Фермери сьогодні працюють одразу на двох фронтах — військовому й економічному. Вони забезпечують країну продовольством, підтримують робочі місця в селах та наповнюють місцеві бюджети. Водночас через війну, дефіцит кадрів і нові правила бронювання багато невеликих господарств опинилися перед загрозою зупинки. Чому чинні критерії потребують перегляду, які зміни пропонує депутатський корпус і чому це питання стосується кожного українця — про це ми поговорили з депутатом Кіровоградської обласної ради Олександром Чорноіваненком.
— Олександре Анатолійовичу, що стало поштовхом для підготовки депутатського запиту щодо підтримки малих фермерських господарств?
— За останні місяці я мав багато зустрічей із фермерами Кіровоградщини. Практично всі вони говорять про одне й те саме: сьогодні найбільший дефіцит — це люди. Якщо техніку можна придбати, паливо — знайти, то кваліфікованого механізатора чи комбайнера замінити практично неможливо. Саме тому виникла необхідність ініціювати перегляд регіональних критеріїв бронювання.
— Наскільки гострою є ця проблема для невеликих господарств?
— Для них вона критична. У сімейних фермерських господарствах кожен працівник — це ключова ланка. Часто власник сам працює на полі, ремонтує техніку, організовує посівну та збиральну кампанії. Якщо така людина вибуває з виробничого процесу, господарство може просто припинити діяльність.
— Ваші опоненти можуть сказати, що правила мають бути однаковими для всіх.
— Правила повинні бути справедливими. Справедливість — це коли враховуються реальні обставини. Не можна оцінювати господарство, яке має кілька тисяч гектарів і сотні працівників, за тими самими критеріями, що й сімейну ферму на 100–200 гектарах. Це різні масштаби, різні можливості та різні ризики.
— Які зміни Ви пропонуєте?
— Ми пропонуємо три конкретні кроки. Перший — залишити мінімальну площу земельного банку на рівні 100 гектарів. Другий — встановити реалістичні вимоги щодо кількості працівників, адже невеликі господарства фізично не можуть утримувати великі штати. І третій — врахувати наслідки посухи та реальну середню врожайність по області, а не вимагати показників, яких об’єктивно складно досягти.
— У своєму зверненні Ви також згадуєте фермерів, які втратили працівників ще у перші роки війни. Чому це важливо?
— Бо саме вони першими виконали свій обов’язок перед державою. Багато агропідприємств віддали своїх найкращих механізаторів і водіїв до війська ще у 2022 році. Сьогодні вони опинилися у менш вигідному становищі, ніж ті, хто не мав таких втрат. Це потрібно враховувати при формуванні регіональної політики.
— Чому це питання важливе не лише для фермерів?
— Бо фермер — це не лише виробник зерна. Це роботодавець, платник податків, людина, яка підтримує школу, допомагає старостату, ремонтує дороги, бере участь у житті громади. Якщо невелике господарство припиняє роботу, громада втрачає доходи, люди — робочі місця, а держава — частину продовольчого потенціалу.
— На який результат Ви очікуєте після розгляду Вашого депутатського запиту?
— Розраховую на конструктивний діалог і здоровий глузд. Ми не просимо особливих привілеїв. Ми пропонуємо рішення, які дозволять малим фермерським господарствам продовжувати працювати, сплачувати податки, забезпечувати людей роботою та виконувати свою місію. Переконаний, що підтримка тих, хто працює на українській землі, сьогодні є одним із ключових елементів економічної стійкості країни.
