Екс-секретар Кіровоградської міської ради Іван Марковський повідомив, що не збирається судитись із міськрадою за повернення на посаду. Про це йдеться у повідомленні, яке оприлюднене на сторінці у Фейсбуці Марковського, пише Рідний Кіровоград.
Колишній посадовець зазначив, що міський Голова Андрій Райкович в інтерв’ю одній з кіровоградській газеті висловив побоювання, що Марковський захоче поновитись на посаді як свого часу одіозний Анатолій Перевозник. Проте, за словами Марковського, він не збирається судитись з міськрадою.
"Перевознику
Анатолію Володимировичу
присвячується
Як перестала доїтися корова Перевозника
Анатолій Перевозник – особистість достатньо відома у Кіровограді. “Слава” поперед нього летіла за його пролетарські подвиги, з комсомольським запалом він брався за будь – яку роботу – але є одне але… Робота мала бути такою, щоби власне робити було не потрібно, а її результати оцінювалися би купою палких промов, написаних статей, і, головне, кількістю напущеного туману і децибелами піднятого шуму навколо себе.
Для мене особисто Анатолій Перевозник найбільше запам’ятався у 2006 році, хоча добре знаю його з далеких вже радянських часів. Спочатку він мав правдивий вигляд палкого комсомольського вожака, партійного працівника, який з великим ентузіазмом будував комунізм, а потім з таким же правдивим виглядом і з таким же запалом проштовхував ідеї нового капіталізму з людським обличчям.
Чому саме 2006 рік? Не тому, що цього року Анатолій Володимирович вчергове поміняв свій партійний квиток, бо у нього їх, мабуть більше, ніж мінімальна пенсія у гривнях. Цього року він з білим шарфиком на шиї (ознака політичної партії ВО “Батьківщина”) стрімко увірвався у виборчу кампанію за посаду міського голови. Його кампанія не вирізнялася оригінальністю: традиційно брехав і обіцяв людям усе на зразок райського життя в окремо взятому місті. Якось після зустрічі з виборцями один із її учасників із сарказмом підмітив: – “Перевозник обіцяє одіти всіх кіз у намисто, а козла – у золото”.
Звісно, що люди йому не повірили і у виборчій кампанії такий кандидат був битим – програв із тріском. Але шарфик зіграв свою роль. Шарфик, який він уперто носив не знімаючи мабуть і вночі, носив, коли вже навіть не був членом “Батьківщини” – вистрілив. Наш герой отримав посаду першого заступника міського голови. Але і це виявилося не найголовнішим. Тоді він отримав перспективу на наступні 10 років. Йому у руки впало те, про що мріяв усе своє життя – нічого не робити і отримувати за це грубі гроші!
Не пройшло і року, як його і всю ту недолугу команду, як шкідливих котів викинули з міської ради (згодом є що сказати про кожного). Але ж із того самого моменту почала реалізовуватися ця сама райдужна перспектива, яку він вже постарався використати по повній.
Пообіцявши одіти кіз, Перевозник насправді взув усе місто, натягнувши громаді на шию страшне ярмо боргів, терор виконавчої служби, нескінчені судові тяганини.
Користуючись явною недолугістю законодавства, протягом 10 років він відсужував та отримував з міського бюджету близько мільйона гривень народних коштів. А щоб не втратити цю свою таку дуже молочну корову, у 2014 році знову поновився на посаді заступника (вимагав при цьому першого) міського голови.
Все сталося, як і планувалося. Обов’язків йому залишили із куций хвіст. За їх розподілом, Анатолій Перевозник опікувався управлінням з надзвичайних ситуацій – і все!. Але ж – яка бурхлива діяльність!, Він сів на свого коня: започаткуав нескінченні наради, вимагав масу нікому не потрібних звітів, годинами милувався собою на тедебаченні, висвітлював свої “досягнення” у засобах масової інформації. Коридорами міської ради носився, як “чорт на мітлі”. А коли доповідав мені про якесь проблемне питання, його рішучості не було меж. І бачив він мабуть себе таким геройським, і у являв мабуть, як він на сході нашої країни, з автоматом у руках, громлячи ненависних сепартаистів. Ну тобі викапаний Павка Корчагін.
