Інтерв’ю з кропивничанином, заслуженим працівником культури України Володимиром Петровичем Парасенком про історію створення в обласному центрі духових оркестрів
Мій 87-річний співрозмовник належить до людей справжніх, мудрих і талановитих, щедрих на добро і любов. Його світла пам’ять зберігає багато подій з повоєнного життя обласного центру, учасником яких йому довелося бути.
Під час нашої останньої зустрічі торкнулися у розмові теми духової музики, яка супроводжує людину у житті до її останнього дня і залишається водночас завжди юною.
Здається, ще письменник Олексій Толстой писав, що люди як ріки – одні шумні й швидкоплинні, а ось інші – тихі й повільні. Саме ці тональності підвладні духовій музиці. Тому вона нікого не залишає байдужими, своєрідним спадкоємцем для наступних поколінь.
З моєю думкою погоджується і Володимир Петрович, колишній випускник ремісничого училища» №І. Від нього дізнався про історію створення у колективі духового оркестру. За його словами, для майбутніх робітників заводу сільгоспмашин «Червона зірка» він став своєрідним батьком всіх урочистостей, зібрань і дійств обласного центру, дійсно радісною і пам’ятною подією. Під його мелодії вони виходили святкові демонстрації, вправно робили фізичну зарядку на території училища –
– Можете пригадати, Володимире Петровичу, й тодішніх керівників колективу оркестру ?
– Аякже! Серед них бачу гарного керівника нашого духового оркестру Федора Гнатовича Свинарьова, – каже ветеран праці. – По закінченні навчання в училищі більшість учасників колективу працювали в духовому оркестрі Палацу культури імені Жовтня. А ще пам’ятаю оркестр довоєнного періоду під керівництвом Ісаака Петровича Лінецького. До слова, на той вже далекий час він був єдиним у місті духовим оркестром, учасники якого запрошувалися на всі урочистості, свята та інші масові заходи. І це не все, бо щовесни і протягом літнього періоду адміністрація тодішнього міського парку культури і відпочинку імені В.І.Леніна укладала договір із духовиками про проведення концертних nporpам і танцювальних вечорів. Перш ніж потрапити на танцювальний майданчик відпочивальники мали чудову нагоду у виконанні заводського духового оркестру послухати класичні твори відомих композиторів, зокрема, попурі з опер Верді “Аіда” та “Травіата”, Гулака-Артемовського ‘‘Запорожець за Дунаєм” і одночасно познайомитися з шедеврами світової музики.У складі оркестру виступали, зокрема, талановиті музиканти: Едуард Вільданов ( тромбон), Леонід Тупчієнко, ( баритон), Борис Гордус, який власними руками виготовив барабан, звук якого перекривав весь оркестр.
Після смерті Ісаака Петровича кількість оркестрантів скоротилася, Репертуар не поповнювався новими творами, тому з часом колектив припинив існування. Однак 1960 року духовий оркестр отримує так би мовити своє « друге дихання» завдяки професіоналізму його нового керівника Олександра Ілларіоновича Карауша, який протягом 16 років працював з колективом. Окрім випускників нашого ремісничого училища до складу оркестру увійшли також відставники духового оркестру Кіровоградського військового гарнізону. Звісно, на його утримання не вистачало коштів, проте дирекція заводу, добре розуміючи силу самодіяльного народного мистецтва, знайшла можливість для фінансування оркестру. За 16 років свого існування оркестр неодноразово виступав на маленьких та великих сценах міста, був постійним учасником і переможцем багатьох обласних та республіканських марш-парадів духових оркестрів.
– Володимире Петровичу, цікаво було б дізнатися про те, яким чином відбувалися кадрові зміни у складі колективу. Адже природний процес старіння не міг оминути його учасників…
–Звісно. У місті було кілька духових оркестрів, які треба було зміцнювати ентузіастами духової музики. Як соліст оркестру і людина, небайдужа до розвитку духової музики, я намагався свого часу увійти з пропозицією до керівників міста про закріплення в складі оркестрів учнів шкіл на перспективу, однак мої прохання залишилися без розгляду. Кажу про це із жалем, бо за умови вирішення цього питання діючі оркестри поповнювалися б молодими музикантами, які б набували досвіду гри на духових інструментах. Своєю чергою, кожна міська школа мала б своїх сурмачів та барабанщиків, бо інколи соромно було слухати гру окремих фанфаристів та барабанщиків. окремих музикантів. Однак повернемося до теми нашої розмови. У 1976 році керувати оркестром став викладач музичного училища Григорій Іванович Кігель Він був людиною вимогливою, принциповою до нашої гри та дотримання дисципліни в колективі, який за своїм складом став чисельнішим із приходом до нього учнів музичного училища. Пригадую, генеральну репетицію напередодні поїздки до Києва для участі республіканському марш- параді духових оркестрів , яку ми провели на велелюдній центральній вулиці міста. А ще були виїзди працівників кіровоградського заводу ‘’Червона зірка” на сільськогосподарські роботи, зокрема, до Ульяновського району ( зараз Благовіщенський район – авт.), на колгоспних полях якого виступав і наш духовий оркестр. Особливий успіх супроводжував у його виконанні під керівництвом Кігеля «Пісню про Батьківщину». композитора Дунаєвського Такі події не забуваються. Пізніш керівником оркестру було призначено музиканта Юрія Борисовича Нотаріуса, а вже в кінці 70-років минулого століття колектив очолив Едуард Якович Дорошенко. Саме з його приходом підвищився виконавський рівень оркестру, розширився репертуар концертних виступів. І сьогодні, через роки життєві, завжди згадую наш перший духовий оркестр та його виступи перед жителями обласного центру на різних сценах.
Анатолій Саржевський для сайту Златопіль
фото автора та з особистого архіву Володимира Парасенка
