За півтора роки великої війни не лише військові, а й мешканці тилових міст відчули, як змінилися їхні відчуття, переживання та реакції. І, часом здається, що наша психіка вже суттєво травмована та потребує допомога психолога чи психіатра.
Про те що є нормою, а коли слід починати бити на сполох, кореспондентка сайту Златопіль поговорила з кропивницькою психологинею Інгою Кузнєцовою.
Останній півтора року періодично виникають відчуття, що щось не так з психікою, але потім спілкуєшся з людьми, а вони розповідають, що з ними відбуваються схожі речі. То це масове психологічне захворювання?
Поняття психологічної норми в умовах воєнного часу, в яких ми зараз живемо, змінюються і суттєво відрізняються від світових. У всіх нас підвищений рівень тривожності.
Тривога призначена природою рятувати людину від небезпеки. Якщо ми живемо зараз в ситуації небезпеки, то в нас закладений механізм тривоги. Тобто ми всі в будь який момент готові діяти – тікати чи боротися.
Також у багатьох людей зараз розвинена гіперчутливість. Наприклад до гучних звуків, спалахів. І це є нормою. Якби така реакція на салют була 10 років тому, це було б ненормально.
Помічаю, що іноді на щоденні трагічні новини люди вже реагують байдужістю
В нас знижується чутливість до будь-яких новин. Мозок обирає не реагувати на все, що чуєш. Знову ж таки, кільканадцять років тому, ми б реагували по іншому на те, що десь у країні гинуть люди. А зараз це відбувається щодня, психіка захищається і вмикається механізм заперечення, захист від надлишкової травматичної інформації. Також варіант норми – гостра реакція на чиїсь висловлювання, з якими ми не погоджуємося. В когось такі реакції на мирних чоловіків, в когось на тих хто виїхав за кордон чи на ВПО. Це ознака нашої чутливості та травмованості. Ми можемо відчуваємо спільну ненависть до русні, те чого не розуміють люди за кордоном, через що блокують. Тому що це в спокійному толерантному суспільстві не є правильним, а для нас це норма, бо тільки так людина може пережити війну.
У нас спільний ворог і це нормально, що ми ненавидимо росіян, а чому виникає ненависть до своїх же?
В нас є тема пошуку внутрішніх ворогів. Для когось це влада, для когось люди з певними якостями. До влади далеко, а поруч є люди, які розділяють якісь їхні погляди, тоді на цю людину падає агресія. росіяни далеко, а тут люди близько і на них можна відреагувати накопиченою агресію. Зараз люди всі відзначають, що ніколи в житті вони не були такими злими. Агресія як механізм допомагає впоратися зі стресом.
То ці жорстокі махачі у фейсбуці це теж нормально?
Норма-це певна медіана, як кажуть – «середня по палаті». Якщо це розповсюджено – то це варіант норми. Нормально підключатися до суперечок, не бути байдужим, чутливо реагувати. В людини є власна система оцінки, тобто моральна шкала що є добре, а що погано і вона не може залишатися байдужою, бо не можна все переживати всередині.
Але коли люди весь час присвячують таким суперечкам, це вже не є добре. Ми можемо злитися і сваритися на когось у соцмережах, але це не зробить кращим наше життя чи життя нашої країни.
Як показує моя практика, коли людина приходить з хронічною злістю, з тим що вона не може переносити ці відчуття, весь час думає, не може спілкуватися з людьми, тут присутні вже психологічні проблеми і треба з цим працювати. Бо це руйнує якість життя.
Що можна ще вважати відхиленнями від норми?
Відхилення – коли людині з цим складно жити. Наприклад вона у фейсбуці комусь виговорила негатив і забула. Емоції виникли, людина їх пережила і живе собі далі, то це добре. Погано, коли ці емоції захоплюють її повністю, заважають працювати, жити повсякденним життям – тоді це вже не є нормою. Так само зі страхом чи тривогою, коли вони заважають жити. У людини постійно присутні тривожні думки, проблеми зі сном, вона цілу ніч сидить і моніторе запуски ракет та шахедів. Ще не норма – відчуття якогось відсторонення від події. Це дезадаптує і не дає можливості працювати та жити. Якщо людина бачить, що ці емоції заважають це робити, то треба йти до спеціаліста
Які поради, щоб не доводити себе до крайнощів?
Головне – діяти, робити щось хороше для себе, для країни, для ЗСУ, вести соціально активне життя.
Універсальних порад багато і це було актуально на початку війни, а зараз ми вже адаптовувалися і кожен знайшов для себе звідки брати ресурс на життя.
Спілкувалася Олена Шендеровська
