Про якісь високі культурні традиції Єлисаветграда серед багатьох інших провінційних закапелків півдня України говорити не доводиться. Ну, певно, що тільки Одеса дещо виділялася на такому не надто показному тлі. Тік час безпросвітної солдатчини часів військових поселень, і Єлисаветград був центром цього оплоту Аракчеєвщини. Генерал-лейтенант Порфирій Глібов називав його затишним містечком Новоросійського військового поселення, де багато люду, що мають гроші, але й кілька штабів з великою кількістю голодних шлунків. Один із таких, не завжди ситих, Афанасій Фет, описуючи у спогадах період своєї військової служби в цій глушині, пишався, що натренувався від нудьги за один сеанс «перекидати за комір» десятків зо два чарок оковитої і їхати додому, як кажуть, «ни в одном глазу». Благо, не бракувало серед поміщицько-купецького загалу завжди готових підтримати веселу компанію. Тоді ж Єлисаветград шаленів від концертів Ференца Ліста, що відбулися між 13 і 20 вересня 1847 року. Але мета приїзду знаменитості була далеко не гастрольна. Він слідував по п’ятах за імператором Миколою І, надумавши виклопотати дозвіл на розірвання шлюбу своєї нової пасії Кароліни з її престарілим і гультіпашним чоловіком князем Миколою Вітгенштейном. Княгиня Сайн-Вітгенштейн завдяки батькам отримала непогане виховання. Мати любила світські розваги, знайомства із знаменитостями, подорожі. Батько ж умів рахувати гроші. Саме за його порадою Кароліна в 17 років виходить заміж за князя Миколу, сина російського фельдмаршала, людину далеко не ідеальну. Так у характері молодої жінки під впливом батьків формуються й уживаються романтизм з суворим реалізмом.
Квитки на концерти знаменитого угорця якраз і розповсюджував відомий поет Афанасій Фет, який у той час проходив службу в якості ад’ютанта кірасирського полку. Вони, квитки, розійшлися по рублю. На той час це були неабиякі гроші. М’ясо, наприклад, йшло по 4 копійки за кілограм, пшениця – 1,5 копійки, молодий здоровий кріпак – близько 150 рублів.
На єлисаветградських концертах Ференц Ліст вперше виконав обробку українських пісень «Ой, не ходи Грицю…» і «Віють вітри, віють буйні», що мали шалений прийом. А починалося все, і кохання, і гастролі, і новий виток життя так. У середині січня 1847-го Ліст приїхав на гастролі до Києва. Там якраз проходив Водохресний ярмарок. З’їхалося багато поміщиків й купців. Михайло Мартакі також перебував тоді там у торгових справах. Ось випадково і познайомилися музикант із степовиком.
Перед виходом на київську сцену 23 січня композитор прогулювався з новими знайомими ярмарковою площею. Раптом його увагу привернула пісня, співана сліпою дівчиною під акомпанемент старого бандуриста. Це була «Віють вітри, віють буйні». Піаніст був так вражений її голосом і щирістю виконання, що в той же день у концерті злегка імпровізував на цю тему. Пророча пісня. Бо й справді, «хто в любові не знається, той горя не знає».
Купець Мартакі після концертного застілля порадив Лісту податися під осінь до Єлисаветграду, де, зазвичай недосяжний цар, на маневрах ставав куди доступнішим. Михайло Стефанович мав ще й потаємне бажання показати знаменитого угорця рідним і друзям.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: хто на Кіровоградщині вкладав кошти в Жовтневий переворот
Про виступи Ліста Афанасій Фет згадував: «Важко описати ентузіазм, що справив піаніст своєю грою. Й так само запам’яталася всім його артистична голова з білявим, зачесаним назад, волоссям. Водночас і збудований нашвидкуруч дощаний театр виявився не тільки вельми красивим, але й затишним». Концерти чародія вигідно відрізнялися від тих, що виконувалися інколи в Єлисаветграді заїжджими гастролерами-балаганниками, котрі навідувалися в край неляканих шанувальників з періодичністю десь раз у три-чотири роки – якраз із такою частотою проводилися огляди військових контингентів, зосереджених тут. Особливо шанувалися варшавські арфістки, які, втім, найбільше славилися не музичною майстерністю, а своїм богемним способом життя та амурними скандалами, про які місцеві пам’ятали чи не десятиліттями.
