До 201-ї річниці Тараса Шевченка
Тривалий час вважалося, що мелодія пісні “Реве та стогне Дніпро широкий” є народною. Насправді ж у неї є автор, про якого й поведемо мову.
Данило народився у сім’ї священика Якова Крижанівського взимку 1856 – 1857 років у Херсонській губернії, до якої входив і наш край. Хлопець навчався у Єлисаветградському духовному училищі. Тут, зазначає радянський дослідник Л. Кауфман, Данило отримав перші знання в області теорії музики та хорового співу. Саме зі співів, котрі охоплювали комплекс музично-теоретичних дисциплін, юнак показав кращу успішність в Одеській духовній академії, куди вступив 16-річним по закінченні єлисаветградського закладу. Але потім він вирішує зійти з батьківського шляху, обравши навчання на філолога в університеті Одеси. Отримавши диплом, викладав латинську, потім російську та церковнослов’янську мови в Болградській гімназії. Молодий учитель створив тут учнівський хор.
У вільний час Данило Крижанівський займається улюбленою справою – творить музику. А ще він захоплюється українським театром, де виділяє гру корифея Марка Кропивницького. Данило Якович цінував його не лише як видатного актора і театрального керівника, а й як талановитого баритона. Керуючи трупою Старицького Кропивницький неодноразово гастролював з нею в Одесі. Крижанівський спеціально приїжджав на ці вистави. Тут він і подарував присвячені Кропивницькому пісні “Реве та стогне Дніпр широкий” та “Чи у полі, чи у борі”. Слова до першого твору він узяв із поеми Кобзаря “Причинна” 1838 року.
Кропивницький пісню на слова Шевченка почав виконувати на сцені, в колі колег, добився дозволу на видання, яке цензура обумовила тим, що разом із двома вказаними українськими піснями мали бути опубліковані і два російськомовні твори цього автора. 1886 року в Одесі побачили світ романси Крижанівського “Причинна” (“Реве та стогне Дніпр широкий”), “Чи у полі, чи у борі” (обидва – з присвятою Кропивницькому) та російською “Я чекаю на тебе” й “Спи, солодко спи”. Причому, перша пісня вийшла у сольному та хоровому варіантах. Як зазначає Л. Кауфман, поліція конфіскувала це видання, тож він зміг виявити лише його обов’язкові примірники в Ленінградській бібліотеці. Подібною була доля і наступних видань “Реве та стогне…”. Але пісня всупереч царським цензорам стала настільки популярною, що за підрахунком дослідника А. Правдюка на 1907 рік витримала 15 (!) перевидань.
Данило Якович 1889 року отримав підвищення по службі, перебравшись на роботу до канцелярії опікуна Одеського навчального округу, до сфери діяльності якого входив і наш край. У 37-річному віці педагог помер.
Люди, співаючи “Реве та стогне…”, не знали про публікації пісні, а отже і її автора, вважаючи її народною. Такою вона була в часи цензурних заборон царату (за її виконання в дорадянський час на нелегальному Шевченківському зібранні в Олександрії Г. Юру було переведено з посади писаря до військової маршевої роти в Бессарабію) і в період національно-визвольних змагань 1917 – 1920 років. Лише наприкінці 1950-х років працівник Держархіву Одеської області відновив авторство музики добре знаної в Україні пісні. Вона увійшла до української культури, душі нашого народу, і вже близько 130-и років гідно пропагує творчість Тараса Шевченка.
Сергій Шевченко,
кандидат історичних наук.
