Арнаут – це албанець. І не просто албанець, а той, що перейшов з магометанства у православ’я. Сьогоднішнє Арнаутове в межах міста Кропивницького отримало свою назву завдяки туркам. Ті терміном «арнаут» означали найманців з європейської частини Османської імперії, закликаних охороняти кордони, різні об’єкти та вельмож.
Це були змішані підрозділи з греків, албанців, болгар, молдаван, валахів і сербів. У російсько-турецьку війну 1769 року Туреччина створила з таких два полки. І найманці не були б найманцями,якби не перебігли на чолі зі своїм отаманом туди, де більше платять. Уході бойових дійперекинулисядоросіян, котрі обіцяли золоті гори. Арнаутські командипідполковника Касперова і майораСкаржинськоговоювали у складітак званого Нововербованогокозацькогополку під командою генерала Прозоровського.
До зруйнування Січі прибульці поводилися тихо, але після 1775 року їх верхівка вже вимагала ввести її у статус землевласників. Уряд пішов назустріч. Арнаути відразу ж заснували 7 поселень: Новогригорівське, Соколи (з 1789 року – місто Вознесенськ), Раковець, Арнаутівка (це, до речі, не наша), Скаржинка (з 1803 р. – Білоусівка, тепер Трикрати), Михайлівка, Троїцке. Також поселилися у вже існуючих селах Федорівське (тепер Нова Одеса),Касперівка,Новопетрівське,Себине,Гур'єве,
Костянтинове,Баловневе, Матвіївка.Це у межах того ж самого Єлисаветградського повіту. Згодом стали частиною Бузького козацького війська (1785-1817). Можливо якраз тоді й зачепився на березі Сугоклеї хутірець якогось «інтернаціоналіста» – адже охоронна зона бузьких козаків сягала від Мертвоводу до Інгулу. А вже далі на схід від Єлисаветинської фортеці у Задніпрі тягнулася Українська лінія укріплень, яка ніби повинна була захищати Україну від мусульман. Насправді ж вона контролювала запорожців та закріпачене селянство. Тобто, тих самих українців.
Після наполеонівських війн, коли потреба у дешевому гарматному м’ясі відпала (козаки самотужки купували коней, форму та зброю), бузьких козаків перетворено на військових поселенців, що було ще гірше, ніж кріпацтво. Їх повстання, що вибухнуло з того приводу в 1817 році, придушено надзвичайно жорстоко.
Арнаути відрізнялися міцною статурою і високим зростом, приємними рисами обличчя, великими темними очима, жовтобурим відтінком шкіри і чорним кучерявим волоссям. Кінозірка Марчело Мастрояні чомусь вважав, що по батьківській лінії походить саме з них. Не знаю, як кому, але зірка футболу Златан Ібрагімовіч, здається, краще вписується в образ арнаута. Та й генерал від кавалерії Георгій Емануель (справжнє прізвище Манойловіч), про якого мова піде далі, теж з усіх боків уповні відповідав уявленню про цю міжетнічну групу.
На карті Єлисаветградського повіту останньої чверті ХІХ століття села при річці Сугоклеї Черняковка, Никонорівка, Арнаутівка, Масляниківка значаться як окремі населені пункти. На плані ж Єлисаветграда, знятому в 1913 році міським землеміром Рябковим, територія Арнаутового теж указана землею тамтешніх селян. Отже ніякого входження поселення в масив міста тоді ще не було і в помині.
Натомість Аннинська волость за документами 1896 року включала «дєрєвню Арнаутовку» в своє лоно. Волость мала площу228,0 квадратних верст,дворів 1308, жителівобохстатей7675. Діяли православна церква в Аннинському(Стогівка) і баптистський молитовний будинок в німецькійколоніїСтарий Данціг.Оте «Стоговка» значило, що волосний центр раніше за кріпацтва належав якомусь поміщику Стогову. Так само Арнаутівка згадана як власність Емануеля – Емануелівка. Там же й усім відома Масляниківка (Красноглазівка) і ще 17 сіл, 30 хуторів (між ними й хутір Емануель), 4 економії і 1 колонія мали власників.
Як же опинився такий високий військовий та кавказький адміністративний чин в степах України? Не станемо переповідати зайвий раз увесь його тернистий шлях. Тим більше, що те добросовісно і з дворянським надривом зробив у давнину М.Б.Голіцин у книжці«Жизнеописание генерала от кавалерии Эммануэля». А от наступник Емануеля на командуванні військами Кавказької лінії генерал-майор Вельямінов без пієтету прийняв спадщину попередника:
«Не хочу описывать официально бедственное состояние, в котором принял Кавказскую линию, но почитаю себя обязанным сказать, что оно произошло от ошибочных распоряжений, продолжавшихся более четырех лет, и теперь без значительного прибавления войск дела не могут быть восстановлены. Долго и бесполезно было бы разбирать все действия генерала Эммануэля во все время его командования». Власне, особа генерала від кавалерії описана з усіх боків та під різними ракурсами.
Після всіх своїх подвигів у війні 1812-14 років та планомірного знищення народів Кавказу, після кількох тяжких поранень Георгій Емануель 12 серпня 1831 року з почестями пішов у відставку. Микола І «в воздаяние за отличные заслуги генерала от кавалерии Эммануэля, оказанные в 1830 году,всемилостивейше пожаловал ему в вечное и потомственное владение 6000 десятин земли в Кавказской области».
По завершеннюсвоєї кар’єри Емануель ще десь із рік проживав на Кавказі, лікуючись мінеральними водами; потімпереїхавдо Єлисаветграду, де ніколи до того не бував.Це почали циркулювати придворні чутки, ніби його кандидатуру розглядають на призначення корпусним командиром 2-го резервного кавалерійського корпусуіначальником перших 8-ми округів Новоросійського військового поселення,до складуякого в 1829 увійшовіЄлисаветград. До того ж лікування останнього поранення йшло успішно.
Кажуть же: «Куй залізо, доки гаряче». Ось Георгій Арсенович і купив у містібудинок та невелике помістя поблизу впадіння Сугоклеї в Інгул. Це й була майбутня Арнаутівка. Чому так назвали? Та все просто: адже Емануель християнізований чорногорець за походженням, і вояка-найманець знаменитий, і дядько видний із себе – високого зросту та гарний з лиця. І дітей завів за арнаутським звичаєм аж десятеро (Марія, Георгій, Єлизавета, Олександра, Варвара, Софія, Микола, Лідія, Юлія, Олександр).
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Що готує міська влада для освітян в новому навчальному році?
Сторгувався за помістя з генерал-лейтенантом Дмитром Остен-Сакеном, котрий володів у тій же Аннинській волості ще й потомственним селом Федорівка (Драчова). В очікуванні посади серед господарчих і сімейних клопотів народилася дев’ята і десята дитина – дочка Юлія (1833) та син Олександр (1835). При його народженні померла мати Марія. Генерал теж недовго топтав ряст – упокоївся через два роки, так і не дочекавшись обіцяного призначення. Кермо над військовими поселеннями на п’ятнадцять років опанував Дмитро Остен-Сакен.
Леонід БАГАЦЬКИЙ