На час свого вояжу по Україні Ференц Ліст був у зеніті виконавської слави. Коли піаніст-віртуоз наказав виставити на сцені щойно спорудженого балагану три роялі, місцеві антрепренери аж роти пороззявляли. Такого в їхньому житті ще не траплялося.
Маестро грав на всіх по черзі, показуючи можливості кожного. Знавці музики мудро-ствердно кивали головами, а не знавці висловлювали неймовірний захват експресивністю виконання. Дійство справді було варте витрачених грошей. Піаніст сідав так, щоб найефектніше підсвічувався його виразний профіль, а звук хвилями падав на публіку. Вони, і музикант, і звук, були повністю в невпинному рухливому екстазі, видаючи із глибин інструментів неймовірної краси акорди. Під завісу всі три роялі ставали непридатними для подальшого використання – струни порвані, молоточки розбиті, кришка відірвана. Це був апофеоз великого майстра.
Михайло Мартакі з Афанасієм Дмитряном пожинали плоди того успіху – компаньйони не минали нічиїх гастролей, бо там аж кишіло діловими людьми, – а тут ще й справжнє мистецтво і швидкоплинна дружба зі світовим виконавцем. Вони дозволяли собі розслабитися після виснажливих торгових клопотів. Але не поринали у дикий загул. Навіть у відпочинку пам’ятали про головне правило купця – не продешеви. Заводили корисні знайомства, укладали нові угоди. Для такої мети не жаліли грошей на пригощення й меценатські прояви, знаючи, що нажитий моральний капітал рано чи пізно все одно перетвориться в капітал бізнесовий. Обидва греки завжди сповідували подібні погляди.
Ліст закрутився в богемно-торгово-світському середовищі, що навіть дещо призабув про мету свого прибуття до військово-поселенського центру. Щовечора – виступи, а потім цілодобові пиятики з випадковими людьми. Набралося коло шанувальників, як таланту, так і широкої душі, котра розкидалися грошима наліво й направо.
А місто повнилося молодими красунями. Тоді Ліст захопився такою собі Марією Лазич, з якою серйозно фліртував також і Фет. Композитор високо оцінив здібності світської левиці як піаністки, так як вважали і всі інші. За словами Фета, помістив навіть в її альбомі «прощальну музичну фразу надзвичайної душевної краси», і потім Марія не раз повторювала цю фразу на роялі. «Під впливом останньої я написав вірша: Какие-то носятся звуки и льнут к моему изголовью…» – натхнення Ліста відгукнулось в душі Фета римованими рядками. Молодша донька відставного військовика Кузьми Лазича непогано зналася на літературі. Може тому й звернула увагу на автора багатьох хітових на той час романсів. Але… «Я не вінчаюся з Лазич, – писав Фет приятелю, – і вона це знає, а між тим умовляє не рвати наших стосунків, вона переді мною чистіша снігу – перервати неделікатно й залишити все, як є, теж неделікатно. Вона – дівчина, а потрібен Соломон». І так трапилося, що романтична донька бідного відставника загинула. Вона з цигаркою в ліжку читала книжку і незчулася, як невелика іскорка запалила легку вдяганку. Марія встигла лише гукнути, аби порятували Фетові листи… Злі язики пліткували, що якби вона була з багатших, то сумна доля обминула б її.
