«Позицію повністю накривають «Градами» години зо дві. Потім відкривається мінометний обстріл. А коли ми починаємо підіймати голови, тоді прямим наведенням б’ють по нас танки. Тобто з двох сторін. І накривають осколками весь периметр» – згадує Вадим Денисенко, як разом з побратимами ризикували життям за Дебальцево.
Вадим разом з дружиною та трьома неповнолітніми дітьми проживає в селі Куцеволівка, Онуфріївського району Кіровоградської області. Крім домашнього господарства у родини не має жодних інших фінансових доходів. Раніше подружжя працювало у колгоспі, та при розпаюванні земельний наділ дали тільки чоловіку, так замість шести гектар у родина розпоряджається вдвічі меншим наділом.
У зоні бойових дій чоловік без ротації провів рік, службу проходив у 42-му батальйоні. На сході воював на Дебальцівському плацдармі. Разом з побратимами відбивав наступи поблизу села Санжарівка. Там же і отримав контузію, яку зараз і лікує в госпіталі. Чоловіка мучить безсоння, постійно сняться кошмари, страждає на головні болі та жахливі спогади. Коли зникнуть ці симптоми – лікарі не знають.
Після демобілізації, селищна рада пообіцяла виділити бійцю півтора гектари землі. Та держземагенство заборонило видавати бійцю землю, мотивуючи, що той вже має земельний наділ, отриманий при розпаюванні колгоспу.
«Сільська рада надала мені 1,4 гектари землі, навіть районна влада дала дозвіл, а в області держземагенство – відмоили» – говорить боєць АТО
Чоловіка така позиція чиновників обурює, адже він разом з усіма боронив Україну, і в разі потреби знову готовий стати до зброї. А виходячи з отриманої відповіді, його позбавили права на отримання обіцяної державою землі.
