28 березня 2024, четвер

Земна підкова аматорів сцени з Мар’ївки на Кіровоградщині (ФОТО)

У народі кажуть: “Що таке щастя? Це земна підкова. І хто знайде її тому відкрита дорога в рай на землі. Тільки от заковика – спробуй  натрапити на таку підкову“.

  Після знайомства з учасницями народного аматорського колективу “Мар’ївчанка” , який  восени минулого року брав участь у  проведенні літературно–мистецького свята в селі Нечаївці Компанівського району  з нагоди відзначення лауреатів обласної літературної премії імені Юрія Яновського, подумалося, що знайшли   високі, статні, голосисті співачки оту золоту підкову.  А до того зберегли майже дитяче, щире відчуття справжнього мистецтва, прагнення передати своїми задушевними голосами найщиріші людські почуття, набираючись  сили пісенної з рідного степового краю, у якому вперше  відчули смак житнього хліба і джерельної води і який став частиною їхньої творчої біографії в історії  Мар’ївського сільського будинку культури .

   Як колишній учасник вокальної групи народного аматорського колективу “Горлиця” Кіровоградського районного будинку культури не можу не відзначити звукову палітру і високу майстерність  учасниць вокального гурту у розкритті незбагненної глибини народної душі, яка тягнеться  не лише до старовинних народних  пісень, а й  до жартівливих,  ліричних,  любовних та козацьких  залежно від тематики концертів, створюючи людям гарний настрій. Ще й підтанцьовують залюбки,  щиро й весело, заряджаючи  їх оптимізмом.

    Ще одне. Особливістю  сценічної діяльності колективу є серйозна й цілеспрямована робота на українським фольклором, створення його учасницями особистої філософської системи, яка має своє яскраве відтворення в музиці, а культура розуму формує їхню духовну культуру.

   Як результат мистецькі контрасти і душевна гармонія колективу “Марївчанки” в музиці і слові визначають  його успіх на сцені. До слова, на сьогодні – це  поки що єдиний  самодіяльний художній колектив у Компанїівському районі, якому  присвоєно звання народного за значні досягнення, високу виконавську майстерність і сценічну культуру.   Варто лише послухати у виконанні колективу, зокрема,  такі відомі  пісні як: “На дорозі шарварок”, “А я молода”, “Бігли коні через степ”, “Стремено”, “Чайка степова”! “Дума про землю”, “Біля річки, біля броду”, ” Ой на горі високій”, “Іхав козак на війноньку”, щоб переконатися у  майстерності його учасниць вважають своїм завданням зберегти мистецькі і духовні надбання предків у бурхливому вирі сучасних подій, відроджувати призабуті українські і козацькі пісні, народні звичаї.

 “Життя дарується,  як пісня, тож хай, як пісня, і луна!”

   Ці поетичні рядки можна без роздумів взяти епіграфом до творчої біографії  учасниць вокального колективу, які мають яскраво класичну українську вроду, –  Ірини Коваленко, Лілії Кріпак, Анни Стешенко,  Марії Цуран, Наталії Подковальник, Надії Живицької,  Світлани Дудник та Анастасії Козонак.

  Мої нові знайомі – оті моторні жіночки, голосисті від природи жіночки, погляди яких залишаються взірцем морального ставлення до народних національних традицій, збираються щотижня в приміщенні сільського будинку культури , щоб не тільки поспівати, та помізкувати над створенням обрядових композицій, а  й для живого спілкування між собою. Пісні у їхньому виконанні знімають у глядачів  фізичну та душевну напругу, сповнені душевного тепла, людської чуйності, доброти, а в очах їхніх  спалахують вогники  радості і задоволення від почутого зі сцени, на якій  відроджуються  призабуті українські і козацькі пісні, народні звичаї і традиції.   Заслужений успіх супроводжував колектив під час його виступів на Закарпатті, Полтавщині, Харківщині, Києві, Кропивницькому, в селах Кіровоградського (нині – Кропивницького) району.  В успішних виступах та доборі репертуару вбачається заслуга і директора будинку культури Ірини Коваленко та акомпаніатора Олександра Гасленка. Під час підготовки   матеріалу до друку автор цих рядків зустрівся і розмовляв з Мар’ївським сільським головою Марією Цуран – справедливою, миловидною, завжди усміхненою й працелюбною жінкою, яка вже четвертий рік обіймає цю посаду.

Станом на сьогодні  на території сільради проживає півтори тисячі осіб, у тому числі понад 30 осіб з числа учасників бойових дій на сході України. На утриманні сільради перебувають Мар’ївська та Зеленівська школи, два заклади дошкільної освіти підприємство “Водоканалу”. Позитивно вирішуються питання газифікації та освітлення населених пунктів,  харчування дітей дошкільного та шкільного віку, автобусного сполучення через село,  разової оплати проїзду осіб пенсійного віку  за кошти сільради до обласного центру, низка інших важливих проблем, з якими сільський голова зустрічається чи не кожного дня. По роботі – й шана. На день самоврядування, який відзначається щорічно, Мар’ївська сільська рада була  нагороджена грамотою Компаніівської районної ради за перемогу в конкурсі на здобуття перехідного Призу пам’яті Л.С.Демиденка (1938-1994 роки). “Краща рада Компанівського району” за високі досягнення в забезпеченні соціально-економічного розвитку підвідомчої території.

– Маріє Дмитрівно, вітаючи  Вас з нагородою, хочу запитати й про участь у художній самодіяльності, якій присвячуєте свій вільний час. