В Україні дедалі гостріше постає питання соціальної справедливості. На фоні зростання цін на продукти, ліки та комунальні послуги мільйони пенсіонерів опинилися за межею бідності.
Чи є у держави ресурси, щоб змінити ситуацію, і хто має взяти на себе відповідальність — про це говоримо з Олександром Чорноіваненком.
— Сьогодні тема підвищення пенсій знову активно обговорюється. Чому, на вашу думку, саме зараз це питання стало настільки гострим?
— Тому що люди реально відчули межу. Якщо раніше ще якось можна було “затягнути паски”, то сьогодні це вже не працює. Вартість продуктів, базових ліків, комунальних послуг — усе зростає, і це не розкіш, а життєва необхідність.
При цьому пенсії фактично залишаються на рівні, який не відповідає навіть мінімальним потребам. І коли людина отримує 2–3 тисячі гривень, вона не думає про розвиток чи комфорт — вона думає, як вижити.
Ми повинні чесно сказати: сьогодні значна частина пенсіонерів живе за межею бідності. І це не абстрактна статистика — це наші батьки, наші сусіди, люди, які все життя працювали.
Тому питання пенсій — це не просто економіка. Це питання відповідальності держави перед людьми.
— Часто можна почути аргумент: «у бюджеті немає грошей». Наскільки це відповідає дійсності?
— Це дуже зручне пояснення, але воно не зовсім відповідає реальності. Гроші в державі є — питання в тому, куди вони спрямовуються.
Сьогодні ми бачимо, що значні ресурси витрачаються на рішення, які не мають довгострокового ефекту або не адресні. Наприклад, різного роду виплати, які не враховують реальний рівень доходів людей.
Крім того, є великі бюджетні витрати, пов’язані з фінансовою системою — коли кошти фактично працюють не на громадян, а на обслуговування певних механізмів.
І ще один момент — держава не завжди ефективно реагує на цінові перекоси. Замість того, щоб стримувати спекуляції і стабілізувати ринок, ми часто бачимо, що ці втрати компенсуються з бюджету.
Якщо змінити підхід і поставити в центр саме людину — ресурси для підвищення пенсій знайдуться.
— Якою має бути мінімальна пенсія, щоб людина могла жити, а не виживати?
— Є базовий орієнтир — це прожитковий мінімум. І він не може бути формальністю. Це той рівень, який визначає фізіологічні потреби людини.
Сьогодні фактичний прожитковий рівень значно вищий за ту мінімальну пенсію, яку отримують люди. І це ключова проблема.
Ми переконані, що мінімальна пенсія має бути не нижчою за реальний прожитковий мінімум. За різними оцінками, це щонайменше 6,5–7 тисяч гривень і більше.
Все, що нижче — це вже не про соціальний захист, а про його відсутність.
— Хто сьогодні пропонує такі зміни і які конкретні кроки вже зроблені?
— Це питання системно піднімає команда «Батьківщини». Є напрацювання щодо змін до державного бюджету, які передбачають перегляд соціальних стандартів і встановлення мінімальної пенсії на рівні реального прожиткового мінімуму.
Також готуються законодавчі ініціативи і публічні інструменти — зокрема петиції, щоб залучити суспільство до цього процесу.
Але важливо інше: це не разова акція. Це має бути системне рішення, яке змінює підхід держави до соціальної політики.
— Чи є політична воля для таких рішень?
— Це якраз ключове питання. Бо сьогодні ми маємо ситуацію, коли ресурси є, розуміння проблеми є, але рішення не ухвалюються.
І тут вже питання не до економіки, а до пріоритетів.
Якщо держава ставить на перше місце людину — тоді знаходяться механізми, ресурси і рішення. Якщо ж пріоритети інші — тоді ми й надалі будемо чути, що «грошей немає».
Тому зараз дуже важливо, щоб суспільство чітко озвучувало свою позицію. Бо мова йде про мільйони людей і про їхнє право на гідне життя.
