Війна з російським ворогом забрала життя захисників з Кіровоградщини.
Про це повідомили в громадах області, інформує Златопіль.
Олександрівська селищна рада повіомила, що 10 жовтня 2025 року в населеному пункті Кінецьпіль Миколаївської області обірвалося життя солдата – Гупала Олега Васильовича, 1988 року народження, жителя села Нова Осота.
Жодними словами не втамувати пекучий біль та не загоїти рани в душі.
Розпорядженням селищного голови на території Олександрівської селищної територіальної громади 15 жовтня оголошено День жалоби.
Сумна звістка знову сколихнула Петрівську громаду — у с.Приморське Васильківського району Запорізької області під час будівництва фортифікаційних споруд, загинув Вовк Володимир Іванович.
Народився Володимир 25 вересня 1982 року в селі Богданівка. Там закінчив місцеву школу, а далі його життєва і трудова стежина пролягла через різні підприємства: ПП «Дружба», СФГ «Роксолана, КП «Петрівський водоканал». Не цурався будь-якої роботи, працював охоронником, підсобним робітником, слюсарем із ремонту автомобілів, працівником із благоустрою. Урівноважений, спокійний, працьовитий — таким пам’ятатимуть його колеги.
У 2009 році Володимир створив родину, у якій був турботливим чоловіком і татом. У домі, де завжди лунав дитячий сміх, тепер залишилася тиша й біль утрати…
8 квітня 2025 року Володимира мобілізували до лав Збройних Сил України. Службу проходив на Запоріжжі. 9 жовтня 2025 року він ще виходив на зв’язок із рідними — заспокоював, говорив, що все гаразд… Та вже 10 жовтня трагічна звістка прилетіла на рідний поріг. Сини Денис і Михайло, а також донечка Ангеліна зростатимуть без батьківського плеча — але з гордістю за свого тата, який віддав життя за мир і заради їхнього майбутнього.
Світла пам’ять про Володимира Івановича назавжди залишиться в серцях усіх, хто його знав — як добру, щиру, працьовиту людину, яка понад усе любила родину, дітей і Батьківщину.
Страшна звістка прийшла до Плетеного Ташлика — стало відомо про загибель нашого земляка – Битька Дмитра Сергійовича, який із 24.06.2023 року вважався зниклим безвісти під час мужнього виконання військового обов’язку, у бою за свободу та незалежність України.
Попрощалися з воїном сьогодні, 15 жовтня.
Загинув 12 жовтня 2025 року під час виконання бойового завдання внаслідок удару ворожого безпілотника, отримавши поранення несумісні з життям, в районі населеного пункту Гришине Покровського району Донецької області.
Народився Владислав 8 вересня 2000 року в селі Липняжка, Добровеличківського району, Кіровоградської області. Закінчив дев’ять класів Липнязької середньої школи. Професію маляра-штукатура отримав в Торговицькому професійно- технічному училищі. Працював на будівництві в Києві. Мав чудову дружину Карину , донечку Поліну та синочка Артема
Владислав був одним із тих, хто ніколи не стояв осторонь. Його знали як світлу, добру, щиру людину – завжди готову допомогти, підтримати, розрадити. У його очах завжди була надія, у серці – любов до родини, до рідного краю. Тому, без жодних вагань обрав шлях сили й відваги, ставши на захист своєї родини та рідної України 31 січня 2023 року.
Його життя обірвалося занадто рано, він залишив по собі те, що не вмирає – приклад честі, відваги, любові до рідної землі.
Чергова трагічна звістка для Світловодська: загинув захисник України – Сергій Васильович Пітоня, 1968 року народження.
Сергій Васильович народився 6 квітня 1968 року в місті Світловодськ. Навчався у школі №1, після дев’ятого класу вступив до ПТУ №5, де здобув спеціальність слюсаря. Він був працьовитим, добрим і чуйним чоловіком, любив ремонтувати автомобілі, та висаджувати квіти.
У червні 2022 року Сергій Пітоня став до лав Збройних Сил України, щоб боронити нашу державу від російських окупантів. Спочатку проходив службу в Херсонській області, а з березня 2024 року був переведений на Донецький напрямок.
Він служив навідником 3-го механізованого відділення 1-го механізованого взводу 3-ї механізованої роти 1-го механізованого батальйону, мав звання сержанта.
