3 грудня відзначається Міжнародний день людей з інвалідністю – саме той день, коли кожний свідомий громадянин може оцінити свої успіхи і втрати, переглянувши, що зроблено для того, щоб люди з особливими потребами не відчували себе обділеними правами й увагою, залишеними зі своїми проблемами наодинці.
Тому формування позитивного суспільного погляду на роль і місце людей з особливими потребами в державі Україна залежить від контролю за дотриманням вимог безбар’єрності до участі у підготовці відповідних законопроектів, а також вже ратифікованих Конвенцій про права інвалідів і про права дитини.
А ось про систему наукового обґрунтування та фахового супроводу процесу реабілітації вихованців Знам’янського дитячого будинку-інтернату ІІІ-ІУ профілю по мірі їхнього дорослішання від 4 років до 35 років, ведемо розмову з директором закладу, заслуженим працівником соціальної сфери України, кавалером ордена княгині Ольги ІІІ ступеня Тетяною Валько.
– Наш заклад, загальна площа якого становить 14615,2 кв.м., розрахований на 125 місць, а площа земельної ділянки, яка знаходиться в його користуванні, 1,8 га, – інформує співрозмовниця. – На посаду директора була призначена Департаментом соціального захисту населення Кіровоградської облдержадміністрації 11 червня 1997 року. Цікаво, що призначення співпало з полуднем віку мого незабутнього братика Віктора Івановича Климчука, на той час директора Знам’янської спеціальної загальносвітньої школи-інтернату І-ІІІ ступенів, де я працювала практичним психологом. Тоді ж почали власноруч змінювати інтер’єр кімнат, колір фарб із темних змінили на ніжні, веселі, дитячі, з’явилися малюнки на стінах. Вже наступного року руками працівників дитячого будинку було посаджено фруктовий сад. Пізніш до закладу завітали представники Фонду допомоги і розвитку дітям Чорнобиля, від якого почали отримувати гуманітарну допомогу: одяг, іграшки, фарбу для стін, а благодійна християнська організація «Армія Спасіння» відремонтувала та забезпечила заклад меблями, іграшками, обладнала перші дві ігрові кімнати. У 2000 році було відкрито два кабінети ЛФК та відповідно введено дві додаткові штатні одиниці вихователів і одна штатна одиниця сестри медичної з лікувальної фізкультури. Через вісім років на базі закладу було відкрито молодіжне відділення, а через три роки потому – відділення реабілітації, яке обладнано найкращим сучасним реабілітаційним обладнанням. Для розвитку дітей з особливими потребами маємо сучасне реабілітаційне обладнання, мотопеди, чарівну доріжку «СТОУ -5», вертикалі затор,які використовуються за цільовим призначенням. А як не згадати благодійний Фонд «КРОК ВПЕРЕД», який впроваджує реабілітаційні та освітні програми для дітей з важкою інвалідністю, надає матеріальну допомогу дитячим будинкам. Його працівниками для нашого закладу придбано зокрема необхідне холодильне обладнання, посудомийну машину та посуд. Відтепер наші дітки у двох приміщеннях вчаться куховарити: роблять різні салати до других страв, картопляники, печуть кекси, яким пригощають своїх друзів і працівників закладу. Маємо свою пральню, автобус, який наразі потребує ремонту. І вже зараз нам пообіцяли вирішити це питання волонтери і благодійники. А ще наші вихованці набувають навичок по самообслуговуванню в створеній вишивальній майстерні, відпочивають влітку в спеціалізованому таборі у місті Богуслав Київської області.. виготовляють різні вироби з природного матеріалу, які експонуються на різних виставках, у тому числі Всеукраїнських виставках художніх виробів
– Тетяно Іванівно, під час мого першого знайомства із умовами утримання і надання корекційної, реабілітаційної допомоги і медичних послуг неповносправним дітям та нашої розмови ви назвали заклад «Будинком для дітей»…
– Це правда. Недавно ми відкрили в ньому другий профіль для утримання дітей з помірною розумовою відсталістю та порушеннями емоційно-вольової сфери і з одночасним забезпеченням соціального супроводу важко неповносправних дітей. У зв’язку з цим штат працівників розширено на шість працівників,кількість яких складає станом на сьогодні 97 осіб. Я вдячна моїм колегам, Богові і Долі за те, що вже д понад 20 років працюю разом з людьми, які поділяють мою думку щодо вихованців закладу, котрі мають право не лише на своє існування, а й на повноцінне життя у створених для них у цьому «Будинку для дітей» по-справжньому комфортних умовах.
– Свою управлінську діяльність Ви плануєте, спираючись на наукові методично практичні розробки…
– А без врахування їх в роботі взагалі неможливо будувати корекційно-відновлювальний процес з дітьми, як і без використання новітніх нетрадиційних методик. Тому наші фахівці а наполегливо працюють на втіленням інноваційних методик у формування пізнавальних і соціально-трудових навичок дітей з особливими потребами. Провідним у роботі є організація лікувально-педагогічного середовища як комплексного впливу на організм та особистість дитини. Вагоме місце відводиться наданню широкого спектру соціальних послуг, фізичній реабілітації дітей з інвалідністю, розширенню та опрацюванню нових методик з формування рухової сфери дітей з обмеженими можливостями здоров’я як передумови для їхньої соціальної і трудової адаптації, входження в у процес інклюзії – процес збільшення участі дітей в соціумі. Тому діяльність закладу спрямована с виключно на сприяння задоволення потреб підопічних, гуманізацію стосунків між ними, розвиток і становлення особистості з одночасним використанням методик лікування за допомогою мистецтва в комплексі функціонально-системної медико-соціальної реабілітації. Наші творчі дітки із складними захворюваннями опорно – рухового апарату і різним ступенем розумової відсталості беруть участь у різнопланових масових заходах, виставках, конкурсах, фестивалях, які дають їм можливість реалізувати власні здібності і потенційні можливості.
