Андрію вдалося вибратися з Мелітополя і вже кілька тижнів він живе у Кропивницькому. Але в очах тривога і недовіра, що можна жити ось так, вільно…
Історія повномасштабного вторгнення очима чоловіка, батька, атовця, який майже півроку прожив в окупації, щохвилини очікуючи що за ним прийдуть вороги та переймаючись за свою дитину.
Кореспондентка сайту Златопіль дізнавалася про життя там, за кордоном свободи, волі і здорового глузду….
Мелітополь 24 лютого: відлік розпочато…
- Як все почалося?
– Під ранок 24 числа пролунало два вибухи, потім стало відомо, що прилетіли дві ракети по аеродрому. Вже в новинах побачили – почалася війна і з боку Криму на нас йдуть російські війська. Одразу утворилися черги на заправках та банкоматах у кілька кілометрів, але ціни не підіймали.
- Скільки часу пройшло від вторгнення до окупації?
– Десь 25-го лютого вони вже зайшли в Мелітополь. Виїхати з міста ще була можливість, але вони з усіх боків сильно стріляли, то тікати було нікуди. Хіба що в Крим і хто хотів, той тікав. Траса на Маріуполь гула цілодобово – йшла важка техніка. Коли дійшли до нас, одразу захопили приміщення СБУ, пошкодили близько 30 будинків. У місті була сильна паніка і до людей постійно звертався міський голова Іван Федоров, намагався якось підтримати. Він до речі був з мелітопольцями постійно, за що ми йому вдячні, не здав місто і його одного з перших мерів тоді викрали окупанти. Десь 26-го в нас вже стояли їхні танки, БТРи. Я забрав дитину, ми з нею їхали в місто, а на трасі стояла лише військова техніка, машин практично не було. Їдеш, а вони в тебе ціляться. Нас зупинили поруч з будинком і попередили, що краще заховатися.. Минуло десь півгодини і почалися зачистки по вулицям. САУ, БТРи по всім вулицям шукали військових, техніку, активістів…
Окупація
- Як російські окупанти поводилися з людьми?
– На початку вони самі були ніби трохи розгублені, поставили свої блокпости, де стояло по 5 військових і мішки з піском, але коли їм почали підвозити військову техніку, почали нахабнішати. Закликали українців співпрацювати. Серед наших були такі, хто швидко «перевзувся», брали їхні паспорти. Навіть серед моїх близьких були такі, від кого і не очікував такого… Але більшість були проти. Погрожували місцевим фермерам. Казали можете сіяти, але весь врожай буде йти в росію. На всьому заробляли гроші. Чув історію, що тіло цивільного чоловіка, який загинув під час обстрілу, не віддавали. Вимагали 15 тисяч гривень…
- Як загалом змінилося життя з приходом рашистів у Мелітополь?
– Дуже все змінилося. Не стало свободи, неможливо стало вийти на вулицю як раніше. Я намагався зайвий раз не виходити, бо з 15-го року брав участь в АТО. А вони вишукували атовців, людей з Правого сектора, деякі свої здавали. Одного з ПС росіяни оголосили в розшук по радіо і телебаченню, потім чув що його спіймали і розстріляли, але це на рівні чуток
Окупанти бігали по вулицям як господарі і у людей не було бажання це бачити, місто стало порожнім… 25-го числа рознесли супермаркети: Фокстрот, АТБ та інші, вони намагалися зробити якомога більше розрухи, хаосу… Магазини були майже пусті, цукор був до 100 гривень за кіло, сіль також майже такої вартості, в деяких взагалі не було товарів. І величезні черги за хлібом…
Погроми в супермаркетах
Банківські відділення також майже всі зачинили, запис у чергу був на два-три тижні. Був простіший варіант – у «мінял», тобто на чорному грошовому ринку. Знаю, що іноді за послугу брали 30 відсотків – тобто переводив 1000 гривень, а на руки отримували 700.
В супермаркеті АТБ після окупації
Ще були дуже великі проблеми з медикаментами. Також на заводах багато чого повирізали та повивозили…
Єдине, коли з Криму почали завозити паливо, то ціни впали, але все одно при Українській владі було дешевше.
Ізоляція
- Знаю, що на окупованих територіях були проблеми зі зв’язком.
– Перші тижні діяли українські мобільні оператори, але вже були проблеми зі світлом та з інтернетом. Без VPN неможливо було зайти.
Потім і мобільний зв’язок не працював – окупанти казали, що це Україна все вимкнула, звинувачували нашу владу.
Були місця, де зв’язок «ловив» там збиралися люди, то кацапа розбивали телефони, розганяли людей, щоб вони не могли спілкуватися з родичами в Україні. Психологічно складно бути в ізоляції, бо не знаєш що і як насправді в країні…
Одного разу щось вибухнуло в місті і почав працювати мобільний зв’язок. Ми зрозуміли, що то якась підстанція, яка «глушила» українських операторів.
- Як відбувалося пропаганда в школах?
