Сьогоднi, у 95-й день народження згадуємо самобутнього живописця, педагога, автора графiчних робiт i безлiчi етюдiв Якова Калашника з Новомиргородщини.
Якiв Петрович Калашник народився 25 травня 1927 року у селi Листопадове. Коротке життя Якова Петровича було сповнене розмаїтими, iнодi – досить драматичними, але завжди яскравими подiями.
Його батька, Петра Калашника, у 1941 роцi заарештував НКВС за знайдений на горищi жовто-блакитний прапор, вiдтодi родина його не бачила.
У роки Другої свiтової вiйни, ще 16-рiчним юнаком, Якiв брав участь у партизанському русi. Пiсля вiйни навчався у фабрично-заводському училищi, по закiнченнi працював токарем на заводi.
Але любов до малювання, мрiя стати художником не полишали юнака, i в 1946 роцi вiн вступив до Одеського художнього училища. Закiнчивши училище, вирiшив далi вдосконалювати майстернiсть, i в 1952 роцi вступив до студiї малярства у найпрогресивнiшому на той час художньому вишi СРСР – Латвiйськiй академiї мистецтв. Тут його вчителями були вiдомi латиськi художники Ото Скулме й Едуард Калниньш. Художник набув там «європейськостi», отримав абсолютно iнакшу мистецьку школу. Це було як ковток свiжого повiтря серед закостенiлого радянського соцiалiстичного реалiзму, що наполегливо нав’язувався митцям як єдино можливий творчий метод.
Пiсля закiнчення академiї тридцятирiчний Якiв Калашник оселився в мiстi Днiпро, де з 1959 року викладав у Днiпропетровському художньому училищi (нинi – Днiпровський театрально-художнiй коледж). Серед вихованцiв талановитого педагога були вiдомi сучаснi художники Феодосiй Гуменюк, Михайло Надєждiн, Володимир Волохов, Вiктор Загубибатько та багато iнших вiдомих живописцiв.
Художник привiз iз Академiї нове сприйняття та використання кольору i намагався передати його своїм учням. Прийоми, вправи, запропонованi ним, були тим, що для музикантiв – гами.
Але новаторська викладацька манера, що так захоплювала студентiв, зовсiм не подобалась адмiнiстрацiї училища та деяким художникам, близьким до влади. Наполегливiсть i рiшучий характер Якова Петровича, його невмiння пристосовуватися, призвели до вiдкритої конфронтацiї з керiвництвом навчального закладу та партiйною верхiвкою. Художник став опальним, бо був ще й українофiлом, а такi вподобання за радянських часiв трактувалися як «буржуазний нацiоналiзм». Його вiдсторонили вiд викладання у студiї образотворчого мистецтва в Палацi студентiв.
Це був час, коли в мистецтвi лише зароджувалася опозицiя соцреалiзму, рух пiзнiше назвали «шiстдесятництвом». Найяскравiшi його представники виокремилися в лiтературi: Василь Симоненко, Лiна Костенко, Дмитро Павличко, Iван Драч, Микола Вiнграновський, Василь Стус, Iгор Калинець, Тарас Мельничук. Вони протистояли застою, висловлювали новаторськi думки, «пливли проти течiї».
Саме таким був i Якiв Калашник, вiн зумiв вiдстояти свої переконання, свою творчу манеру – майже гiпнотичну колористику, що дарувала живописним полотнам особливу чарiвнiсть.
Колись Якiв Калашник звернувся до учня iз зауваженням: кольори на картинi темнi. Той вiдповiв, що день був не дуже свiтлим. Тодi Якiв Петрович промовив: день справдi не свiтлий, та пiд час роботи за мольбертом головне, щоб у свiдомостi не було темно…
Художник мав незаперечний талант майстра портретного живопису, писав тематичнi картини, пробував себе у графiцi, створював виразнi етюди.
Найвiдомiшим Калашникiвським твором є солiдних розмiрiв (190х205) картина з романтичною назвою «У блакитному краї» (1965-1967). Серед днiпропетровських художникiв та цiнителiв малярства її називають просто, до буденностi не романтично – «Капусницi».
Вiн брав участь у численних виставках, зокрема, у Всесоюзнiй виставцi 1966 року i художнiх виставках у Польськiй Народнiй Республiцi та Фiнляндiї.
Життя художника виявилося недовгим – лише 40 рокiв. Якiв Петрович Калашник помер 5 листопада 1967 року через невилiковну хворобу. Поховали його згiдно з заповiтом в рiдному для нього селi Листопадове Новомиргородського району. На данину пам’ятi та глибокої поваги, його iм’ям у селi назвали вулицю, де майстер народився i провiв дитинство.
