Головна причина війни, яку розв’язала з нами Росія, полягає в тому, що українці почали ставати українцями. Можна довго скаржитись, що ніхто нічого не робить, а можна почати робити реальні справи і змінювати свою країну. Зміни в першу чергу повинні почати відбуватися у наших головах. Саме до таких змін спонукає системне бачення нашої історії, з поверненням імен і героїчних подій. Як відомо, історію пишуть переможці. От нам Росія і написала таке, що ми самі себе у ній не впізнаємо. Сьогоднішня звитяга наших воїнів на Сході відкриває людям очі, ми ніби вперше побачили себе гідною нацією, здатною оборонятися, а не плакати і побиватися. Справжні українці є саме такими і завжди ними були, а не отими недолугими хохлами-малоросами, яким нас завжди показують в старих радянських і сучасних російських фільмах (згадаймо хоча б якими карикатурними постають українські отамани у радянському ігровому кінофільмі «Весілля в Малинівці» та ін.).
Російська пропаганда завжди цинічно брехала і спотворювала факти, і продовжує це робити сьогодні. Тому чи не найголовнішим завданням держави повинно стати правдиве зображення нашої історії, повернення її маловідомих сторінок широкому загалу.
Однією із таких сторінок є Холоднояська республіка часів українських визвольних змагань 18–20 років ХХ ст.
Юрій Горліс-Горський, старшина армії УНР, що через хворобу відстав від війська під час Зимового походу 1919 р і залишився у Холодному Яру, став свідком та учасником буремних подій гайдамацького руху поч. ХХ ст. Щасливим випадком долі йому судилося не загинути у цій борні, а опинитися на еміграції, де він зміг записати і видати у Львові безцінний документ доби – роман-спогад «Холодний Яр».
Спираючись на його книгу, Василь Шкляр написав свого знаменитого «Чорного Ворона». Історик і громадський діяч Роман Коваль, перевіряючи і підтверджуючи його спогади архівними документами та свідченнями інших учасників і очевидців тих подій, написав понад три десятки книг, створив близько десяти фільмів.
Ще однією спробою повідомити широкій громадськості про цю героїчну сторінку нашої історії став фільм «Холодний Яр: Воля України або смерть», який 21 березня, в рамках всеукраїнського показу, був про демонстрований у Кіровограді в кінотеатрі «Портал». Фільм представляли продюсер Оксана Левкова, громадська діячка, координатор всеукраїнського руху «Не будь байдужим»; консультант-історик Юрій Митрофаненко, який надавав фахові коментарі до історичних фактів; керівник клубу історичної реконструкції «Повстанець» В. Куценко.
Стрічка покликана у доступній формі повідомити широке коло глядачів про події збройного опору українського селянства московсько-більшовицькій окупації 1918–1923 рр.
Тим, хто читав документальний роман Ю. Горліса-Горського «Холодний Яр», книги Р. Коваля та В. Шкляра, фільм навряд чи повідає щось нове. Його мета полягає не в цьому – він покликаний зацікавити тих, хто відкриває для себе вперше цю сторінку нашої боротьби.
Невеликий хронометраж (30 хв) робить його зручним для використання у навчальному процесі (можна переглянути на уроці чи в студентській аудиторії; ще й час для обговорення залишиться).
У фільмі пунктирно повідомляється про головні епізоди звитяги героїв-холодноярців. Авторам вдалося уникнути надмірного пафосу та міфологізації тих подій. Компетентні коментарі експерта-фахівця Юрія Митрофаненка (захистив кандидатську дисертацію про отаманський рух доби УНР) викликають довіру, а цитати з архівних матеріалів вибудовують доказове підґрунтя для нього.
Але фільм не лише інформує – він занурює глядача в атмосферу тих подій, змушуючи його переживати їх. Апелює не лише до розуму, але й до серця. Це відбувається за рахунок ігрових епізодів, майстерно відтворених історичним клубом «Повстанець» – інсталяції боїв, сутичок, вигуків повстанців, краплі крові, якими зрошені рядки-цитати Ю. Горліса-Горського – усі ці знахідки забезпечують фільмові сугестивний потенціал. Рух думки від раціо до емоціо, від загального до конкретного витворює цілісну картину повноцінної рецепції історичної правди.
Проте фільм не дає всіх відповідей на питання, він не знімає їх, а лише актуалізує перед внутрішнім зором глядача, спонукаючи його до роздумів та подальших пошуків, до прочитання додаткової літератури.
Після перегляду посипалися запитання від глядачів, яких, треба відзначити, було більше, ніж могла вмістити зала кінотеатру. Чудово, що такі фільми збирають аншлаги!
Одне із запитань стосувалося відмінностей між Холодноярською республікою і нинішніми ДНР та ЛНР. На що Юрій Митрофаненко дав більш ніж вичерпну відповідь: Холодний Яр не був сепаратистським чи анархістським утворенням, інспірованим іззовні. Там воювали селяни за свою землю проти московсько-більшовицької окупації, і завжди вважали себе частиною великої соборної України. Сьогодні ж в ЛНР та ДНР місцеве населення використовується як ширма для агресора. Заколот піднімали там професійні кремлівські диверсанти Бєзлєр, Стрєлков та ін., які згодом були відкликані та замінені на інших. Керують там маріонетки Путіна. Тож порівнювати з ними Холодноярців було б не зовсім коректно, оскільки між ними немає нічого спільного.
Прикметно, що показ фільму у Кіровограді передує щорічним вшануванням героїв Холодноярської республіки, які вже за місяць (25–26 квітня) традиційно пройдуть у селі Мельники Чигиринського району Черкаської області, куди цього року, я певен, завітає багато нових людей з Кіровограда, Харкова, Дніпропетровська, Слов’янська, Дружківки, Краматорська та з інших міст, де уже демонструвався і буде демонструватися фільм «Холодний Яр: Воля України або смерть».
Залишається побажати авторам проторувати своєму фільму шлях до широких екранів багатомільйонної аудиторії кінотеатрів міст України та центральних ТБ-каналів.
Голова Кіровоградського обласного об’єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім.Т.Шевченка
Олександр Ратушняк
Публікується з дозволу автора. Оригінал тут.
