Під кінець минулого та з початком нового року ворог криє українців ракетами та дронами з потрійною силою. І наша область зазнає ворожих атак більше, ніж за майже два роки великої війни. І нібито вже й звикли жити в військових умовах, але зараз люди знову не справляються зі своїм станом…
Що відбувається з нашою психікою та як собі допомогти кореспондентка сайту Златопіль спілкувалася з психологинею ПМ “Інсайт” Інгою Кузнєцовою.
Останні тижні дуже тяжкі – видно що люди розгублені, стривожені, що з цим робити?
Багато людей зараз відчувають те що було на початку повномасштабної війни. Це через те, що змінилися правила – раніше у нас нібито був зговір, що все летить повз нас і ці вибухи не дуже нас стосуються. А тут, коли назва нашого мста й області почала часто з’являтися в моніторингових каналах, почастішали вибухи, люди почали почувати себе ціллю. І картинка, яку малює людині уява, що по ній ціляться, підвищує рівень тривоги, навіть коли людина в безпеці.
Як це проявляється у поведінці, відчуттях?
З початку війни в нас раптово зникла базова безпека, а це відчуття дуже важливе для людського існування. Потім наша психіка адаптувалася, ми вмовили себе, що у нас відносно безпечно і ми його відновили. А зараз відчуття базової безпеки знову зникло і нам його знову потрібно поновляти.
Що робити, коли людина не може взагалі виконувати повсякденні обов’язки через тривогу?
Коли людина відмовляється робити буденні речі – це завмирання і це природня, біологічна реакція. Коли йде стресова ситуація, будь який організм завмирає. У тварин цей етап триває недовго.
Скільки це має тривати в людини, щоб вважалося нормою?
Тваринам завмирання забезпечує виживання. Вони завмирають, оцінюють ситуацію і діють – або нападають або тікають. У людей же, на відміну від тварин, в ситуації завмирання мозок починає малювати страшні картинки. Тому якщо ви відчуваєте в себе подібний стан, перегляньте, що можна зробити для себе ресурсного: пройтися на свіжому повітрі, написати пост в соцмережах, помалювати. Корисно також писати списки невеличких справ: помити посуд, розкласти білизну, зашити щось, аби тільки не сидіти й не завмирати. Бо це завмирання відбирає сили, в перспективі підвищує тривожність і з нього важко виходити.
Зараз ще й інфопростір не сприяє цьому. Окрім активізації обстрілів росіянами, ще й ІПСО про зрадників, корупціонерів, а це вбиває надію на майбутнє.
Я думаю ми просто отримали реалістичну картину того, що відбувається. Коли знімаються рожеві окуляри стає важко. Але ми дорослі люди й повинні мати не катастрофічну, не оптимістичну, а саме реалістичну картину. Від чого нам берегтися, до чого готуватися – ми ж всі живемо й працюємо тут, ростимо дітей. А коли штучно нагнітають зраду, треба перевіряти інформацію, щоб тримати баланс.
Зараз критикують людей, які говорять про підсумки року, але насправді війна це річ, яка порушує безперервність буття. У нас щось було, потім обірвалося і наче немає нас, наших планів. Не треба дозволяти це робити, необхідно мати хоча б орієнтовні плани на майбутнє. Важливо згадувати що ми робили, всю ресурсну та необхідну активність, яка нам дає силу, енергію та можливість виконувати буденні справи, ходити на роботу, виховувати дітей, спілкуватися з близькими.
Дітям теж складно, як зменшити їхню тривожність?
Щоб зменшити тривогу в дитини, треба говорити про те, з чим їй доведеться зіштовхнутися. Про періодичні обстріли, але наголошувати, що вони далеко, а у нас все буде добре, бо ми сміливі й мужні, а наші захисники найкращі. Важливо дитині показувати, що вона не жертва, а герой – українець, козак, козачка. Адже дитина й так почувається безпорадною, а тут ще ваші нагнітання. Також слід дивитися, щоб при обстрілах дитина не завмирала, а чимось займалася. Сидіти в телефоні не дуже добре, бо тіло не рухається і в тілі залишається напруження. Треба дихати, щось робити руками: шити, малювати, грати в ігри.
Турбуватися про себе, спати, відпочивати, планувати, які ще поради для підтримки психіки, якщо є відчуття, що щось не так?
Можна змінити середовище, тимчасово поїхати в безпечне місце, якщо це неможливо, то потрібно вчитися жити в такій ситуації, пристосовуватися. І ми цьому вчимося. Виріс рівень тривоги, і під цей рівень ми маємо про себе піклуватися: більше відпочивати, дбати про свій сон, не перевантажувати себе складними завданнями.
Дуже важливо утилізувати гормони тривоги. Виконувати фізичні вправи, які приносять задоволення, прогулюватися на свіжому повітрі. Потрібно провітрювати кімнату й пити багато води – це виводить гормони стресу. Є багато уроків, тренінгів по саморегуляції – як дихати під час стресових ситуацій, дорослим людям бажано цього навчитися, щоб допомагати собі й дітям.
Якщо самостійно долати тривогу не виходить, треба звертатися до фахівців з ментального здоров’я – психологів, психіатрів, сімейних лікарів, щоб отримувати допомогу й тримати себе в тонусі.
Не забувайте спілкуватися з іншими людьми, навіть якщо здається шо нікому до вас немає діла.
Насправді дуже важливо взаємодіяти один з одним. Раніше люди виживали гуртом, тому ці біологічні реакції були змазані. А зараз кожен сидить по своїм хатам і переживає. “Гуртом і батька добре бити, а ка##пів і поготів!
Спілкувалася Олена Шендеровська
