Документи, оприлюднені The Guardian у 2018 році у межах матеріалів американського розслідування щодо Пола Манафорта, показали, як політичні технологи свого часу працювали над формуванням негативного образу Юлії Тимошенко. Чому ця історія важлива сьогодні та чи змінилися технології політичної дискредитації — говоримо з головою Кіровоградської обласної організації ВО «Батьківщина» Олександром Чорноіваненком.
— Олександре Анатолійовичу, чому, на вашу думку, сьогодні знову варто згадувати історію інформаційних кампаній проти Юлії Тимошенко?
— Тому що це не просто сторінка української політичної історії. Це дуже важливий приклад того, як може працювати сучасна політична технологія.
У 2018 році суспільство отримало можливість побачити документи, які раніше були приховані від широкого загалу. Із них стало зрозуміло, що проти Юлії Тимошенко свого часу використовували цілий комплекс інструментів — медіа, соціальні мережі, відео, спеціальні сайти, псевдоекспертні майданчики.
Тобто йшлося не про випадкову критичну публікацію.
Формувався цілий інформаційний простір, у якому людина мала бачити Тимошенко саме так, як це було вигідно замовникам кампанії.
І коли сьогодні ми бачимо чергові інформаційні атаки, дуже важливо пам’ятати цей досвід.
— Чим, на вашу думку, така кампанія відрізняється від звичайної політичної критики?
— Критика передбачає дискусію.
Є політична позиція — її можна критикувати. Є законопроєкт — його можна аналізувати. Є рішення політика — можна показати його плюси й мінуси.
Але коли замість цього створюється певний образ людини, а потім під цей образ підбираються факти, цитати, відео та коментарі — це вже маніпуляція.
Людину намагаються переконати не в тому, що певне рішення неправильне.
Її намагаються переконати, що сам політик апріорі поганий, незалежно від того, що він говорить або робить.
Це принципова різниця.
— У документах фігурував план «Ukraine – A Digital Roadmap». Що у цій історії вас найбільше вражає?
— Те, наскільки технологічно все було продумано.
Сьогодні ми вже звикли до поняття інформаційної кампанії. Але тоді багато хто навіть не усвідомлював, наскільки професійно можна керувати інформаційним сприйняттям людини.
Наприклад, планувалося використовувати відео із судових засідань. Не для того, щоб показати весь контекст, а щоб відібрати найбільш емоційні моменти й через них сформувати певне враження.
Це дуже характерний прийом.
Людина бачить кілька секунд відео і робить висновок про особистість політика.
Але вона не бачить того, що було до цього моменту, що відбулося після нього і чому політик поводився саме так.
Таким чином факт начебто залишається правдивим, але його подача змінює сприйняття.
— Тобто маніпуляція може будуватися навіть на реальних фактах?
— Саме так.
І це, мабуть, одна з найбільш небезпечних речей.
Маніпуляція не завжди полягає у вигадуванні неправди.
Іноді достатньо вибрати лише ті факти, які потрібні для певного висновку, а все інше залишити за кадром.
Тому сьогодні я б радив кожному, хто отримує якусь резонансну інформацію, поставити собі кілька запитань: де першоджерело? Який повний контекст? Хто це повідомляє? Чи є докази? Чи не повторюють десятки ресурсів одну й ту саму інформацію, посилаючись фактично одне на одного?
Це прості речі, але вони дуже добре захищають від маніпуляцій.
— У документах також згадувався сайт The Tymoshenko Files. Чому створення окремого ресурсу проти політика є показовим?
— Тому що це демонструє системність.
Коли є один критичний матеріал — це журналістика або політична оцінка.
Коли створюється спеціальний ресурс, наповнюється потрібним контентом, формується його візуальна концепція, а потім через нього роками поширюється негативна інформація — це вже зовсім інший рівень.
Фактично створюється окрема інформаційна реальність.
І людина, яка заходить на такий ресурс, одразу отримує готову картину: ось «негативний персонаж», ось його недоліки, ось нібито підтвердження.
Їй навіть не залишають простору для самостійного аналізу.
— А наскільки змінилися такі технології за останні роки?
— Інструменти змінилися кардинально, але принцип залишився.
Раніше потрібно було створювати сайти, домовлятися з медіа, працювати з телевізійними каналами, шукати експертів.
Сьогодні одна теза може за кілька годин розійтися через Telegram, Facebook, TikTok, YouTube та інші платформи.
