала, він очолював понад два десятиліття, виховавши багато талановитих музикантів і просто гарних людей. Керував оркестром народних інструментів дитячої музичної школи, викладав сольфеджіо, історію й теорію музики. А ще розійшлися по світу півсотні пісень Миколи Донця, його численні аранжування для хорів, оркестрів, ансамблів. Вони звучать і, я впевнена, ще багато років звучатимуть зі сцен, у теле- і радіоефірах.
Низький уклін Вашій пам’яті, Майстре!
Людмила Макей.
Фото з сайту “Світловодськ”.
