Вчора низка кіровоградських науковців та філологів і літературознавців зустрілися з працівницею бібліотеки ім. Д. Чижевського Людмилою Іванцовою, яка на останньому засіданні сесії Кіровоградської міськради заявила, що Марко Кропивницький, на честь якого пропонується перейменувати Кіровоград, «особливо не проявився в Єлисаветграді», а його творчість «не пройшла випробовування часом», і, взагалі, він ніякої школи не побудував, тому на заслужив, аби його ім’ям називалося місто. Про це пише Рідний Край. Цей виступ був висвітлений у ЗМІ, а також широко обговорювався у соцмережах. Зрештою, деякі громадські активісти вирішили зустрітися з Іванцовою та поспілкуватися з нею про творчість Кропивницького.
Учасник зустрічі, викладач КДПУ ім. В. Винниченка Ольга Кирилюк написала на своїй сторінці у Фейсбуці, як усе пройшло.
«Ми зустрілися з усім відомою представницею бібліотеки, яка раніше заявила, що творчість Кропивницького „не пройшла випробування часом”.
Усе відбулося дружньо й мирно, бо ми ж люди толерантні) Той факт, що пані Іванцова погодилася на зустріч, уже є позитивним, за що ми їй вдячні. Ми змогли донести думку про те, що в умовах інформаційної війни, коли гостро стоїть питання національної безпеки, є неприпустимим публічно виголошувати «сумніви» у рівні внеску наших видатних особистостей у культуру рідного краю.
Під час зустрічі я почула багато «цікавих» тез, наприклад:
– не можна називати наше місто іменем М.Кропивницького, бо його твори мало перевидають (цікаво, а що тоді повинно було бути перевидане стосовно Хмельницького, на честь якого назване місто?);
– жодних наукових досліджень не потрібно проводити, аби робити якісь висновки щодо творчості М.Кропивницького, а диплом кандидата наук – це взагалі фільчина грамота і його нині може отримати кожен (цікаво, чому тоді працівники бібліотеки його не отримали, якщо це так легко);
– молоде покоління, виявляється, погано виховане, якщо, почувши слова пані з трибуни міської ради, могло сприйняти їх серйозно, бо вона сказала всього лише власну думку (а як же той факт, що Л.Іванцова працює в ДЕРЖАВНІЙ бібліотеці і тому має допомагати у вихованні молодого покоління й підтримувати державницьку політику щодо його виховання?);
– чому це ми не хочемо врахувати той факт, що «якась там родичка» (дослівна цитата!) Тобілевича вважає неправильним називати місто на честь Кропивницького і самі корифеї були б проти (!!! Це просто якась фантасмагорія – чому ми повинні враховувати той факт, що людина, яка приписує себе до роду Тобілевичів, публічно відмовляється від свого, рідного!!! і міняє це рідне на імперський Єлисаветград, до того ж говорить це від імені корифеїв. Хто надавав їй таке право? Звідки вона знає, проти чого чи за що вони були б?).
Було ще багато дивних тез, та в цілому перемогла дружба!
Ця зустріч була потрібна в першу чергу для того, аби наступного разу, коли комусь захочеться публічно заявити, що то «…річка в нас брудна», то … «Кропивницький не пройшов випробування часом», він десять разів подумає, перш ніж зазіхне на рідні нам символи!».
