Місцем проведення творчого вечора «Літа на зиму повернули» подружжя Борис та Валентина Притули не випадково обрали міський літературно-меморіальний музей І.К. Карпенка Карого. Адже з його науковими працівниками їх пов’язує творча дружба.
Наприкінці минулого тижня до цього музею завітали колишні студенти Кіровоградського педагогічного інституту, в якому працював викладачем і завідувачем кафедри кандидат педагогічних наук доцент Борис Васильович Притула і одночасно був художнім керівником студентської академічної хорової капели, яка не раз виступала за кордоном. А ще він – заслужений діяч мистецтв України, відомий в Україні хормейстер, очільник і член журі Всеукраїнського фестивалю-конкурсу народної творчості «Червона калина». Також автор і укладач кількох пісенних збірок, «заселених» покладеними ним на музику поезіями місцевих поетів: двох Вікторів – Ганоцького та Погрібного, Валерія Гончаренка, Антоніни Корінь, Олени Надутенко, Петра Мельника.
До свого 85-го дня народження він прийшов у розвої творчих сил та новими піснями разом із дружиною Валентиною, педагогом за фахом, співачкою від природи, яка влітку відзначила свій 80- річний ювілей.
На зустріч із добре знаним у Кропивницькому сімейним музичним дуетом «Лебедина вірність» завітали колишні студенти Бориса Притули, колеги по перу – члени творчого об’єднання «Вітрила» журналісти, надійні друзі, та батькова гордість – син Дмитро Притула – заслужений артист України, доцент, головний диригент академічного ансамблю української музики .пісні і танцю «Чайка» Одеської обласної філармонії.
Директорка музею Лариса Хосяїнова познайомила гостей з розгорнутою тематичною виставкою документальних матеріалів ювіляра з розповіддю про його життєпис.
Через терни йшов до свого музичного визнання ветеран педагогічної праці Борис Притула.
У своїх спогадах розповів про відступ наших військ у червні сорок першого:
«Біля нашої хати зупинився танк і бійці, дізнавшись, що мій батько танкіст, показали мені внутрішню оснастку танку. Звичайно, я її не запа’мятав, мені здалося, що там тісно і страшно від невідомої механіки. А ще перед тим, як у село зайшли німці, поповзли чутки, що нехрещених дітей будуть розстрілювати. Наша сусідка, баба Варка, схопила мене на руки і бігом до священика. У ванній було повно холодної води і він по черзі занурював нас у цю холодну купіль. Я спробував вивернутися з рук священика, але він промовив: «І не з такими справлявся». І шубовснув мене у ванну».
Протягом двох років прожив Боря в окупації з мамою у Шимково (Одеська область) у людей на квартирі, де дочекалися визволителів. Потому навчався у Завадівській восьмирічній школі, машинобудівельному технікумі, служив в армії, де й почав співати на концертах художньої самодіяльності, освоїв ази ливарного виробництва на заводі «Хімик», але не полишав у думках мрію про майбутню професію музиканта.
Вищу спеціальну освіту Борис Притула здобув в Одеській державній консерваторії. Далі – аспірантура, захист дисертації, завідування кафедрою, видання друком понад 50 науково–педагогічних праць, п’ятирічна діяльність на посаді художнього керівника Кіровоградської обласної філармонії.
Протягом тридцяти років без відриву від основного місця роботи – художній керівник відомого в місті хорового колективу «Барвінок» заводу імені Таратути. І це не все, бо на робітничій околиці міста – Завадівці, де мешкає й зараз, подружився свого часу з колективом бібліотеки-філії № 10 міської централізованої системи, у якій заснував жіночий вокальний колектив «Берегиня». Тоді ж познайомився зі своєю майбутньою дружиною Валентиною, назвавши її «теплим сонечком» і вірним другом. Його обраниця, 1942 року народження, не пам’ятає страхіть війни, але залишилися спогади, почуті від матері.
«Німці поселилися у нашому дворі. З хати нас вигнали і ми жили у маленькому флігелі. Мама ходила на окопи. А один раз прибирала в комендатурі. Вона кожного вечора щільно затуляла вікна, щоб не пробивалося світло. Ми сиділи на теплій печі, розстеляли на деко насіння і, граючись, лузали його. Коли пролітали німецькі літаки, то я прикладала пальчик до ротика і казала: «Тсс… Літра летить». Так я називала Гітлера».
Вже десять років поспіль подружжя Притули дарує людям пісню, яка, за почутим колись висловом народної артистки України Антоніни Червінської, наділена цілющою силою виліковувати душу.
Завершився цей вечір-спогад подарунками та квітами подружжю, щирими словами побажань здоров’я, перемоги та миру в Україні, циклом нових пісень ювіляра на воєнну тематику, та відомою піснею композитора Ігоря Шамо «Осіннє золото», у їхньому чудовому виконанні.
Анатолій Саржевський,
фото автора
