За двадцять років, впродовж яких єлисаветинська кріпость ще так-сяк використовувалась як військова споруда, в ній звили кубло спецслужби різних країн.
Під благовидними приводами наїжджали шпигуни з Польщі, Пруссії, Австро-Угорщини, Кримського ханства, Туреччини, Персії, Молдавії, із Січі.
Навіть французькі не гребували містом. Московщина теж звідси слала вивідувачів за рубіж. Її цікавив увесь світ включно з далекою-предалекою Америкою. Згадаймо Аляску, Каліфорнію, Гавайї і Миколу Рєзанова, дотичного до них, котрий, до речі, пройшов вишкіл у тутешньому фортечному розвідцентрі.
Дослідниці Світлана Абросимова і Ольга Чумак в статті "До історії Нової Сербії (Документи з архіву канцелярії Новосербського корпусу)" подали мовою оригіналу цікавий давній документ про лицарів плаща і кинджала усіх мастей, які практикували в нашому краї:
"По указу его императорского величества собранныя в главную канцелярию Новосербского корпуса штап и присудствующия во оном в должности ассесоров обер афицеры, слушав полученные крепости святыя Елисаветы из гарнизонной канцелярии и той крепости от коменданта господина брегадира Муравьева промемории и при них приложенеи, коими знать дано: первою от 25 минувшаго маия, что в крепости святыя Елисаветы по показанию прибывшаго туда из заграницы православнаго человека известно следущее:(1) в бытность ево с своиственником в местечке Балте (то есть Палеево озеро) для своих нужд имел случаи быть подле состоящего в том местечке казенного дому, слышел от сидящих в том яничар и протчих турок разговор, что крымской хан из области своеи от города Кинбурга чрез лиман переехал к городу Очакову с немалым воиском, а имеет намерение лагирем стать на очаковской степи близ Днестра у села Копанок, а оттоль с тем воиском учинить чунбул (то есть грабежное нападение)…".
Далі наводяться ще 25 пунктів з переліком розвідданих та заходів щодо нейтралізації виявлених небезпек. Документ датований – 1762, червня 6. Отже, це Петро ІІІ "напряг" колонізаторів і вони рвали на бігу підметки, виконуючи наказ.
Трохи про Петра ІІІ. Імператор сів на трон 5 січня 1762 року, а 6 липня його вже "зсадили" з престолу і вбили, як такого, що не прийшовся до двору. Отже, чим закінчилася вірнопіддана реляція – невідомо. Петро III, підтримуючи сімейну традицію прихильного ставлення до України (його батько герцог Карл-Фрідріх Гольштейн-Готторпський був добрим знайомим Пилипа Орлика, при гольштинському дворі часто з’являвся і син того – дипломат Григорій та служили інші українці). У найближчому оточенні Петра було чимало вихідців з Гетьманщини – генерал-ад'ютант Андрій Гудович, флігель-ад'ютант Василь Ханенко, Степан Карнович та інші, що сприяли формуванню проукраїнських настроїв у новонаставленого монарха. Петро III, готуючись до війни з Данією, оголосив про набір в Україні добровольців до так званого Гольштейнського корпусу.
Петрова діяльність впритул торкнулася й нашого краю щодо Нової Сербії, де повноправним князьком почувався знаменитий пройдисвіт і корупціонер Іван Хорват. Новий імператор, до якого дійшли скарги на тутешні зловживання, 13 березня 1762-го створив спеціальну слідчу комісію стосовно Хорватових гріхів. Того відсторонили від посад на час слідства та викликали до Петербурга для пояснень.
Приватний учитель Петра Яків Штелін писав:
"Для узнания укреплений Русского государства великий князь получил с дозволения императрицы большую тайную книгу (in imperial foli) под названием "Сила Империи", в которой были изображены все укрепления, принадлежащие к Русскому государству, от Риги до турецких, персидских и китайских границ, в плане и профилях, с обозначением их положения и окрестностей. Этой книгой в разное время занимался великий князь, из комнаты которого её не брали более полугода, и при каждом укреплении показаны были причины его основания; при этом же случае были специально пройдены история и география России". Фортеця св. Єлисавети теж там була описана.
Хто тільки не товкся тоді навколо кріпості. Тут тобі і купці грецького, вірменського, єврейського та московського походження, і українські козаки, і визволені з полону бранці, і звичайні посполиті, захоплені виром подій. Усі вони проходили через опитування, інколи навіть під шомполами, у відомого Михайла Іларіоновича Кутузова, котрий довго відав на півдні військовою розвідкою і контррозвідкою.
Не виключено, що й міжнародний шпигун Григорій Орлик, таємно відвідавши Україну під вигаданим іменем, побував тут також. Його псевдоніми в секретних місіях: капітан шведської гвардії Густав Бартель, капітан швейцарської гвардії Хаг, лікар-француз Ля Мот, Конорієр, Ернест Брамляк. Тут побували навіть науковці, котрі під виглядом вчених студій збирали інформацію. Хіба що тільки професор Йоганн-Антон Гільденштедт, людина високоморальна, не спокусився на таємну роботу. Але і його цивільний опис подорожі Приінгуллям і далі Півднем для умілих аналітиків став надзвичайно цінною знахідкою.
