Захисники України Станіслав Блощинський, Сергій Кощавський та Максим Черняк не були знайомі між собою й не перетиналися на життєвих шляхах. Та бійці мали чимало спільних рис – були мужніми, хоробрими, самовідданими. Над усе любили свої родини та країну. За це і віддали найцінніше, що мали, – свої молоді життя. Натомість, завдяки героям-оборонцям продовжуємо жити ми, а країна зберігає незалежність.
Тож маємо зберегти пам’ять про полеглих захисників і захисниць на багато поколінь вперед.
Златопіль продовжує рубрику про бійців, які доєдналися до небесного війська, та їхнє світло настільки сильне, що осяює і сьогодні наш шлях.
Найбільше мріяв про перемогу
«Це найбільша втрата в моєму житті, це горе ні з чим не порівняти і неможливо забути, я втратила своє дитя, свого хлопчика, свого синочка», – розповідає Тетяна Бойко.
Станіслав Блощинський народився у 2002 році. Після шостого класу навчався у кропивницькому ліцеї «Сокіл» з посиленою військово-фізичною підготовкою. Потім закінчив Знам’янський професійний ліцей, де здобув фах помічника машиніста електровоза. Захоплювався футболом, грав за команду села Катеринівка.
У 2021 його призвали на строкову військову службу до Національної гвардії України, а вже з 1 березня наступного року Станіслав став на захист країни.
Боєць з позивним «Крот» проходив службу у Запоріжжі на посаді стрілець-кухар роти на автомобілях 3 взводу Оперативного призначення військової частини 3029.
Загинув 6 листопада 2022 року, виконуючи бойове завдання у селі Кам’янське Запорізької області. Під час артилерійського обстрілу та штурму бойових позицій зі сторони противника отримав осколкові поранення, несумісні з життям.
Попри молодий вік, Станіслав відважно виконував свій обовʼязок громадянина України. Найбільше мріяв про перемогу. Одружитися та стати батьком він не встиг, але кохання у житті Станіслава було.
«Я пишаюсь своїм сином, а молодша сестра – братом-героєм. Станіслав віддав життя за нас з вами. За мир та вільну Україну пожертвував найціннішим, що мав. Він говорив: – Мамо, я там, де маю бути, хто як не ми, – ділиться пані Тетяна.
Був патріотом і не міг стояти осторонь
«Служба – це було його», – розповідає Мар’яна Кощавська про свого загиблого чоловіка Сергія.
Сергій Кощавський народився 20 червня 1995 року в Мар’ївці Компаніївського району. Навчався в місцевій школі. Після 11 класу проходив строкову службу. У 2014-2016 роках під час служби в ЗСУ за контрактом брав участь в антитерористичній операції.
До повномасштабної війни чоловік працював в організації, що займається благоустроєм Кропивницького. Захоплювався риболовлею.
«Сергієві подобалася військова служба, тому повістка в армію була для нього бажаною подією. Роки служби припали на нелегкі для нашої держави часи – Революцію Гідності, події на Майдані та АТО. Він не залишився осторонь і підписав контракт, щоб стати на захист Батьківщини».
Служив чоловік з 2013 по 2016 рік. На службі був відповідальним, працював водієм бензовоза, постійно їздив у гарячі точки, щоб у побратимів було пальне.
Після закінчення першого контракту повернувся додому на Кіровоградщину. Отримав спеціальність агронома в ЦНТУ. Одружився, став батьком. П’ятирічна Ангеліна часто згадує тата-героя.
Після повномасштабного вторгнення 10 березня 2022 року Сергія мобілізували. Він знову ж працював водієм, їздив в небезпечні регіони й перевозив озброєння для ЗСУ. Початок служби провів під Херсоном, потім повернувся до Кропивницького, але їздив у відрядження на Донецький напрямок.
Та Сергієві здавалося, що він робить недостатньо для перемоги. Тож чоловік написав рапорт, щоби долучитися до бойової бригади. Так він доєднався до 93 ОМБр, пройшов перепідготовку і став кулеметником. На той момент бригада знаходилась під Бахмутом. Саме там, 13 червня боєць загинув – ворожий снаряд прилетів на позицію. 20 червня військовому мало б виповнитись 28.
«Ми дуже пишаємось його подвигом, Сергій віддав своє життя за мир і спокій для наших дітей, нашого народу і нашої держави. Слава і шана усім героям України», – додає жінка.
Не виконав лише одну обіцянку – не повернувся
«Побратими називали його «Циганом. Чоловік був легким і веселим, ніколи не показував, що йому тяжко, міг знайти вихід з будь-якої ситуації», – так згадує Наталія свого чоловіка Максима Черняка.
Максим Черняк народився у 1981 році. На захист країни став від початку вторгнення росії – у 2014-му. Познайомилося майбутнє подружжя на Херсонщині, звідки родом боєць і де саме проходив службу. Потім його підрозділ відправили на Донеччину.
«Ми познайомилися, коли він був у моєму селі на позиції на Херсонщині. Сам він теж із Херсонщини – з Каланчака. Потім їх відправили на Донеччину. Пропозицію одружитися Макс мені зробив телефоном», – розповідає Наталія.
А потім був контракт за контрактом.
«Макс вважав, якщо не він, то хто? Він був найкращим батьком і чоловіком, він був для мене всім, заміняв мені батька, був моєю опорою, я покластися могла тільки на нього. Чоловік вклав стільки любові у дітей, що, мені здається, їм вистачить на все життя».
Подружжя придбало будинок на Херсонщині та вже чекало на появу третьої дитини, коли почалася велика війна. Їхнє село дуже швидко потрапило в окупацію. Чоловік наполіг, щоб родина виїхала. А сам прийняв рішення знову іти на фронт. Не лишився навіть попри вмовляння дружини. Лише пообіцяв, що повернеться. Це єдина обіцянка, яку він не виконав.
Командир відділення розрахунку протитанкового ракетного комплексу «Корсар» Максим Черняк загинув у бою 6 червня 2022-го року в Тошківці Луганської області. Під час артилерійського обстрілу він отримав тяжке осколкове поранення. Поховали воїна у Кропивницькому. У місті, де знайшли прихисток його рідні.
«Відтоді я втратила сенс життя. Я чекаю його і чекаю. Для мене Макс начебто скоро має зайти додому. Скільки ми з ним пережили, він просто не може нас отак залишити», – ділиться жінка.
Не лишилося нині і сімейного гнізда Черняків. Місцеві колаборанти доповіли окупантам, що це – будинок учасника АТО і ті практично зрівняли його з землею. Потрощили і викрали все – навіть собачу будку.
«Чоловік весь час мені говорив, що на фронті – через мене та дітей. Він робив, що міг, аби його діти не побачили війну. Для нас він герой», – ділиться Наталія.
Лілія Кочерга
Цей матеріал створений у співпраці з Кіровоградським регіональним відділенням Благодійної організації «Українська фундація «Мрія». Фонд надає всебічну підтримку родинам загиблих, полонених, зниклих безвісти захисників України, а також сім’ям цивільних бранців.
Регіональне відділення організації працює у Кропивницькому. Благодійний фонд пропонує гуманітарну, освітню, юридичну, психологічну допомогу тощо.
Адреса: м. Кропивницький, вул. Євгена Чикаленка, 1а, оф. 307.
Телефон: 050-742-58-51.
Час роботи: 9.00 – 18.00.
Фейсбук-сторінка: https://www.facebook.com/profile.php?id=100092731576183
