Мовне питання в Україні було актуальним завжди. Адже кремелівські пропагандисти роками смикали за ниточки мовних маніпуляцій, підбурюючи населення України та розділяючи його. Деякі довгий час “велися” на це, але в 2014 – му ворог захопив наші землі і у багатьох українців бажання говорити російською зникло, 24 лютого ще більша кількість відмовилася від мови агресора. І на перший погляд все зрозуміло, але все одно питання мови в нашій країні викликає найбільше конфліктів і протистоянь.
Тож чому ця тема і наразі така гаряча та які психологічні аспекти задіяні під час переходу з однієї на іншу мову, ми розпитували психологиню Інгу Кузнєцову, яка не з чуток, а на своєму досвіді знає як воно, перейти на рідну мову. Також вона розповіла дещо цікаве про нейропсихологію переходу з однієї мови на іншу.
Кореспондентка: В моєму оточенні всі російськомовні перейшли на рідну мову після повномасштабного вторгнення. Чому саме зараз, а не скажімо в 14-му?
Iнга: В 14-му роцi також багато людей перейшло на українську, але саме це вторгнення торкнулася кожного українця. В психології є таке поняття як iдентичнiсть, тобто усвiдомлення самого себе. В кожної людини вона включає в себе багато “я”. За час війни для всiх нас стало важливим самоусвiдомлювати себе як українців. І мова, це те, що помітно вiдрiзняє нас вiд росiян.
Також це те, що нас єднає, адже люди у критичних ситуацiях виживають гуртом. Мотив об’єднання з своїми дуже важливий.
Ну а інша причина лежить на поверхнi – це ненависть до ворогів i до мови, якою вони розмовляють.
Кор: Помітила таку тенденцію, що російськомовні, якi переходять на рiдну мову, починають говорити більш літературно, ніж ті, хто спілкується українською давно. З чим це пов’язано?
Інга: Я не знаю чи це психологiчне, чи суто лiнгвiстичне питання, але думаю, що тi хто вчаться зараз говорити українською, вбирають мову з культурного середовища: книжок, фiльмiв, пiсень. І це переважно лiтературна мова. А ті хто з дитинства всотували рiдну мову вiд батькiв, оточення, мають розмовний варіант. Якщо людина звикла з дитинства говорити рідним суржиком, то їй складнiше себе перевчити, адже такi люди не бачать необхiдностi вдосконалювати мову, якщо вони звісно не фiлологи.
Окрiм того “радянська” українська на теренах Кiровоградщини була дещо зросiйщеною, багато слiв є калькою з росiйських конструкцiй. А зараз справжнi українськi слова і мовні звороти повернулися в нашу мову.
Кор: Одній людині легко дається такий перехід, а іншій потрібно більше сил і часу. Що про це говорить психологія?
Інга: Я довго розмірковувала над цим питанням і побачила в ньому декілька нейропсихологічних аспектів.
По-перше, це залежить від того, яка півкуля домінує в людини: ліва чи права.
Люди з домiнуючою правою півкулею сприймають свiт цiлiсними образами, вони й мову так вивчають. Вони переходять швидше на іншу мову, тому що не звертають увагу на помилки i видають цiлiснi мовнi конструкцiї. Люди з домінуючою лiвою пiвкулею сприймають свiт аналiтично, тобто дiлять на вiдрiзки. Вони над кожним словом замислюються, затинаються, пiдбирають слова. Таким людям переходити складнiше, але вони говорять бiльш грамотно.
Ще є одна особливiсть. Рiдна мова це та, яку ми вживаємо в повсякденному спілкуванні. У людини лексичний запас – це як бібліотека, де багато книг. I людина коли говорить, то пам’ять автоматично в мiлiсекунди “вiдшукує потрiбну книгу” i надсилає в центр мовлення. Це вiдбувається автоматично i не забирає багато ресурсiв у нашого мозку. А якщо людина замислюється, то цi процеси вже не автоматичнi. Такі операцiї беруть енергiю в мозку i тодi мовлення потребує дуже багато ресурсу. Коли дитина вчиться говорити, то майже вся її дiяльнiсть мозку спрямована на мову. А от життєдiяльнiсть дорослої людини нi, адже ми вирiшуємо багато повсякденних завдань. Також одним легше дається розмовна мова, а iншим письмова. Тому ми маємо заходити з того каналу, який дається легше.