У тодішньому і пізнішому Єлисаветграді ходила ще й така вперта легенда, що доторкалася угорського чародія. Серед шанувальниць його таланту опинилася 16-річна донька місцевого промисловця (прізвище, як завжди у таких випадках не запам’яталося) Еліна – дівча неземної краси. У неї й закохався старший на 20 років композитор. Відразу ж зробив їй пропозицію, сказавши, що прийнявши її, нехай прийде на останній концерт з червоною трояндою, а коли – ні, то з білою. І хоч Еліна теж полюбила композитора, на той концерт вона прийшла з білою квіткою, бо вже була заручена з іншим місцевим багатієм. Для неї той Крез заклав найкрасивіший будинок в місті – нинішнє приміщення СБУ. Всередині воно викладено мармуром, виті ажурні сходи, вітражі, мозаїка. Однак, не було щастя бідній Еліні в тому домі. Через пару літ містом прокотилася епідемія чуми, від якої вона померла зовсім юною. Але до цих пір живе сентиментальна казка про дівочу красу і романтичну любов.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Кіровоградщина на сторінках щоденника німецького академіка
Був теплий ранок бабиного літа. Містом ширилися звичні звуки і ритми сільського побуту, бо Єлисаветград завжди способом життя дуже нагадував село. Кричали півні, ревли корови. Після проведеного височайшого огляду наступили дні звичайного в таких випадках розслаблення. Цар вирішив трохи фізично розім’ятися. Почав забивати кілочки, закладаючи майбутню споруду, яку свита відразу пишно охрестила палацом. Про який палац тут може йтися? Микола Павлович не розділяв ентузіазму наближених – йому потрібне лише помешкання з кількох кімнат, щоб не пустошити казну для найму квартир на випадки приїздів на військові навчання й огляди. Государ-батюшка був скупуватий. Цей високий, мов верста, здоровань, головатий, окатий і завжди сердитий дядько міг нагнати жаху на кого завгодно. Жінки втрачали свідомість під поглядом його світло-сірих злих очей або коли чули його схожий на ієрихонську трубу голос. Не кожен й чоловік міг витримати тиск влади, підтверджений особистими рисами не дуже куртуазного царя. Якось Карпо Адамович, батько братів Тобілевичів, розповідав історію, яку спостерігав колись у давнину. До імператора з якогось приводу пробилися прохачі, упавши навколішки перед ним і піднявши уверх супліки. Той громоподібно проревів: «Разве так подают прошения, или начальство об этом не знает?» Усі перелякалися, а Микола спокійнісінько звернувся до одного, теж переляканого чоловіка з тих, хто стояв найближче: «А где здесь нужник?», куди той слухняно царя й повів.
Ось і цього разу заклопотаний розміткою імператор, піднявши очі, раптом побачив двох людей – чоловіка й жінку, – котрі припали на коліна. Міністр двора граф Адлерберг представив пару. Так і так, мовляв, хочуть одружитися, але для того жінці потрібно розірвати попередній шлюб. Уважно вислухавши митця і його коханку, самодержець тільки й мовив: «Господин Лист, экипаж уже вас ждет». А княгиню навіть не удостоїв своїм лячним поглядом.
Отже дозволу на розлучення не отримано. А пізніше вийшов наказ про конфіскацію помість та відмову у поверненні до Росії громадян, які беруть шлюб з іноземцями.
Ференц упав у жорстокий запій в офіцерсько-жіночій компанії. Десь через тиждень Кароліна Сайн-Вітгенштейн, ледь не силою вивезла з осоружного Єлисаветграда непохмеленого і втомленого маестро в своє помістя на Вінничині, а ще через тиждень з 10-річною дочкою втекла від чоловіка, виїхавши з Лістом у Веймар. Там вони 12 літ щасливо прожили в громадянському шлюбі. Доки у любого Ференца не завелася нова невідпорна симпатія.
У такі ось романтичні історії були вплутані в Єлисаветграді фатальні чоловіки Ліст, Фет і Микола І. Правда, й жінки тут мелькали неординарні. Скажімо, років за десять до описаних подій принагідно інтригувала в краї престаріла Жанна де ла Мотт. З неї списана знаменита Міледі з «Трьох мушкетерів», якщо хтось не знає. Подейкують, що Марія Лазич загинула, зачитавшись саме цим непересічним романом.
А Михайло Мартакі у той романтично-прагматичний час також заклав на Ковалівці – ломакою можна до палацу докинути – цоколь власного будинку.
Леонід БАГАЦЬКИЙ
