У 1990-х роках, коли Україна лише формувала власні Збройні Сили, українські військові вже брали участь у міжнародних миротворчих місіях і демонстрували високий рівень професіоналізму та мужності. Одна з таких маловідомих історій — служба полковника Володимира Крючкова, командира роти 240 окремого спеціального батальйону під час місії ООН у колишній Югославії у 1995 році.
Про ці події розповів Андрій Хлусович, штаб-сержант у відставці, учасник бойових дій, ветеран російсько-української війни, який тоді проходив службу у складі батальйону.
Володимир Крючков закінчив Київське загальновійськове училище у 1983 році та служив у 9-й бригаді спецназу в Кропивницькому. Під час підготовки до миротворчої місії в Миколаєві його було призначено командиром роти, сформованої з контрактників з різних регіонів України. Підготовка підрозділу тривала майже три місяці й вирізнялася високою інтенсивністю. За спогадами військових, командир проходив усі випробування разом із особовим складом, подаючи приклад дисципліни та витривалості.
Захоплення українських миротворців: протистояння з сербськими бойовиками
У травні 1995 року ситуація навколо Сараєва різко загострилася. Після авіаударів НАТО по складах озброєння армії боснійських сербів, сербське командування розпочало масове захоплення миротворців ООН.
Відповіддю сербських ватажків Радована Караджича (перший президент Республіки Сербської) та Ратка Младича (воєнний злочинець, колишній сербський генерал, начальник штабу Війська Республіки Сербської) став геноцид боснійських мусульман та масове захоплення в заручники миротворців, з яких робили «живий щит», щоб підставити під авіаудари НАТО і таким чином захистити свої військові об’єкти.
Одним із перших під загрозою опинився чек-пойнт Іліджа, де несли службу українські миротворці 240 окремого спеціального батальйону. Позиція розташовувалася на території заводу в зоні контролю сербських сил, поруч із технікою та штабом механізованої роти боснійських сербів. Формально такі умови допускалися мирними домовленостями, однак на практиці стали смертельно небезпечними.
За словами Андрія Хлусовича, сербські підрозділи швидко взяли чек-пойнт у кільце:
«Ми бачили, як до району стягується сербська техніка та жива сила. Стало зрозуміло — це не демонстрація сили, а підготовка до захоплення».
Сербська сторона висунула ультиматум: українські миротворці мають здати зброю, нібито для подальшого «перевезення у безпечне місце». Командир роти підполковник Володимир Крючков доповів про ситуацію командуванню та почав переговори з сербськими офіцерами.
«Вони наполягали: без стрілянини, просто складіть зброю. Але ми розуміли, що після цього можемо просто зникнути», — згадує Хлусович.
Попри десятикратну чисельну перевагу сербських сил, Крючков ухвалив принципове рішення — зброю не здавати, особовий склад зібрати разом і тримати оборону.
Коли командир почав віддавати наказ підлеглим, кілька сербських бойовиків кинулися до нього, намагаючись силоміць припинити його дії. Один із них приставив пістолет до скроні українського офіцера.
«Це була секунда до розстрілу. Ми реально бачили, що командира зараз уб’ють», — розповідає очевидець.
У цей момент на допомогу кинувся старшина В’ячеслав Дворовий, який вибив зброю з рук сербського військового. Між українцями та сербами зав’язалася сутичка. У відповідь сербські бойовики відкрили вогонь автоматними чергами у повітря, намагаючись зламати опір.
Після цього Крючкова та Дворового було зв’язано й відправлено до сербської тюрми. Командир батальйону, усвідомлюючи загрозу масових жертв, наказав підрозділу не чинити збройного опору.
Наступного дня українських миротворців вивезли до району Баня-Луки, де їх утримували в приміщенні колишніх казарм, переобладнаних під тюрму. На плацу сербські офіцери заявили, що українці відтепер є військовополоненими й мають виконувати накази.
Сербська сторона вимагала здати особисті речі та розділитися на групи по три особи. Командир роти, попри травмовану руку, публічно виступив проти цього:
«Він сказав нам: не виконувати жодних наказів. Наголосив, що вони — вбивці, які порушили всі правила ООН», — згадує Хлусович.
Після відмови українців підкорятися між полоненими та охороною знову спалахнула бійка. Серби відкривали вогонь над головами, нацьковували службових собак. Один із сербських офіцерів знову приставив зброю до голови Крючкова.
