Сьогоднi, 16 липня, в Кропивницькому рiднi, друзi, бойовi побратими провели у засвiти українських Воїнiв, якi постали на шляху росiйських окупантiв — сержантiв Миколу Тарасюка i Миколу Швеця.
Про це повiдомляє мiська рада, iнформує Златопiль.
Микола Тарасюк народився 25 травня 2002 року в селi Ганно-Требинiвка Устинiвського району Кiровоградської областi. До 5 класу навчався в Iнгульськiй середнiй школi. У 2013 роцi родина переїхала до Кропивницького, i Микола продовжив навчання в загальноосвiтнiй школi № 29. Вiн рiс активним, веселим, позитивним i надзвичайно свiтлим хлопцем, завжди готовим прийти на допомогу. Любив спорт — займався футболом та велотуризмом, мав дуже багато друзiв як в мiстi, так i в селi.
Пiсля школи Микола Тарасюк вступив до Кропивницького iнженерного фахового коледжу й здобув освiту за спецiальнiстю «Обслуговування верстатiв з комп’ютерним забезпеченням». Проте ще з дитинства вiн мрiяв носити вiйськовий однострiй. Мрiяв бути там, де потрiбна сила духу, вiдвага й честь.
Тому пiсля навчання вiн без вагань вирiшив служити — у груднi 2021 року став до лав Української армiї й розпочав службу у Чопському прикордонному загонi.
Iз перших днiв повномасштабної вiйни Микола Тарасюк твердо вирiшив захищати країну та пiдписав контракт з прикордонним загоном, у якому проходив службу.
У 2023 роцi був переведений до 3-го Луганського прикордонного загону iменi Героя України полковника Євгена Пiкуса, служив на посадi iнспектора прикордонної служби 1-ої категорiї – оператора безпiлотних повiтряних систем. Пройшов теоретичну та практичну пiдготовку i разом з побратимами мiцно тримав оборону на Донецькому напрямку – Бахмут, Iванiвське.
Сержант Микола Тарасюк загинув 3 березня 2024 року, в районi населеного пункту Iванiвське Донецької областi пiд час виконання бойового завдання, захищаючи територiальну цiлiснiсть та державний суверенiтет України, її свободу та незалежнiсть.
Вiд того часу, бiльше року, вважався зниклим безвiстi. Рiднi сподiвались на найкраще, тримали надiю. На жаль, у червнi 2025 року ДНК-експертиза пiдтвердила загибель воїна. Йому було всього 21 рiк…
Але попри свiй молодий вiк, Микола Тарасюк був справжнiм чоловiком – вiдповiдальним, щирим, вiдданим своїй справi та країнi. Для рiдних – опора, для друзiв – вiрний товариш, для побратимiв – брат по зброї. Вiн зберiгав силу духу навiть у найважчi моменти, не втрачав людяностi та вiрив у Перемогу.
З великою любов’ю та гордiстю на нього завжди чекала родина . Особливо мiцний i зворушливий зв’язок єднав Миколу з мамою, татом та сестрою – вони були для нього всiм, а вiн був для них всесвiтом. Вiн оберiгав їх, а тепер вони оберiгають пам’ять про нього у своєму серцi.
Микола Швець народився 22 листопада 1979 року в Автономнiй Республiцi Крим. Зростав та дорослiшав у мiстi Кропивницькому. Тут вiн закiнчив загальноосвiтню школу № 35, а згодом опанував фах газозварювальника у професiйно-технiчному училищi № 4. Строкову вiйськову службу проходив пiд Києвом, був зв’язкiвцем, дбав про надiйний зв’язок — основу впевненостi та порядку.
Повернувшись додому, Микола Швець присвятив себе будiвельнiй сферi. Вiн був справжнiм майстром, мав золотi руки, нiколи не цурався важкої працi й завжди користувався глибокою повагою серед колег i керiвництва.
У 2010 роцi Микола Швець створив власну родину — одружився й став щасливим батьком трьох чарiвних донечок. Для них вiн був не просто турботливим татусем, а першим захисником i справжнiм прикладом любовi й вiдданостi.
Коли на сходi України розпочалася антитерористична операцiя, Микола Швець у 2015 роцi став до лав Збройних Сил України, приєднавшись до 36-ої окремої бригади морської пiхоти. Служив у секторi «М» на територiї Донецької та Луганської областей, боронив Марiуполь.
Iз початком повномасштабного вторгнення у 2022 роцi вiн знову без вагань виступив на захист Батькiвщини — у складi 56-ої окремої мотопiхотної бригади, спочатку в пiхотi, потiм служив водiєм – номером обслуги артилерiйського. Вiн безжально нищив ворога на Донецькому та Запорiзькому напрямках.
Микола Швець мав статус ветерана вiйни – учасника бойових дiй. Його мужнiсть i вiдданiсть були вiдзначенi високими нагородами: вiдзнаками Президента України «За оборону України», «За участь в антитерористичнiй операцiї», вiдзнакою Начальника Генерального Штабу Збройних Сил України – нагрудним знаком «Учасник АТО», почесним нагрудним знаком головнокомандувача Збройних Сил України «Золотий Хрест», нагрудним знаком «Збройнi Сили України».
Життя сержанта Миколи Швеця обiрвалося 08 липня 2025 року пiд час виконання бойового завдання зi знищення росiйських агресорiв в районi населеного пункту Маркове Костянтинiвського району Донецької областi. Йому назавжди буде 45…
Смiливий, вiдважний воїн, надiйна, чуйна та порядна людина.
У рiдкiснi хвилини вiдпочинку, пiсля запеклих боїв, Микола Швець разом iз вiрними, не раз перевiреними побратимами мрiяв про мир i спокiй, про свiтле й безпечне майбутнє для своїх дiтей та всiх рiдних, яких вiн оберiгав до останнього подиху.
Три донечки залишилися без доброго, люблячого, уважного татуся, дружина — без чоловiка, мама й брат — без турботливого сина й чудового брата. Без найкращого друга, мудрого порадника залишилися близькi та вiрнi друзi, з якими вiн дiлив i радiсть, i тривоги.
Упокоїлися Герої на Алеї почесних воїнських поховань Далекосхiдного кладовища. Панахиду вiдслужив архiєпископ Кропивницький i Голованiвський Православної церкви України Марк.
Доземний уклiн захисникам, якi вiддали за країну найдорожче…