Ще з кінця катерининських часів після нетривалого перебування в Австро-Угорщині та Прусії у Петербурзі тихесенько причаїлася така собі графиня Жанна де Гаше і аж до закінчення Наполеонівських воєн зовнішньо нічим не виявляла своєї присутності. Та й було чому. Агентеса чужої розвідки Жанна де ля Мотт – відома авантюристка, подруга афериста Каліостро, оспівана в романах Дюма-батька, – шпигувала на користь Франції й після заслання Наполеона. Дізнавалася якнайбільше про майбутнього противника і передавала дані своїм кур’єрам, навіть у свої п’ятдесят зваблюючи російських генералів, котрі при сивинах і лисинах завжди залишалися ловеласами. Неодноразово в кортежах військових «шишок» відвідувала наше наскрізь мілітаризоване місто. З’являлася в товаристві військовиків верхи в чоловічому вбранні з двома пістолетами за поясом. Її розкрили аж у 1821 році й після перевербовки щуку кинули у річку – вислали до Криму. Подвійний, якщо не потрійний, агент там теж не загубилася. Кілька разів на півострів приїжджав маршал Огюст Фредерік Луї Мармон, герцог Рагузький, котрий тоді числився при дипломатичній місії в Петербурзі. Всюдисущими жандармськими шнирками встановлено, що мав конфіденційні зустрічі з "міледі".
Коли дама в 1826 році померла, барон І.Дибич, начальник імперського генштабу, писав Таврійському губернатору Д. Наришкіну:
"От 4 авг. 1826 г. …В числе движимого имения, оставшегося после смерти графини Гашет, умершей в мае сего года близ Феодосии, опечатана тёмно-синяя шкатулка с надписью: "Маrie Cazalex". По высочайшему Государя Императора повелению я прошу покорно Вас по прибытии к Вам нарочного от С-Петербургского военного генерал-губернатора и по вручению сего отношения отдать ему сию шкатулку в таком виде, в коем оная осталась по смерти графини Гашет".
Шкатулка знайшлася, але без паперів, які цікавили начальство. До пошуків за наказом Миколи ІІ долучається головний жандарм імперії генерал Бенкендорф. І теж безрезультатно.
У 1834 році з Одеси через Вознесенськ, Добрянку, Умань, Новоархангельськ до Єлисаветгада прослідував маршал Мармон. Потім поїхав до Олександрії, Нової Праги, Миколаїва, Севастополя. Ці відвідини підносилися, як приватний вояж знатного мандрівника, хоча опис подорожі мав специфічний характер. Тобто, з визначенням стану військових частин, прив’язкою до місцевості, з оцінкою ресурсів. Про характер відомостей дає певне уявлення ось такий невеличкий авторський уривок:
"…Мая 30 отправился я в Елисаветград. Этот город лежит на другой оконечности военных поселений, в ста восьмидесяти верстах от Умани. Мы быстро переехали разделяющее пространство, и вечером, довольно рано, были уже в Елисаветграде. Граф Витт велел собрать там бригаду уланов и бригаду кирасиров. Первую составляли полки Ново-Миргородский и графа Витта; вторую полки Великой Княгини Елены Павловны и Стародубовский. Каждый был в состоянии осьми эскадронов, по пятнадцати рядов в построении; следовательно всего было, в тридцати двух эскадронах, около пяти тысяч человек, и сверх того шестнадцать орудий конной артиллерии. Тридцать перваго числа утром я осмотрел эту превосходную кавалерию и видел маневры ея: она была построена в движении и выполняла все возможныя движения с необычайной точностью и правильностью".
Можна тільки дивуватися, з якою готовністю і помпезністю високі чини приймали й показували фаховому представнику потенційного противника свої секретні об’єкти та батальні можливості полків і гарнізонів. Що це? Небезпечна легковажність і недолугість від зайве спожитого шампанського? Чи зарозумілість? Мовляв, дивіться, європейці, все одно нас ви не осилите. І невтямки росіянам було, що на далеких стратегічних обріях вже вимальовуються плани Кримської війни 1853-1856 років, провальної для «жандарма Європи», як тоді називали Росію. Холодний душ виявився настільки неочікуваним, що зламав психологічно навіть сфінксоподібного царя Миколу І. Той отруївся, узрівши хибність усієї своєї як зовнішньої, так і внутрішньої політики.
Шпигуноманія прийняла полярно крайні форми. Особливо пікантно вона вигляділа у часи російсько-японської війни на початку ХХ століття.
"Одесский листок" у червні 1904 року писав:
"На станции Помочная железнодорожному жандарму показались подозрительными бродячий шарманщик и его попутчик с ручной обезьянкой, одетые в болгарские костюмы. Он пригласил их в станционную контору, где они предъявили паспорты на имя болгарских подданных. У них был произведен обыск и внутри шарманки найдены план местности и дорог между Елисаветградом и Вознесенском, разные инструменты, съемки планов и т.д. Видя, что обман их обнаружен, мнимые болгары сознались, что они – переодетые японцы, причем шарманщик назвал себя полковником генерального штаба, а товарища – своим денщиком. Арестованные отправлены в Москву".
Як там було насправді – загадка.
Однак, наступні газетні повідомлення були не настільки екзотичними:
"Вечером 23 июля сын стат. сов. В.И.С-ский, гулял вдоль Ингула, не подозревая того, что за ним следят. На переходе через полотно железной дороги, его внезапно окружила толпа незнакомцев, дико кричавших: «держи японца, хватай и веди в участок".
Затем С-ского схватили и повели в участок, причем по дороге награждали пинками и наносили побои. Лица, задержавшие С-ского, привлечены к законной ответственности";
"9 августа кр. Петр Иванов Архипов, 26 лет, допился до зеленого змия. Выйдя на улицу, к ужасу своему увидал себя окруженным японцами. "Караул, спасите, японцы" – крикнул он и понесся во весь дух по улице. Преследуемый японцами, он по дороге разнес оконную раму и вскочил в спальную комнату служащих при водолечебнице Гольденберга. Среди служащих произошел переполох. Алкоголика схватили и отправили на процедуры".
Не дивно, що після всього прочитаного про світ підступів та інтриг нестримно захотілося вибратися на свіже повітря.
Леoнід БАГАЦЬКИЙ