«Він сказав, що застрелить командира. А Крючков відповів, що тільки він має право віддавати накази своїм солдатам і ніхто не буде ділитися на групи», — розповідає свідок.
За словами українських миротворців, саме спокій, жорстка позиція та особиста мужність командира стали тим фактором, який стримав сербську сторону від негайної розправи.
Втеча з полону та вирок на розстріл
Після кількох днів утримання в сербській тюрмі ситуація для українських миротворців залишалася критичною. Зв’язку з командуванням ООН і Україною не було, умови утримання погіршувалися, а загроза фізичної розправи зростала з кожною годиною.
Командир роти підполковник Володимир Крючков, попри постійний тиск і фізичні травми, усвідомлював: якщо Київ не отримає достовірної інформації про місце перебування українських миротворців, наслідки можуть бути фатальними. Тоді він ухвалив рішення, яке вимагало виняткової особистої відваги.
Разом зі старшиною Віктором Федосєєвим Крючков організував втечу з полону, метою якої було не порятунок власного життя, а встановлення зв’язку з Міністерством оборони України.
«Він одразу сказав: я маю повідомити Київ, де ми і скільки нас. І я повернуся», — згадує штаб-сержант у відставці Андрій Хлусович.
Втеча відбувалася вночі. Військові рухалися через заболочену місцевість, не маючи орієнтирів і ризикуючи щохвилини бути виявленими. За словами очевидців, у темряві вони ледь не потонули в болоті, однак змогли дістатися до віддаленого сербського хутора.
Скориставшись моментом, командиру вдалося зателефонувати до Києва зі звичайного стаціонарного телефону. Він зв’язався з черговим Міністерства оборони України та коротко передав ключову інформацію: кількість полонених, місце їх утримання та характер загрози.
Після цього Крючков і Федосєєв ухвалили ще одне принципове рішення — повернутися назад у полон.
«Він сказав: я не маю права залишити людей. Якщо щось станеться — я маю бути з ними», — розповідає Хлусович.
Коли сербська сторона вже підняла тривогу та розпочала пошуки втікачів, українські військові самі вийшли до охорони тюрми.
«Сербський офіцер стояв, ніби закам’янілий. Він не міг повірити, що ці двоє йдуть просто на автомати добровільно», — згадує очевидець.
Після повернення сербське командування розцінило дії українського командира як прямий виклик. За спробу втечі та непокору підполковнику Крючкову було винесено вирок — розстріл.
За свідченнями миротворців, його неодноразово виводили для імітації страти. Зброю приставляли до голови, змушували чекати наказу на постріл. Усі удари, фізичні та психологічні, він намагався приймати на себе, аби зменшити тиск на підлеглих.
Перед однією з таких «страт» між командиром і сербським військовим відбувся короткий діалог, який запам’ятався багатьом українцям:
«Ти створюєш нам багато проблем. Нам простіше тебе розстріляти», — сказав серб.
«Я — український офіцер і помру заради миру. А як помрете ви? Ви помрете як вбивці свого народу — з ганьбою», — відповів Крючков.
За словами українських миротворців, саме незламність, спокій і внутрішня сила командира стали причиною того, що вирок так і не був виконаний. Сербська сторона, попри агресію, не наважилася вбити офіцера, який відкрито брав відповідальність за всіх підлеглих.
У результаті завдяки його діям було збережено життя 28 українських миротворців, які згодом повернулися додому.
За ці дії сербське командування засудило Крючкова до розстрілу, однак вирок так і не було виконано. За словами військових, саме його позиція та переговори дозволили зберегти життя 28 українських миротворців.
За службу Володимир Крючков був нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня, відзнакою «Знак пошани», нагородами ООН та отримав подяки від керівництва Збройних Сил України. У 2014 році йому присвоїли звання полковника.
Після початку повномасштабного вторгнення росії у 2022 році, він долучився до добровольчого формування територіальної громади, де займався підготовкою новобранців.
«Він один з перших вступив до добровольчого формування територіальної громади, щоб допомагати в захисті своєї Батьківщини. Він написав Програму бойової підготовки добровольчого підрозділу та проводив з добровольцями заняття по вогневій підготовці, тактиці, топографії, засобам безпеки та інше»
Історія полковника Крючкова — один із прикладів того, як у 1990-х роках формувався професійний і моральний фундамент сучасних Збройних Сил України.
