29 березня 2024, п’ятниця

Як Кропивницький пройшов перевірку на доступність (ФОТО)

У рамках проекту Доступно.UA, Кропивницький став одним з міст обраних для перевірки на доступність.

Ініціатор проекту Дмитро Щебетюк розповів про особливості перевірки закладів та громадських місць на доступність, для маломобільних груп населення. А до цієї категорії належать не лише люди з інвалідністю, а й люди поважного віку, вагітні жінки тощо.

З 2015 року триває перевірка громадських закладів і публікуються звіти про них, адже комфорт потрібен для усіх без виключення.

Наразі, на основі вже перевірених закладів, в майбутньому планується створення мапи доступності, з описом громадських місць, що дасть змогу покращити життя для маломобільних груп.

Яке враження справило наше місто під час перевірки на доступність, читайте у звіті Дмитра Щебетюка.

  • Для мене Кропивницький був незвіданою землею. Усе, що я знав про місто — якісь уривчасті факти з уроків географії: лісостеп, колишні назви та наявність якоїсь річки. І хоча дорогою моя команда розповіла, що назва річки — Інгул, це не сильно підвищило рівень розуміння, куди ми їдемо. Саме обмеженість знань була причиною відсутності особливих очікувань від міста. І це спрацювало на краще.

Інфраструктура

Побачене в місті дуже приємно здивувало. Насамперед, велика кількість та якість понижень на вулицях. Хоч деякі з них мають надто різкий кут чи є вузькими — дві людини не розминуться. Часом на переходах я створював затори: коли назустріч мені йшла людина, то зазвичай пропускала мене, а сама чекала на дорозі. Часом дехто здогадувався, що можна скористатися бордюром.

Водночас неприємно здивувала центральна площа міста та невеликі сходинки-підвищення на ній, від 5 до 10 см. Вони там взагалі непотрібні, і я не розумію, навіщо їх будують. Ми прибули до міста в останній день Kropfest 2019. На площі був концерт, який відвідало багато людей з дитячими візками та маленькими дітьми. А сходинки змушували їх постійно стрибати вверх-вниз і створювали додаткову незручність. І це виглядало так, ніби люди до цього вже звикли та вважають за норму. 

Зміни в інфраструктурі Кропивницького відбувалися просто на наших очах: у перший день ми перевіряли заклади поруч із Кропивницькою обласною бібліотекою ім. Шевченка. Навколо пам’ятника Кобзареві на підвищенні була платформа без жодного заїзду для візків. Цією платформою колами гуляв дідусь із маленькою онукою. І це виглядало так, ніби вони приречено ходять колами через відсутність заїду та можливості піти звідти. А найкраще сталося за два дні: ми проходили повз те саме місце та побачили, що бруківку навколо зняли й роблять реконструкцію площі перед бібліотекою. Сподіваємося, громада міста простежить, щоб площу зробили зручною для всіх та без зайвих підвищень.

На жаль, у місті ми зовсім не бачили тактильної плитки для незрячих людей. Лише на залізничному вокзалі текст мало не всіх табличок дублювався шрифтом Брайля. А ще на вулиці навпроти головної площі є решітки водостоку з величезними проміжками між ними. Моє колесо там провалилося, і я не уявляю, як там ходять люди з порушенням зору. Навіть люди з невеликим розміром ноги бідкалися, що потрапляли у пастку там.

У “Ковалівському” парку ми знайшли дитячий інклюзивний майданчик. Раніше мені не випадало нагоди випробувати їх. І коли я цього разу піднявся на одну з гірок, до мене приєдналася дівчинка Діана, а згодом — мало не більшість дітей на майданчику. Діти допомогли мені піднятися на гойдалку, а потім водили за собою від одного місця до іншого. А коли не вдавалося кудись піднятися, то не засмучувалися, а навпаки, знаходили вихід із ситуації. Вони почали розуміти, чи зможу я піднятися драбиною, чи краще піти до гірки з пандусом. Це хороший момент соціалізації дітей, коли вони самі бачать, як спілкуватися з людиною з інвалідністю. Діти руйнують бар’єри, вибудувані суспільством: наприклад, коли батьки кажуть не дивитися на людину на візку та відводять дитину подалі, ніби з людиною щось не так. Передусім у людях діти бачать незнайомців та друзів, дівчат і хлопців, приємних чи неприємних. Вони бачать людей і приймають їх такими, як вони є. Діти не задумуються про інвалідність. Для них —вона дійсно фонова. І це дуже круто.

Транспорт

Щойно ми заїхали до міста, Кропивницький зрівняв рахунок із Луцьком щодо низькопідлогового транспорту — 1:1. Надалі він лише невгамовно нарощував свою перевагу. І загалом увесь громадський транспорт міста, який ми побачили, — низькопідлоговий. Так, у місті досі курсують маршрутки, проте навіть серед них є низькопідлогові. Можливо, десь і є старі автобуси й тролейбуси, проте ми їх не бачили (хоча уважно за цим стежили).