Проте добре знав, що поновлення на роботі йому власне потрібне для подальшого звільнення. Бо яка ж це приємна справа – доїти далі улюблену корівку. І механізм цей доярський вже вивчений до тонкощів і кожен рух прорахований.
У вересні 2014 року це щастя до нього повернулося знову. Анатолій Перевозник рішенням сесії міської ради був звільнений зі своєї посади за скороченням чисельності апарату міської ради вже, як здавалося, з повним дотриманням усіх норм чинного законодавства.
Ага.. Не тут було…У Анатолія Перевозника свій погляд на соціальну справедливість. Знову суди, знову постанови виконавчої служби з вимогою поновлення. До речі, жодного разу депутати не проголосували за його поновлення на посаді заступника міського голови. Його це власне і не переймало, бо не забуваємо – в голові у Перевозника на першому місці залишалися завжди гроші. Великі гроші. І вже 16 квітня 2015 року Ленінський районний суд знову виніс рішення про поновлення Анатолія Володимировича і вже з виплатою йому близько 350 тисяч гривень різних компенсацій.
Очевидно був нетерпець і рішення клепали на швидку руку. Бо ось яка дивина із цим рішенням. У результативній частині суддя Плохотниченко визнав, що відповідач – міська рада діяла виключно у правовому полі!!! Мовою оригіналу: – “Таким чином суд вважає, що рішення відповідача – суб’єкта владних повноважень є правомірним, таким, що прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, використанням повноваження з метою, яке це повноваження надано та обгрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.”
У вже у постановляючій частині: – позовні вимоги Перевозника А.В. задовольнити!. Ось так. Знаєте, десь читав виступ котрогось із голів сільпо – у радянські часи такі посади були в системі торгівлі на селі. Так от, він сказав: – “Громадське харчування налагоджене добре, але годують погано”.
Але ж не все так погано у нашому домі і мазати усіх суддів чорною фарбою було б нечесно і неправильно, бо переважна більшість з них – це моральні, авторитетні люди, які з честю і гідністю виконують свої функції.
Колись, у коментарі газеті “Украина – Центр” Перевозник вирішив побравувати рішенням Вищого адмінсуду, який у 2013 році скасував рішення Дніпропетровського апеляційного суду щодо його звільнення. Хочу нагадати пану Перевознику, що не було б у нього жодних шансів на позитивне для себе рішення у жодному суді, якби не потужний бульдозер, що торував дорогу нашому шанувальнику життя на широку ногу за потреби аж до Вищого адмінсуду. Анатолій Володимирович дуже добре знає марку того бульдозера. Так от на 2015 рік цей проштовхувач добробуту Перевозника виявився геть в іншому статусі, який вже не дозволяв йому так без церемоній вмішуватися у суддівські справи. Ну і нарешті власному цинізму треба ж знати межі.
До честі Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду, який досконало розібрався у справі, врахував усі доводи відповідача (фахівців юридичного управління міської ради) та задовольнив уже позовні вимоги міської ради про скасування рішення Ленінського районного суду щодо поновлення Анатолія Перевозника на посаді першого заступника міського голови та виплату йому 350 тисяч гривень.
Як результат – Перевозник не дочекався нового періоду лактації своєї корови. Того дня вона остаточно і назавжди перестала доїтися.
Описати ці події мене змусили деякі обставини. Відразу після передачі влади у місті новобраному міському голові я прочитав у одній із газет про побоювання Андрія Павловича Райковича. Ці побоювання він висловив у зв’язку з теоретичною моєю можливістю поновитися через суд на посаді секретаря міської ради. Аргумент був один – ну, Перевознику ж зійшло з рук зрубати з міської ради купу грошей. Я так розумію, що докір був закинутий мені і на адресу фахівців міської ради за різними напрямками.
Можу запевнити, що судовою справою разом із фахівцями я займався особисто, а тому почуваюся вельми задоволеним, що за період моєї роботи на посаді секретаря міської ради і в.о. міського голови пан Перевозник даремних коштів не отримав. Жодного мідяка!
Ну а що стосується побоювань моїх амбіцій про поновлення через суд – дихайте вільно і спіть спокійно: це не у моїх правилах.
З глибокою повагою.
Іван Марковський"
