Колишній народний депутат України від Кіровограда Володимр Панченко опублікував відритий лист до міського голови Кіровограда Андрія Райковича, де розкритикував останнього за твердження про "православність" назви міста "Єлисаветград".
Наводимо лист повністю без правок і скорочень.
Наводимо лист повністю без правок і скорочень.
Відкритий лист Андрієві Райковичу,
міському головівсе ще Кіровограда
Шановний Андрію Павловичу!
В ефірі телеканалу «112» Ви повторили міф про «православне» походження назви міста, головою якого Ви є. Дозвольте не погодитися. Жодних аргументів, які б підтверджували, що назва «Єлизаветград» якимось чином пов'язана зі Святою Єлисаветою, не існує.
Так, фортеця на Інгулі в 1754 р. була названа на честь Св. Єлисавети, що й повелівалося відповідним указом імператриці Єлизавети. То був яскравий зразок чиновницького підлабузництва й вислужливості задля показного «самоувічнення» цариці. У радянські часи в такий спосіб інколи називали колгоспи: «ИМЕНИ МЕНЯ». Єлизаветград також було містом «имени меня».
Але Господь з ним, із тим російським підлабузництвом та самоувічненням.
Є герб міста Єлизаветграда 1845 року, творці якого вже й не приховували, що Єлизаветград названо на честь імператриці Єлизавети Петрівни. Герб доступний всім користувачам інтернету, і я сподіваюся, що Ви його бачили. І читали опис, у якому є згадка про «вензель імператриці Єлисавети Петрівни» з датою «1754».
Отож, прив'язка назви міста до Св.Єлисавети – міф. Він активно проштовхується у свідомість людей Українською православною церквою Московського патріархату та її прихильниками, оскільки цей міф добре вписується в ідеологію «русского мира». Адже топонімічні назви – це маркери: вони «мітять територію», символічно «привласнюють» її. Звідси й спекуляції довкола «святої Єлисавети».
Знаю, що серед прибічників назви «Єлизаветград» є й чимало людей, які аргументують свій вибір тим, що йдеться про першоназву міста. Проте історичні найменування усе ж не є догмою. У дніпропетровців, скажімо, вистачило глузду не домагатися повернення назви «Єкатеринослав». Так і тут: навіщо нам у назві українського міста ім'я російської імператриці? Щоб потішити наших ворогів? Щоб дати їм підстави для нових «новоросійських» марень? І чи можемо ми в цій тяжкій історії з перейменуванням зовсім не брати до уваги політичний чинник?
Звісно, було б ідеально, якби питання про назву міста вирішувалося на місцевому референдумі або ж освячувалося рішенням міської ради. Проте міська рада попереднього скликання дотримувалася лукавої страусиної політики (мовляв, нехай люди скажуть, ми тут ні до чого). Що ж до «опитування» жителів міста, проведеного в день виборів 2015 року, то його легітимність тяжіє до нуля, оскільки воно не базувалося ні на законі, ні на соціологічних методиках (цікаво було б, до речі, знати: яким був кошторис витрат на «опитування»? І кому пішли гроші?).
По суті, міська рада сама «перекинула» м'яча на половину поля, де господарем є Верховна Рада. Тому тепер нічого нарікати на те, що «нас ніхто не слухає»…
Нічого не маю проти назви «Кропивницький». Проте пам'ятаю, що багато років тому Микола Смоленчук, який багато зробив для вивчення і популяризації історії нашого краю, пропонував назву, яка особливо вдало відбиває степову специфіку міста, його кольори й географію, а до всьогоне є ідеологічним подразником: Золоте Поле.
Можливо, ще не пізноповернутися до цієї ідеї історика й письменника Миколи Кузьмовича Смоленчука і підтримати її відповідним рішенням міської ради?
З повагою
Володимир Панченко, народний депутат України 1990-1994 рр. від м.Кіровограда, член Ради національної єдності при Президенті України.
24 травня 2016 р.