Слухав розповідь Тетяни Іванівни про заклад, згадуючи тих, з ким познайомився і подружився під час відвідин будинку-інтернату.
По справжньому був вражений хворими дітьми: зраджених горе-батьками, із складними життєвими долями, які немовби хотіли сказати: ми такі, як і ви, дорослі, лише з особливостями розвитку. А до того вони надають, на мою думку, можливість по-іншому подивитися збоку на наше життя, замислитися над тим, хто ми є насправді, і чому окремі батьки зрікаються своїх «кровиночок», віддаючи їх під опіку держави ? Чи не задля того, щоб не був порожнім дитячий будинок? Ї
Пригадую Каріну Тарасову – глухоніму дівчинку з діагнозом «спинномозкова кила», яка на моє привітання, посміхнувшись, розкрила обійми .
А як гарно співають разом з іншими визнані аматорки сцени Оля Субота та Ліана Логвиненко! І зараз згадую віршовані рядки хворої на ДЦП дівчинки: «Я вас вітаю, люблю, пізнаю, бо ми живемо в одному краю». До глибини душі був вражений мріями інваліда – візочника Сергія Зеленського про змогу стати на ноги, завести сім’ю та власне господарство, а ще – варити смачні борщі для дружини, яку буде »серцем відчувати, робити їй добро та леліяти» До слова , влітку зустрівся з ним у Ковалівському парку під час проведення Благодійного фестивалю. Він упізнав мене. ( на фото). Засипав питаннями про успіхи в житті, здоров’я, не згадуючи у розмові про свою хворобу на ДЦП.
Своєю чергою, Тетяна Іванівна Валько із вдячністю розповіла мені про вихованця закладу із складною життєвою долею Сергія Манаєва, який двічі на тиждень проходить гемодіаліз в обласній лікарні на безкоштовній основі за сприяння головного лікаря Лариси Андреєвої.
Не можу оминути в розповіді й життя самої співрозмовниці, погляди на яке формувалися у сяйві знань, що споконвічно сходило над Богданівською СШ № 1на Кіровоградщині під пильним поглядом незабутнього педагога Івана Гуровича Ткаченка до світу випускників школи, відомої у країні трудовими традиціями. У свого директора Тетяна вчилася умінню не схиляти плечі перед життям, духовній втісі, доброті, любові до дітей, яким присвятила своє життя.. Мабуть не випадково заклад, який вона очолює, за показниками роботи вважається одним із кращих в Україні. Тому не випадково хтось з високих київських гостей дав йому іншу назву»: «Дім для дітей»
– Пригадую день, коли понад більш ніж 20 років тому вперше прийшла до інтернату, де стало моторошно від незвичайної тиші. якої в принципі не повинно було бути в приміщенні, де жили діти, – говорить Тетяна Валько. – Мене вбивало те, що вони мовчки лежали у своїх ліжечках, не виявляючи ніяких емоцій та побажань обслуговуючому персоналу. Цілий вечір ридала ридма, думала про зміни на краще. Наразі ви й самі помітили, що наші діти у ліжечках не лежать. Ми часто беремо їх на руки – і вони тягнуться до нас, дорослих, за теплим словом розради. У роботі керуюся заповіддю матері Терези: «Кожного дня дитині потрібно говорити, що ви їх любите, і тоді почуєте у відповідь: «І ми вас любимо». А ще пригадую Сухомлинського, який писав: «Не ламати дитячу природу, а враховувати її особливість, у кожному своєму слові, дії бачити людину». Ви згодні зі мною ?
Авжеж, погоджуюсь і з співрозмовницею. І як добре, що кожен член вашого дружнього й працьовитого колективу – надзвичайно чутливий до болю хворих дітей, бачить в них особистість, індивідуальність: зі своїм характером, звичками, здібностями, нахилами.
Вже минув час після моїх відвідин будинку – інтернату, підопічні якого підготували для мене невеликий концерт, який складався з пісень про Україну, мир, дружбу та людей, яких так щиро бажають бачити коло себе, щоб почуватися щасливими. Боже, як вони, зраджені батьками , все одно разом старанно співали про свою найпотаємнішу мрію: «Хай мама почує, хай мама прийде…».
І останнє. На моєму письмовому столі стоїть сувенірна свічечка, виготовлена хворими рученьками і подарована мені на згадку однією з вихованок соціального закладу.
Мені дуже хочеться, щоби такі свічечки висвітлювали і дорогу для моїх нових знайомих до Храму, яка мусить бути світлою, а серця – відкритими до небайдужих до їхнього складного життя людей.
Анатолій Саржевський
фото автора
