На річницю звільнення Херсонщини у 2023 році ми писали про героїчну родину Бiлоусiв з Хрещенівки, яка пiсля деокупацiї повернулася в рiдне село i, розмiнувавши поля, засiяла баштан. Які події відбулися в родині відчайдушних фермерів і як вони поріднилися з Кіровоградщиною, читайте в матеріалі на сайті Златопіль.
Радiсне на тлi вiйни та обстрiлiв
Рiвно рiк тому, розповiдаючи про нескорене рашистами село на правому березi Днiпра, ми згадували серед iнших достойних людей Олену та Володимира Бiлоусiв, котрi в 2023 роцi розмiнували п’ять гектарiв поля i посiяли на них кавуни. Цьогорiч вiльна вiд вибухiвки дiлянка збiльшилася ще вдвiчi. Незважаючи на дефiцит оборотних коштiв, фермери не розгубили ринкiв збуту й дивують своєю смачною ягодою мешканцiв переважно захiдних областей. Жителi Тернопiльщини, Вiнничини, купуючи тi кавуни й динi, вирощенi пiд вогнем кацапських дронiв i гармат, поняття сизого не мають – як та Хрещенiвка з побитими дахами виживає, як тi люди щодня роблять неймовiрне зусилля i…починають новий день з роботи бiля тварин, у полi чи на грядках, в сiльськiй радi, в школi. Починають так, нiби все наше у нас попереду, а москаль, що стоїть по той бiк скалiченої ним великої рiки – це «декорацiя» тимчасова, для наших ландшафтiв нетипова й чужа.
Не повiрите, але в цю безперервнiсть буднiв i життєвих подiй пiд канонаду вiйни хрещенiвцям вдається “вмонтувати” не лише щоденну працю задля виживання, але й дуже радiснi моменти. Наприклад, весiлля…
Про що ми, власне, й вирiшили написати пiсля спiлкування з Оленою Бiлоус, яка першою в звiльненому вiд оркiв селi видала замiж доньку. Було це 24 серпня, але подiбнi добрi новини не мають термiнiв давностi. Тим бiльше, що скоро буде ще одна гарна новина, оскiльки мама трьох дiтей, Олена Борисiвна, має всi шанси стати бабусею народженого в цьому знаковому для Хрещенiвки шлюбi козака. Те, що буде козак, а не козачка, УЗД гарантує.
Данило з Карбiвки
А щасливий чоловiк тiєї дiвчини-краси Дарії, що усмiхається до нас зi знiмкiв, – вiйськовий iз Кiровоградщини, точнiше – з Карбiвки пiд Добровеличкiвкою. Данило воює з перших днiв вiйни. У складi пiдроздiлу ТРО з Кiровоградщини звiльняв Хрещенiвку й правобережну Херсонщину вiд рашистiв у жовтнi 2022-го. А Дарiю зустрiв вiдразу пiсля того, як вона з батьками та молодшими братиком i сестричкою повернулася додому – до тiєї рiдної хати, навколо якої упало 12 важких снарядiв, завдавши значної шкоди стiнам, розкривши дах…Побравшись, молодi люди живуть з батьками в цьому самому будинку, вже добре пiдлатаному, з новим перекриттям.
“Ми з чоловiком хотiли, щоб весiлля пройшло за народними традицiями, – розповiдає Олена Борисiвна, вчителька молодших класiв мiсцевої школи (а в минулому – завуч дошкiльного закладу). – Тому спершу було сватання, знайомство з батьками… I зять, i вся нова рiдня, як то кажуть, нашi люди. Ми добре порозумiлися з ними. Карбiвка, де гуляли весiлля, дуже сподобалася. Найбiльше тим, що в нiй всi будинки…цiлi. Слава богу, що хоч десь є села, якi живуть далеко вiд вiйни, куди не прилiтає!”
Небезпека
Зятевi Бiлоусiв так i не вдалося кудись повезти молоду дружину пiсля весiлля. Служба! Навiть в Карпати вибратися поки що не вийде. Якщо твоя вiйськова спецiальнiсть – сапер, то милуватися красою гiр i водоспадiв тебе не вiдпустять допоки вiйна. I допоки прилiтає щодня… До речi, вважається, що в Хрещенiвцi життя доволi спокiйне. Порiвняно iз сусiднiми Золотою Балкою, Михайлiвкою, Осокорiвкою, Гаврилiвкою, її обстрiлюють менше. Проте влiтку влучили – i загинула цiла тутешня родина, велике горе було в селi. А ось днями путiноїди поцiлили в житловий сектор Новоолександрiвки… I наше спiлкування з Оленою Бiлоус було перенесене,.. бо вiд осколкового поранення пiсля цього влучання загинув її рiдний 38-рiчний брат Олександр. Без батька лишилися дiти 14-ти й 10-ти рокiв.
“Рiк тому, коли ви в нас були, ми ще не знали, що то за напасть така – дрони, – розповiдає жiнка про те, що не дає спокою. – Нинi нам уже не стiльки артилерiя дошкуляє, як цi «мопеди». Вони вицiлюють абсолютно все – i людину на подвiр’ї, i сiм’ю в машинi, й пенсiонера на велосипедi, котрий фiзично не може втекти… Тому сiм’ї з маленькими дiтьми знову починають виїжджати. Тому нiхто з нас не планує якихось великих ремонтiв бiля побитих хат. Хто знає, що буде завтра?!”
…I все ж таки хотiлося б повернути все сказане до позитивного висновку. Попри всi жахiття, якi принiс в Україну й, зокрема, на цi землi кацап, незважаючи на пiдiрвану каховську дамбу, усiянi мiнами поля, потрощенi аграрнi пiдприємства й знищенi повнiстю промисловi бази, нашi люди люблять свою землю i свою справу. Люблять, як саме життя! Часом здається –бiльше за життя! Ви тiльки задумайтеся, як вони почуваються з дня у день: тут тобi – весiлля, а тут – народження, а там, не за дальнiми долами, а за сусiдньою хатою… – смерть. Але вони, цi смiливi люди Херсонщини, мусять погоджуватися на такi правила, бо їх, здається, диктує Час… От уже цього року Бiлоуси посiяли й виростили 10 гектарiв кавунiв, i гектар динь. Видали доньку замiж. Чекають народження онука… Стiльки намагань йти вперед, не плазувати перед обставинами, не здаючись в полон емоцiям вiйни! Хiба десь там згори не видно, як нашi люди чiпляються за Україну, за своє?!
Дмитро Ревуцький
Фото з архіву родини
