Нещадна війна забирає нові й нові життя як військових так і цивільних українців. Ми бачимо дати з рисочкою між ними і рахуємо: 18 років, 19, 20, 21, 22, 23… Що примушує цих ще дітей обмінювати навчання, друзів, перше кохання, батьків, мирні будні на військову форму і страшні воєнні реалії? Юнаки, душі яких відлетіли в Небесне військо, вже ніколи не розкажуть про це…
Одним із таких молодих добровольців був і Влад Онищенко, з позивним “Поет”. 21-річний хлопець, який на початку Великої війни навчався у Державному університеті імені Івана Франка, 24 лютого 2022-го вже був у військоматі. Йому відмовили, проте він не полишив спроби стати на захист Батьківщини .
Щоб зрозуміти його вибір, слід дізнатися про характер хлопця і його життєві ціності.
Владислав Онищенко народився 11 жовтня 2001 року в Кропивницькому, до 9 класу навчався у Гімназії № 9.
“Влад був добрим, розумним хлопцем та великим патріотом. Він був хорошим товаришем, активно брав участь у заходах та добре навчався. Здобував освіту для себе, без тиску з боку батьків та вчителів. У нього відчувався дух протесту в поведінці, в зовнішності. Пам’ятаю як здивувався, коли він пофарбував волосся в яскравий колір”, – згадує класний керівник хлопця Сергій Полулях.
Навчаючись в гімназії, Влад потрапив у патріотичну скаутську організацію “СІЧ”, де формувалася та зростала його любов до рідної країни. Саме в організації, активним членом якої він був багато років, хлопець зміг виявляти й розвивати свою яскравість, креативність та неординарність. Серед січовиків хлопець мав псевдо Красунчик.
“Ми познайомилися з ним на таборі, а потім виявилося, що я викладатиму у них зарубіжну літературу. На той момент на базі гімназії працював осередок Січі, а я набирала собі чату – так і з’явилися Лісові Чорти: Влад, Даня і Даніїл.
З Владом більше зійшлися на темі літератури – він багато читав і на все мав свою думку, яку часто завзято відстоював. Він завше був проти насилля, але завше воював: проти несправедливості, обмежень, упереджень. Переконував, що жити потрібно яскраво, що кожен має право проявлятися так,як вважає за потрібне.
Січова обітниця звучить так: ” Обіцяю зробити все, від мене залежне, щоби:
— виконати мій обов’язок перед Богом та Україною,
— завжди допомагати ближньому,
— жити за Січовим звичаєм, Запорукою цьому є моя честь!»
Коли вітала із заприсяження, сказав: “Я буду гідним!” Був і є. Тепер маємо бути гідними тієї ціни, яку він сплатив за наш мир”, – каже про Владислава його січова наставниця і вчителька Оксана Нетребенко.
“Влад (Друг Красунчик) – це лідер, впевнений у собі славетний син України. З тобою дуже багато спогадів з дитинства, пригоди, концерти, вечірки, нові знайомства. З тобою я відчув смак музики і любов до гітари. Ти подарував мені історію, яка залишиться назавжди в моєю серці, дякую тобі за все…
Назавжди у строю “Лісових Чортів”,- згадує однокласник, друг та січовий побратим Данило Саблюченко.
“Владислав – це та людина в моєму житті котра залишила найбільший відбиток в моєму серці,
разом з ним ми росли, досліджували цей світ та завжди навчалися новому.Без нього я б не був тим ким є зараз.
Саме він мені прививав правильний смак та любов до творчості, музики, читання, знімання відео, гумору, одягу і т.д.
Без нього я б ніколи не взяв гітару, не сходив би на перший концерт, на першу виставку,
та навіть з моїм першим коханням я б ніколи не познайомився без нього. А скільки в нас було пригод мммм.
Ми ті самі люди котрі ну просто не могли сидіти на місці: катання, купання, нові знайомства, нові місця, ліси, міста. Все це не влізе і в одну книгу.Я дуже тобі вдячний за це все, і не тільки. Для мене ти загинув не тільки як справжній герой, а ще як товариш, побратим в чаті, вчитель та як брат.
Завдяки тобі я побачив та відчув як люди можуть жити інакше ось ми й живимо інакше, але вже без тебе… “, – ділиться друг, однокласник, січовий побратим Даниїл Осіпов.
“Я вдячний долі, що познайомила мене з тобою. Я вдячний, що ти приїздив у гості, дякую що приймав і мене. Ти жив яскраво, ти був яскравим. Ми можемо багато в тебе повчитись,- твого оптимізму, твоєї мудрості та розважливості. Кажуть, що людина жива доти – доки про неї пам’ятають. Я впевнений, ти житимеш вічно у моєму серці, у наших серцях та спогадах. Клята війна…
Я ненавиджу всесвіт, що забрав тебе у нас. На таких як ти, має будуватися майбутнє України і світу взагалом. Спочивай з миром, друже”, – пише про Влада товариш і січовий побратим – Євгеній Бовсуновський.
У випускних класах хлопець навчався у гімназії імені Тараса Шевченка.
“Влад прийшов до нас у 10-му класі. Веселий, активний, комунікабельний. Не пам’ятаю, щоб бачила його засмученим чи пригніченим. Завжди з посмішкою, у голові купа ідей. Учився добре, хоч оцінками не переймався. Йому потрібні були знання, він хотів усе знати і бути почутим.
На уроках учителям треба було тримати руку на пульсі, із Владом тихо і спокійно заняття не проведеш! Найбільше цікавився історією, літературою, правом. Ставив запитання (часом провокативні), сперечався, доводив власну думку. І ми раділи, бо й інші діти «прокидалися» і долучалися до обговорення.