– З шкільних бібліотек з перших днів повивозили книги, щоб по ним не навчалися. Багато вчителів відмовилися співпрацювати з окупантами. Їм погрожували, залякували, викрадали. Сусіда син навчається в 4-му класі, то задали йому вчити вірш про путіна, а він каже «на х.. воно мені потрібно», а мати йому сказала в школі такого не говорити. На перервах грав їхній гімн.
Я свою дитину в школу не пускав, щоб їй там не переконували що Україна погана і як вони нас «асвабаділі».
Мітинги за Україну
– Потім почалися мітинги за Україну. Один з перших, на якому був присутнім добре пам’ятаю. Люди зібралися на центральній площі Мелітополя. Тих, хто були агресивно налаштовані, забрав джип без номерів із зеткою. Активісти пішли в СБУ, до них вийшли військові, почали щось говорити. Наших було тисячі дві, їх не підпускали і наш хлопець почав бити їхнього військового, то його дивом не пристрелили, друзі відтягнули, а кацапи почали стріляти. Мітинги були постійно, я на них ходив, потім, коли їхня техніка заїхала, наші люди лягали під танки. Окупанти були розгублені, бо мабуть очікували, що люди будуть тікати, а вони навпаки кидали в машини каміння, не боялися. Але коли вже позвозили автозаки, в які почали «пакувати» людей то активісти тікали в парк, де їх відловлювали. Тих що зловили вивозили невідомо куди… Після такого люди почали намагатися виїхати, але це було дуже складно.
- Але деякі виїжджали?
– В мене першим виїхав кум. Розповідав, що їхали через блокпости, то стояли під автоматами, натерпілися купу принижень, «звідки така машина в тебе» і подібні зауваження. По дорозі бачили автівки з обгорілими тілами. Не було впевненості шо виїдеш живим…
Гуманітарка
– Коли почалися протести, містом їздив джип з колонками і повідомлялося, що їде гуманітарна допомога від народу росії. Привозили десятки однакових автобусів з своїми людьми. Завезли, познімали нібито черги за гуманітаркою, все зібрали і поїхали. Такі постановки влаштовували і в селах.
Викрадення
- За що викрадали людей?
– Викрадали активістів, військових, якщо кажуть показати телефон – маєш показати безумовно. Якщо хочуть за щось забрати, то придумають.
Коли потроху почали ходити автобуси, люди виходили на роботи. Транспорт зупиняли, чоловіків перевіряли, роздягали, шукали татуювання. Найбільше діставалося автівкам з Маріуполя-його якраз тоді бомбили…
Мого сусіда викрали. Приїхала затонована автівка, а нашим всім ще в перші місяці наказали повіддирати тоніровку. Його забрали, побили, відпустили, потім знову забрали, побили, відпустили. Били на очах в шестирічної дитини. Наступного разу вже б не відпустили, то він якось втік…
Щоб врятуватися людям доводилося палити документи військову форму…
- Як вам вдалося виїхати?
– Коли дружина забрала доньку, я знав що треба виїжджати, але не знав коли. Якраз прийшов сусід на город і тихо попередив, що знову відловлюють атовців… То зрозумів, що вже час. Через певні складнощі, завдяки знайомим, домовився з перевізником, сказали треба щоб був військовий квиток, а я розумію, що з військовим квитком я точно поїду не в Україну. Тож я його лишив вдома, взяв лише УБД і заховав в кросівок під устілку. Ми виїхали і зупинилися, дві заправки підряд були забиті людьми. Ми там чекали 5 днів, спали хто де міг, місцеві нам продукти продавали по височенним цінам. Кацапи приїжджали і випускали по кілька людей. Людям в черзі ставало погано, деякі втрачали свідомість. Дуже «шмонали» всі речі, особливо людей з Маріуполя, вони проходили фільтрацію. І ось нам вдалося виїхати! Всі хто виїжджає з Мелітополя, одразу приїздять у Запоріжжя, там можна знаходитися три дні: тебе годують, дають місце де переночувати, потім всі їдуть далі. Я спочатку приїхав у Дніпропетровську область, а потім у Кропивницький.
- Скоро звільнять всі міста і Мелітополь теж, але перед цим мешканцям доведеться пережити небезпечні моменти прильотів та обстрілів міста з обох сторін. Люди готові до цього?
– Наша армія працює ювелірно, б`є куди потрібно. На жаль іноді ракети потрапляли й на будинки, коли їхнє ППО збивало. Потім раша знімала відео, що наші били по мирним жителям, а їхнє ППО врятувало. Наслухалися цієї брехні там люди…
Раніше ЗСУ били тільки вночі, коли комендантська година, щоб не було жертв. Наші б’ють точно і бережуть людей…
Скоро мелітопольці будуть жити у вільній Україні, згадуючи окупацію як страшний сон.
Від редакції: З питань безпеки, прізвище чоловіка та фото не оприлюднюємо.
Спілкувалася Альона Шендеровська