20 квітня 2024 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Бердичі Покровського району Донецької області Сергій зник безвісти.
На жаль, нині підтверджено — він загинув, захищаючи Україну.
Знову чорна звістка прийшла на Петрівщину — війна забрала життя нашого земляка, мужнього воїна Пушки Віталія Віталійовича.
Народився Віталій 29 вересня 1984 року в селі Володимирівка Петрівського району. Навчався у місцевій школі, після її закінчення здобув водійську професію, яку обрав справою свого життя. Працьовитий, спокійний, відповідальний — таким його знали колеги, сусіди, друзі.
У 2004 році Віталій створив сім’ю. Разом із дружиною Катериною виховав двох дітей — сина Сергія та доньку Аліну. Для рідних він був опорою, для дітей — прикладом. Завжди був надзвичайною людиною — щирою, усміхненою, готовою допомогти кожному, незалежно від обставин. Його доброта й тепло серця притягували людей, а щира посмішка завжди дарувала надію й радість тим, хто поруч. Він був душею компанії, завжди умів підтримати, розвеселити, знайти правильні слова. Його знали й поважали всі — за людяність, щирість і велике серце.
Працював водієм у різних підприємствах — ДП «КРОК-1», ВАТ «ПівнГЗК», ПП «Сармат», ПАТ «Центральний ГЗК», ТОВ «ПІВНІЧТРАНС». Його трудовий шлях — це шлях людини, яка не боялася роботи й завжди робила все якісно та сумлінно.
Коли країна потребувала захисту, Віталій не залишився осторонь. У квітні 2024 року він був мобілізований до лав Збройних Сил України, служив у військовій частині А0641 Міністерства оборони України.
6 жовтня 2025 року під час виконання бойового завдання у районі н.п. Серебрянка на Донеччині Віталій Пушка загинув.
У нього залишилися дружина, двоє дітей, мати, батько та брат. які назавжди пам’ятатимуть його мужність і людяність.
Ще одну звістку про загибель Героя повідомила Олександрівська селищна рада.
Стало відомо про загибель захисника, жителя селища Гайдамацьке (Єлизаветградка) – Верзіліна Романа Володимировича, 1987 року народження.
Старший солдат проходив службу бойовим медиком десантно-штурмового взводу. Мужньо виконавши військовий обов’язок, в бою за Україну, її свободу і незалежність загинув 28 жовтня 2023 року поблизу населеного пункту Кліщіївка Донецької області.
Приютівська громада попрощалася із захисником України – Чумаком Іваном Григоровичем, 1989 року народження.
Останнім часом він проживав у селі Вільний Посад (Недогарський старостинський округ). З вересня 2024 року ніс службу стрільцем-снайпером, мужньо боронячи Батьківщину.
Після тяжкого поранення Іван проходив реабілітацію, однак 9 жовтня його серце зупинилося… Смерть Івана пов’язана із захистом України.
Побузька громада втратила на фронті ще одного Захисника. На війні загинув Хліщик Сергій Іванович.
Народився Сергій Іванович 24 квітня 1984 року в селі Капітанка, до 9 класу навчався в місцевій загальноосвітній школі, десятий та одинадцятий клас закінчував в Липовеньківській школі. Згодом навчався на автослюсаря в місті Гайворон. Працював на ТОВ “ПФК” в залізничному цеху – вантажником, проживав у рідному селі. Сергій був люблячим батьком і чоловіком, добрим, чуйним, роботящим господарем, таким, що ніколи не відмовить і завжди прийде на допомогу.
В 2024 році Хліщик Сергій Іванович був призваний за мобілізацією до лав ЗСУ.
Проходив навчання у військовому центрі, а згодом військову службу в складі 95 десантно-штурмової бригади військової частини А 0281.Він був там, де сила духу, боротьба, запеклі бої між життям і смертю за свободу України.
Тривалий час Сергій вважався зниклим безвісти. Родина понад 9 місяців жила надією на диво – на повернення Сергія живим. Але, на жаль нещодавно надійшло підтвердження про його загибель…
Життя воїна обірвалося 18.12.2024 року. Мужньо виконавши військовий обов’язок Хліщик Сергій Іванович загинув під час запеклого бою за Україну поблизу населеного пункту Кругленьке, Суджанського району, Курської області.
Вічна пам’ять Героям!