Зі шкільної програми прочитав усе, тому написати твір не було проблемою для Влада, думки висловлював чітко, мав власну позицію, умів її пояснити. Ніколи не списував.
Приносив свої улюблені книги, давав прочитати, а потім ми довго обговорювали, ділилися враженнями. Захоплювався творами Сергія Жадана.
Пам’ятаю, як Влад читав напам’ять вірш Івана Франка «Декадент». Із перших рядків – повна тиша в класі, його слова звучали твердо, впевнено, він розумів, про що вірш.
Пам’ятаю, як Влад став центром уваги всієї школи: він пофарбував волосся у яскраво-синій колір! Бунтарський дух проривався назовні. Не міг він бути, як всі! Іти проти правил, ламати стереотипи – у цьому весь Влад», – згадує класний керівник Олена Колот.
“Пам’ятаю, як в 11 класі на уроці зарубіжної літератури в нас зайшла тема про те, хто ким хоче стати. Влад, жартуючи, сказав: “Ото буде прикольно, як через пару десятків років увімкну телевізор, а на одному каналі моя однокласниця – кінозірка, а на іншому – однокласник- нардеп б’є іншого нардепа у Верховній Раді!” І класом пішов сміх…
Скільки яскравих моментів з ним пережито. Обіди на великій перерві, шкільні заходи, запальна новорічна дискотека в 11 класі, на якій більшість пісень вмикав Влад, розмови на серйозні теми на курилці біля “Булки” з вчителем історії, відпочинок з класом на дачі, жарти, що не складемо ЗНО, фотосесії для нашого альбому, запальні танці на випускному вечорі. З ним було весело, а коли були якісь проблеми, то міг вислухати і дати пораду. Завжди казав: “Якщо доведеться воювати за Україну, без вагань піду”.
Все життя пам’ятатиму, як на останньому дзвонику 11 класу Влад вийшов на сцену з гітарою і заспівав пісню Скрябіна “Старі фотографії”. Фотографії є, спогади є, а Влада нема…
Боляче усвідомлювати, що наш випуск не зустріне свій перший ювілей у наступному році в повному складі.
Я дякую долі, що в моєму житті була така Людина…”, – згадує однокласниця Маша Каширна.
“Війна, забирає наше майбутнє, забирає наших відчайдушних юнаків. Вони відмовляються від броні, веселих посиденьок, наречених і настанов своїх батьків, а натомість беруть в руки зброю і йдуть на війну, захищати свою рідну Батьківщину.
Такі діти виділяються серед однолітків і в школі. Вони неординарні, сміливі і допитливі, нетерплячі і розсудливі…
Таким був і наш учень Владік Онищенко. Він прийшов до нашого закладу у 10-й клас. Ввічливий і скромний хлопчина, але зі своєю харизмою! Пам‘ятаю його зелений! колір волосся… Він привертав увагу всієї школи (від малечі до шанованого вчительства) і він справлявся з нашими неоднозначними поглядами. Він був спокійним, без виклику… просто “пофарбував волосся в інший колір”.
Вже другу втрату із нашого учнівства має наш ліцей. Першою втратою був Саша Давидов, він мав позивний “Аналітик”, друга втрата Владік, який мав позивний “Поет”…
Геніальні діти, цвіт нації, вони назавжди залишаться в нашій пам‘яті”, – каже директор Ліцею імені Тараса Шевченка Галина Война.
Закінчив Владислав гімназію імені у 2019 році. Далі була служба і нові випробування. У лютому 2022 року Влад перебував у Львівській теробороні, а вже в березні приїхав у Київ, де вступив у добровольчий батальйон Реванш. Згодом став частиною штурмової бригади ГУР. Був у найгарячіших точках: Енергодар, Бахмут, Запорізький напрямок.
Але й під час служби юнак не зрадив своїй творчій та неординарній натурі. Ось як згадують його побратими:
“Писав пісні, давав концерти зі своєю групою, навалював на сівіку в перервах між ротаціями. Ніколи не боявся відповідальності, брався за будь-які задачі і завжди виправдовував довіру.
Постійно відкривав нове, і тягнув з собою друзів. Він був сміливим від природи. Не тільки на полі бою, а взагалі по життю.
Влад хотів озвучувати мультфільми, міг ідеально спародіювати кого завгодно: від президента до безпосереднього командира. Достойний син свого батька — офіцера Збройних Сил”, – згадує солдат Андрій Кузьмич.
“Поет” – ти був тим малим, який своєю сміливістю довів всім, що вік не головне. Ти був надзвичайно винахідливим і розумним. Ти міг обрати будь-яку технічну спеціальність у війську, але обрав шлях лицаря і став штурмовиком. Ти завжди йшов на задачу впевненим у своїх силах і готовим до всього, всі знали, що ти ніколи не підведеш. Твоя хоробрість не буде забута і ми обов’язково помстимося. Дякую Богу, що був знайомий з тобою. Прикривай нас з неба, друже, один з побратимів”, – пише один з побратимів.
6 серпня 2023 року Влад, разом із побратимами, підірвався на міні. Загинув Владислав Онищенко 7 серпня 2023 року.
Прощання з Владиславом Онищенком відбудеться 26 серпня об 11 годині у Михайлівському золотоверхому соборі м. Києва.
Можливо, прочитавши спогади про юного захисника, стане зрозумілим, чому він добровільно взяв до рук зброю.
Виховання мами – вчительки української мови й тата – військового ЗСУ, вплив січової родини та вчителів, і ще той ген непосидючості та протесту проти несправедливості… Він хотів помститися за тата…
Для людей Владислав загиблий молодий воїн, який виборював перемогу над окупантами, а для близьких людей – це цілий Всесвіт, який згас так зарано. Відтепер він житиме вічно в спогадах та історії, частиною якої став…
Вічна слава Герою…
Автор: Олена Шендеровська
