Штрих до портрета школяра з Кіровоградщини – лауреата двох престижних літературних премій
Цей навчальний рік для учня 11 класу Компаніївської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів стане роком прощання зі світом дитинства. Вже зараз майбутній випускник готується до якнайкращого складання зовнішнього незалежного оцінювання та вступу на філологічний факультет Центральноукраїнського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка.
Гордиться Максим тим, що народився у степовому краї, де «зіткнулися шаблі під Компаніівкою», усвідомлюючи свій кревний зв'язок із славетними письменниками Юрієм Яновським та Віктором Близнецем, славетні імена яких гідно вшановуються на його батьківщині.
Слухаю співрозмовника – і згадую зізнання Близнеця про джерела своєї творчості: «Треба бути каменем, травою, лушпинням, щоб мати такого батька, такий степ, такі вершини літератури, як «Зачарована Десна» і «Вершники», – і не спробувати самому писати».
Познайомився автор цих рядків із Максимом та його однокласниками та вчителями школи, у якій навчається, під час проведення літературних читань та зустрічі з цьогорічними лауреатами літературної премії імені Юрія Яновського, що відбулася минулого тижня в обласній науковій універсальній бібліотеці імені Дмитра Чижевського, яка з минулого року набула європейського статусу.
За словами школяра, він прагне побачити життя в повноті, пізнати його з вершин і низин, у просторі і часі, в сучасному і минулому. Максим не переймається тимчасовими труднощами, бо зріс у селі, має цілеспрямований характер, який утверджує його як цілісну натуру, бачить світ гостро, широко. І праця фізична його геть не обтяжує. Поки матуся перебуває на заробітках у чужій стороні, допомагає по господарству батькові Ігорю Олександровичу та бабусі Лідії Миколаївні, до мудрого слова якої завжди прислухається.
Максим не оминає в розмові і облюбований степ, рідну Компаніївку із її чепурними хатками, роботящих й добрих людей, – це оті численні невидимі корінчики, які єднають його з малою батьківщиною, живлять цілющими життєрадісними корінчиками, бережуть від дріб’язковості та суєти. А ще пише вірші, які перетинають його життя, мов оті паралелі і меридіани на шляху до зоряного майбутнього. Йде в літературу, дощенту зарядженим на пошук, відкриваючи, як свого часу Яновський, нові теми, нові «географії» на шляху до «вершин людської душі», про що розповів того дня мій колега, заступник редактора Компаніівської районної газети «Степовий край» керівник літературної студії «Вершники» Петро Романенко.
Студію Максим почав відвідувати ще два роки тому. Приходить на заняття з радістю. Я розумію: це радість творчості і пізнання. Шанобливо ставиться до однодумців, зіставляючи власний світогляд, життєву позицію з поглядами на навколишній світ та людські вчинки. Любить робити аналіз своєї творчості як засобу самовираження та самореалізації. Як юний автор Максим став одним із двох лауреатів заснованої в районі минулого року літературної премії імені Віктора Близнеця, витоки життєпису якого беруть початок у степовому селі Володимирівка неподалік Компаніівки.
У літературу він увійшов як журналіст, письменник, редактор, публіцист, видавець, автор прекрасних творів, зокрема, для дітей. За кілька днів до початку занять в школі редакція надала Максимові газетну площу, надрукувавши на тематичній літературній сторінці «Вершники» кілька його поетичних творів. Ще одне.
У школі, де вчиться, напередодні свята Першовересня відбулася успішна презентація його першої збірочки поезій під багатообіцяючою назвою «Меридіани».
Вже після розмови з однокласниками Максима та вчителями школи подумалося про обдарованість юнака, який рвучко входить у трепетну надію на завтрашній день з йог філософським змістом. А після того, коли разом із іменитими митцями він прочитав зі сцени власну поезію «Сірко» із збірки, зрозумів, що громадянським темпераментом, природою свого обдаровання Максим Бричка начебто зобов’язаний виходом на багатолюдну аудиторію, якій потрібен мислячий поет.