Кор: Розкажи свою історію, адже ти завжди була російськомовною, а зараз так чудово спілкуєшся нашою солов’їною. Які були труднощі?
Інга: З початку вiйни людей почали звинувачувати, що вони говорять росiйською i саме через них кацапи напали на нашу країну. Оцi залякування i негатив дуже загальмували, хоча було бажання повністю перейти на рідну мову. По – друге з початку вiйни всi були в постiйнiй напрузi, а коли людина в такому станi, її мозок зайнятий вирiшенням повсякденних завдань, на які спрямрвана вся енергiя. А щоб говорити мовою, якою ти не говорив потрiбнi енергетичнi ресурси. В мене було бажання, але перiодично воно затихало, бо не вистачало енергiї на це, не знала як себе мотивувати. Мотивацiя виникла тодi, коли я почала взагалi цiкавитися рідною мовою, як вона формується, як вiдрiзняються звороти в російській i українській мовах. Коли я почала вiдслiджувати нові слова, дивитися певнi канали – це зацiкавило і процес пiшов.
В мене все почалося з того, що я писала пости українською. Це те, на що вистачало ресурсiв. З цього сформувалася внутрiшня мова, а потiм вже усне мовлення.
Кор: Багато негативу і конфліктів виникає на мовному ґрунті. Як грамотно поводитися, щоб зауваження були конструктивними і допомагали і мотивували вчити рідну мову, а не навпаки?
Інга: Тут має бути бажання зрозуміти іншу людину. Я не беру до уваги “вату”, яка говорить що нiколи не перейде на українську i хоче в рашку. Але хто вважає себе українцем, має намагатися порозумітися мiж собою. Треба усвідомити, що для когось це не мова кацапа, а це наприклад як для мене, мова моєї мами. В маленької дитини вибору немає. А в дорослому вiцi всi переходять по – рiзному, як ми вже говорили. Головне нi в якому разi не критикувати. Наприклад написала жiнка перший пост українською i, звiсно, були помилки, на неї накинулися з критикою і звинуваченнями. Думаю навряд чи в неї з’явилася мотивація продовжувати… Критика i погрози породжують стрес. Стрес гальмує лобнi долi, в яких знаходиться центр мовлення. Тож треба йти не вiд залякувань. Якщо є бажання заохочувати людей переходити на рiдну мову, потрiбно давати конструктивні поради, посилання на корисні канали, показувати саме “смачну” українську мову. Адже ми українці і відрізняємося єдністю і взаємопідтримкою.
Кор: Що робити, якщо сильно дратує коли поруч говорять російською? От є такі випадки, що аж неможливо слухати? Можливо є якісь психологічні вправи чи афірмації, щоб втримати агресію?
Інга: Я думаю, по-перше, дати собі право на негативні почуття, бо під час війни люди з кимось об‘єднуються, а до когось відчувають негатив набагато більший, ніж в мирний час. До багатьох людей ненависть до ворожих артефактів є способом підтримувати себе в тонусі. І що б там не говорили спеціалісти з позитивного мислення, від цього нікуди не дінешся. Дозвіл відчувати – це також про свободу. Але, оскільки ми прагнемо жити в прогресивній країні, наша свобода закінчується там, де вона порушує право інших людей.
Сердитися можна, а от ображати іншу людину ні, якщо вона діє в межах закону.
Кор: Як прогнозуєш, процес повернення до своєї мови відбуватиметься ще довго для нашого суспільства?
Інга: Головне, щоб мовна політика регулювалася і контролювалася на рівні держави – переважна більшість україномовного контенту на телебаченні, в ютубі, на музичних каналах, у видавництвах, організація безкоштовних мовних школ і курсів. Це створюватиме україномовне середовище.
Зрозуміло, що за своє життя ми навряд чи застанемо 100% україномовну країну. Це процес довготривалий, зважаючи на те, як сильно вона вкорінилася на великих частинах нашої території.
Але з нашим суспільством зараз відбувається чудова трансформація, коли люди почали пишатися свою мовою та національною приналежністю.
Спілкувалася Олена Шендеровська
Ілюстрації з відкритих джерел