Більше того, тепер можна створювати величезну кількість однотипного контенту значно швидше.
Тому інформаційна зброя стала доступнішою.
І водночас вона стала небезпечнішою, тому що людина часто не встигає перевірити інформацію до того, як вона вже сформувала емоцію.
— Чому саме Юлія Тимошенко, на вашу думку, багато років залишається об’єктом таких атак?
— Тому що вона є політиком, якого неможливо просто проігнорувати.
Юлія Тимошенко багато років залишається одним із найбільш впізнаваних українських політиків, а «Батьківщина» — політичною силою, яка має власну позицію і неодноразово виступала з альтернативними пропозиціями.
Для політичних конкурентів завжди простіше, коли сильного опонента можна звести до набору негативних ярликів.
Тоді вже не потрібно відповідати на його аргументи.
Можна просто сказати: «Не слухайте її, бо вона така-то».
Але це вже не політична конкуренція.
Це спроба позбавити людину можливості самостійно оцінювати політика.
— Чи бачите ви паралелі між кампаніями минулого і тим, що відбувається сьогодні?
— Паралелі є насамперед у методах.
Сьогодні також можна побачити спроби виривати окремі слова з контексту, навішувати ярлики, створювати інформаційний шум, поширювати однакові тези через різні майданчики.
Звичайно, я не стверджую, що кожна критична публікація сьогодні є частиною якоїсь централізованої кампанії.
Але історія вчить нас іншого: не можна бути наївними щодо інформаційного простору.
Ми вже знаємо, що подібні кампанії існували.
Ми вже бачили документи.
Тому сьогодні потрібно бути набагато уважнішими.
— Чи не є така позиція спробою захистити політика від критики?
— Ні.
Я вважаю, що Тимошенко, як і будь-який інший політик, повинна бути готовою до критики.
Але критика має бути чесною.
Якщо є помилка — покажіть її.
Якщо є неправильне рішення — поясніть, чому воно неправильне.
Якщо є інша політична пропозиція — запропонуйте її суспільству.
Це і є демократія.
А коли замість цього людину роками намагаються представити через набір негативних характеристик, не аналізуючи її реальні політичні позиції, — це вже не критика.
— Що сьогодні має робити суспільство, щоб не стати заручником таких технологій?
— Насамперед не реагувати емоційно на кожен гучний заголовок.
Потрібно перевіряти першоджерело.
Читати не лише заголовок, а весь матеріал.
Дивитися, хто автор.
Перевіряти, чи справді цитата відповідає тому, що говорила людина.
І найголовніше — не робити висновок про політика на основі одного відео або одного допису.
Суспільство повинно навчитися відрізняти факт від його інтерпретації.
— Який головний урок, на вашу думку, дає історія з Манафортом?
— Вона показує, що за інформаційним повідомленням іноді може стояти набагато більше, ніж здається на перший погляд.
Може бути конкретний політичний інтерес.
Може бути стратегія.
Може бути група людей, яка працює над тим, щоб суспільство сприймало певного політика у конкретному образі.
Тому сьогодні потрібно запитувати не лише: «Що мені показують?»
А й: «Чому мені це показують саме зараз?»
І кому вигідно, щоб я зробив саме такий висновок?
Якщо суспільство навчиться ставити ці запитання, жодна інформаційна кампанія не матиме такого впливу, якого від неї очікують її організатори.
— І останнє запитання. Чи здатні, на вашу думку, такі кампанії реально зламати політичну довіру до Тимошенко?
— Вони можуть впливати на інформаційний фон. Можуть створювати шум. Можуть змушувати людей сумніватися.
Але зрештою політична довіра формується не одним заголовком.
Вона формується роками.
Тому я переконаний: найкраща відповідь на інформаційні атаки — це відкритість, аргументи та робота.
Політичного конкурента потрібно перемагати не через створення негативного образу, а через те, щоб запропонувати людям сильнішу позицію.
І якщо хтось боїться політичного конкурента настільки, що змушений боротися з ним за допомогою маніпуляцій, це вже багато говорить не про самого конкурента, а про тих, хто обирає такі методи.
Юлія Тимошенко має право на політичну боротьбу.
А українці мають право самостійно вирішувати, кому вони довіряють.
Без політтехнологів, які вирішують за них. Без нав’язаних ярликів. Без готових образів.
