На першому в новому році засіданні Верховна Рада прийняла у першому читанні законопроект про реформу судочинства в Україні, який передбачає переатестацію всіх суддів, перевірку їхнього майна, уведення на кожного з них досьє та ін. Щоправда віри у те, що він дійсно буде дієвим, а не «фільчиною грамотою» на кшталт «Закону про очищення влади», уже майже не залишилось. Те, як діє люстраційне законодавство, кіровоградці вже побачили на власні очі. І чиновники-регіонали, і судді причетні до репресій, продовжують обіймати свої крісла. Більше того, у відсутності реальної люстрації починають звинувачувати самих майданівців. Мовляв, ви не добиваєтеся їхньої відставки, бо вам заплатили за мовчання.
Адвокат-правозахисник Ліана Левицька, яка визволяла заарештованих активістів з-за ґрат в одному з недавніх інтерв’ю для медіа змушена була доводити, що це не правда:
«Наскільки мені відомо, то не було такого. Ніхто звинувачень не зняв, зокрема той же Ратушняк подав скаргу у Тимчасову Спеціальну Комісію, яка була створена відповідно до закону “Про відновлення довіри до судівської влади”, на суддю Завгороднього, який ну абсолютно незаконно обрав запобіжний захід. Тому що там де санкція передбачає не більше 5 років позбавлення волі, не можна обирати запобіжний захід арешт на час слідства. Це прямо записано в законі. Не те що десь можна якось так чи так оцінювати, в законі чітко це вказано. І тим не менш скарга не розглянута. Це тенденція в державі. Київські судді, які масово цих активістів пакували, вони всі ж працюють. Буквально тільки троє звільнені. Ті які забороняли проводити мирні акції, протесту, хоча в цьому законі про відновлення довіри до суддівської влади чітко передбачено їх звільнення, і Ківалов знову у нас у комітеті права і правосуддя».
Оскільки ці закиди стосуються мене особисто, то вважаю за необхідне викласти своє бачення ситуації.
Судді самі у відставку не підуть, їх треба до цього стимулювати. Після перемоги Майдану при Верховній Раді було створено спеціальну комісію з перевірки діяльності суддів під час революції Гідності, яка мала на меті відновити довіру до судової влади в Україні. Проте більше ніж за 8 місяців роботи цієї комісії, так і не було покарано жодного судді.
Суддя Є. Завгородній перевищив свої повноваження, коли заточив мене до СІЗО на 60 діб, хоча я не підлягав такому суворому покаранню, оскільки до того не мав судимостей, і на час арешту не скоював ніяких злочинів, крім участі в Євромайдані, що після прийняття регіоналами «диктаторських законів» вважалося порушенням. На суді було помітно, що Завгородній сильно хвилюється. Він ледве чутно пробубнів написаний за шаблоном зверху вирок і під вигуки «Ганьба!», ховаючи очі, подався геть із зали.
Суддя ж В. Поступайло, який застосовував щодо мене «пшонківський закон про амністію» взагалі поводив себе як середньовічний інквізитор, який тішиться з того, що в його руках долі людей, і він може з ними безкарно робити усе, що йому заманеться. Стиль його поведінки і манера спілкування шокували усіх присутніх. Він, виганяв із зали свідків, чіплявся до слів, казуїстично пересмикував надані захистом свідчення. Не зважаючи на наш протест, і наполягання адвоката провести справжнє розслідування справи, «впаяв» мені «помилування» так і не довівши моєї провини. Згідно з такою маніпуляцією, я вважався особою, яка притягалася до кримінальної відповідальності, про що ставився штамп у закордонному паспорті (після чого такий громадянин може вважатися невиїзним, адже ніяке посольство візи йому не видасть). Лише за пів року апеляційний суд скасував мені усі звинувачення за відсутністю складу злочину.
Ще у червні минулого року я подав до Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів своє клопотання щодо суддів, які приймали рішення про моє ув’язнення і «помилування».
Наприкінці вересня я навіть отримав відповідь від Тимчасової комісії, в якій говорилося, що моє клопотання взяте до уваги і вже проводиться перевірка дій судді Є.В. Завгороднього. Наприкінці зазначалося, що про результати вказаної перевірки мені буде повідомлено пізніше.
З тих пір від Тимчасової комісії ніякої інформації.
Через деякий час до мене під’їхали приятелі одного з суддів (напевно таки й вони повірили у серйозність намірів нової влади справді узятися за відновлення довіри до судової влади), і почали переконувати мене, що суддя ні в чому невинний, винна тодішня система. Що тоді він змушений був нас саджати, а тепер йому дуже соромно, бо влада змінилася, а кар’єрою поплатитися йому не хочеться. Запитували, у скільки я оцінюю завдану мені моральну шкоду, і просили відкликати своє звернення.
Ніякої компенсації від них я не потребую, і свого звернення по перевірці суддів відкликати не збираюся. Я розчарований бездіяльністю нової влади і Тимчасової спеціальної комісії, яка так і не повернула довіру до судів! Переконаний, що мої побратими так само не в захваті від того, що ці судді ще до цих пір при посадах. Ми розуміємо, що відставкою лише низових виконавців репресій довіри до судової влади не поверниш. Потрібно очищатися також від тих, які були над ними «смотрящими». Адже було помітно, що вироки вони виносили не з власної волі, а по шаблону за наказами зверху, які йшли по вертикалі від Януковича, Пшонки, Лукаш, Захарченка. До Кіровограда тоді також приїздив свій «смотрящий» від диктаторського режиму для контролю за виконанням репресій. Не всі судді згоджувалися виконувати злочинні накази по арешту майданівців.
А от Є.В. Завгородній пішов на це. Причини можуть бути різними, але не в останню чергу – через обіцяне підвищення по службі. Підтвердження цьому ми знаходимо на офіційному сайті Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 17 грудня 2013 року. Тоді, у розпал Майдану, у Києві відбулося засідання Вищої кваліфікаційної комісії, на якому судді Кіровського районного суду м. Кіровограда Завгородньому Євгену Віталійовичу було надано рекомендації на посаду судді Апеляційного суду Кіровоградської області. Ну як після таких високих рекомендацій не послухатися «смотрящих» і не посадити на 5–7 років якихось «барбосів» з Євромайдану, які невідомо чого там протестують. Та от несподівана втеча патрона і всієї кліки диктаторського режиму змусила відкласти ці плани. Та чи надовго? Влада з тих часів не дуже то й змінилася! Тому я не здивуюся, якщо замість очікуваної люстрації наш суддя піде на підвищення.
Наше завдання як громадянського суспільства, що сформувалося під час революції Гідності – не розслаблятися, і не допускати цього. Ми маємо виступити каталізатором процесів очищення влади, і не лише судової.
Олександр Ратушняк
публікується з дозволу автора. Вперше опубліковано тут
публікується з дозволу автора. Вперше опубліковано тут