У місті був неприємний інцидент: водій низькопідлогового тролейбуса проїхав повз дівчину на візку. Після виховної роботи з усіма водіями, такі випадки залишилися в минулому. Ми двічі скористалися низькопідлоговим тролейбусом (до Дендропарку й назад) — обидва рази водії паркувалися максимально близько до бордюру, опускали пандус і запитували, на якій зупинці ми виходимо. Це було дуже приємно та створювало відчуття взаємної гідності.

Починаючи з 2016 року, у Кропивницькому закупили 61 одиницю низькопідлогового транспорту: 60 працює на рейсах, а ще одна слугує для перевезення дітей з реабілітаційного центру. Половина з цього транспорту працює на електриці, а деякі — змішаного типу.

Локації

ТЦ Depot має великі проблеми з навігацією. Ліворуч від каскаду головних сходів заховали пандус. І це зробили так добре, що потрібно знати про його існування, щоб скористатися. Пандус, до речі, має правильний кут нахилу. Тому ми пішли через боковий вхід, де нам назустріч вибігли охоронці та провели до пандуса. Проблеми з навігацією продовжилися всередині: мало не наосліп ми знайшли ліфт і вбиральню. А те, що там назвали облаштованою вбиральнею виявилося музеєм клінінгу: ряди швабр різних кольорів і розмірів, я й уявити не міг такого розмаїття, мийні засоби різного рівня кислотності. А ось мила, туалетного паперу, поручнів і сповивального столика не було.

Узагалі, у певний момент здалося, що Кропивницький — місто мінімалістів. На все місто ми знайшли:

одну облаштовану вбиральню

у будівлі облдержадміністрації. У ТЦ Depot і ЦНАПі вони хіба “самопроголошені облаштовані вбиральні”;

один сповивальний столик

у закладі “Kex Bar”;

одне облаштоване паркування

на залізничному вокзалі. Там ще й ніби є облаштована вбиральня, проте ми туди не змогли потрапити.

У готелі “Зірка”, де ми жили, немає облаштованого номера для людей з інвалідністю. А на вході ще й невелика сходинка. Двері на вході та до вбиральні досить широкі, щоб людина на візку могла ними скористатися. І хоча стільчика для душа не було, я все-таки один раз прийняв душ. То був трохи екстрім, зате цікаво. І я взяв із собою телефон, щоб покликати когось із команди, на випадок непередбачених ситуацій 🙂 Тож якщо в готелі зроблять пандус на вході, а там це дуже легко, і куплять відповідний стілець, то перебування в ньому може бути задовільним. І номер потрібен на першому поверсі, бо ліфта немає.

Заклад Famiglia garden повісив на дверях значок зручності для людей з інвалідністю та маленьких дітей, а насправді вбиральня виявилася необлаштованою і без сповивального столика. . Проте ми знайшли спосіб, як нею скористатися (поділимось уже в нашому звіті). А от в одному з корпусів місцевого університету не пройдуть жодні наші виверти. До корпусу веде зручний пандус. А ось замість комфортної вбиральні — дірки. Такі вбиральні не просто незручні для всіх людей, а ще й змушують їх удаватися до протиприродних і дивних поз. До речі, саме в тому корпусі розташовано виборчу дільницю. Отже, хоч десь люди з числа маломобільних груп населення маломобільні люди мають можливість легко проголосувати.

Кропивничани усвідомили потребу безбар’єрності. Проте громаді ще треба навчитися забезпечувати її правильно. Ми бачили багато класних елементів доступності. І на цьому все зупинялося. Місту і його жителям потрібно звести всі елементи мозаїки в чітку картину.

У місті активні люди, і вони зацікавлені в безбар’єрності. Наприклад, один хлопець на візку приїхав на ранкову зустріч із містечка, розташованого за 60 км від Кропивницького. Місцева громада вже запровадила великі зміни. Багато хто вболіває за це питання. Ірина та Сергій Ткаченки — неймовірні. Їхня допомога та активність не піддаються обчисленню. Саме такі як вони, не дозволяють нашій планеті зупинятися. Ми щиро дякуємо їм.

Я повторю те, що казав щодо інших міст: роботи ще дуже багато, робота має тривати. Однак те, бажання до змін, що я побачив у цих людях, та їх втілення, переконують мене, що ситуація з безбар’єрністю тут буде тільки покращуватися.

Джерело: dostupnoua.org

Як Кропивницький пройшов перевірку на доступність (ФОТО)
1 голос[ів]

Доставка квітів у Кропивницькому

Коментарі

Додати коментар

Ваш e-mail не буде опублікований