Вочевидь, таким його побачив і почесний гість Кіровоградшини – письменник і відомий видавець, цьогорічний лауреат обласної літературної премії імені Юрія Яновського Володимир Шовкошитний, який звернувся з проханням до місцевих митців слова приділити окрему й серйозну увагу юному автору, за яким – велике поетичне майбутнє
Після такої високої й схвальної оцінки метра літератури мені забажалося більше дізнатися про витоки поетичної творчості Максима, а також про тих, хто допомагає його становленню.
Як філолог за фахом, можу стверджувати, що він глибоко відчуває історичний час у його співвідношенні з днем сьогоднішнім. У подарованій мені на згадку про знайомство збірці поезій «Меридіани», яку «заселили» 24 твори, натрапив на рядки Антуана де Сент – Єкзюпері, які Максим обрав дороговказом у житті: «Дай мені багату фантазію, щоб у потрібний момент, в потрібний час, в потрібному місці, мовчки або промовляючи, подарувати комусь необхідне тепло».
В одній із його поезій читаю риторичне:
Чи можна словом витесати дорги?
Поет навчився тишею кричать.
Мене поразка вчила перемоги,
А перемога вчила програвать.
Душа поета вірна і незрима.
Жива в словах і мертва без пера,
Блаженна й чиста, правдою вразлива,
Одна строфа – віки перетина.
Або ностальгійне: «Благає серпень осінь : «Не скаліч, мої прощальні, недописані романси», або потаємне: «Бодай хоч раз померти по-козацьки, без чарів, характерництва, зела…», або метафористичне: «Сідає сонце променем гарячим і засинає на небесному крилі». І такі приклади непоодинокі.
– Путівку у літературу мені дала вчителька української мови та літератури школи, у якій навчаюся. Це – Тамара Миколаївна Мараховська, – каже Максим. – На її урокаххудожній твір вивчається нами як мистецьке явище, а не лише як об’єкт літературознавчої науки. Вчителька збагачує уроки такими видами самостійної роботи над текстом художнього твору, які спонукають учнів зіставляти світогляд, позицію того чи іншого письменника зі своїми поглядами на життя та вчинками, що відповідає нашим запитам і потребам, допомагають формувати активну громадянську позицію А ще Тамара Миколаївна навчає досягати точності й виразності у передачі своїх думок, завдяки чому ми уважніше ставимося до мови, ощадливіше й вимогливіше використовуємо свої мовні запаси.
Не втрималася від щирого слова на адресу свого учня і вчителька, яка зуміла відкрити у ньому обдаровану дитину. А ось Максим не забув згадати добрим словом і бібліотекаря школи Світлану Миколаївну Полтавець, яка навчила активного читача любити її величність Книгу як джерело знань, заохочує до літературного краєзнавства, сприяє формуванню філологічної культури, читацьких інтересів, літературного смаку.
Адже це так цікаво – вивчати історію рідного краю, його історію, культуру в минулому і сьогоденні. Того дня ми не прощалися надовго, бо вже наступного ранку він познайомив мене зі своїм батьком та бабусею, які разом із ним завітали до села Нечаївка Компаніівського району, де відбувалося нагородження цьогорічних лауреатів літературної премії імені Юрія Яновського: поета європейського рівня Казімежа Бурната з Польщі, Володимира Шовкошитного, Світлани Бреславської, Дмитра Лазуткіна, Ольги Полевіної з Кропивницького.
Під гучні оплески учасників районного фестивалю народної творчості Максим Бричка був заохочувальною премією цього авторитетного митця степової Кіровоградщини та побажаннями організаторів заходу чимглибше занурюватися в життя.
Після привітань з нагородою запитую Максимову бабусю про її побажання улюбленому онуку, а вона навзаєм мовить: «Щастя йому та творчості!».
Своєю чергою, Максим вірить у Правду і Совість людську і хоче, щоб вони були в кожній людині, яка зустрічатиметься йому в житті.
Сповнений приємних вражень, повертався до обласного центру, а Максим – до райцентру, де на нього чекає багато справ. Найголовнішою серед них вважає Поезію, якій присвятив своє життя п’ять років тому.
Анатолій САРЖЕВСЬКИЙ,
фото автора
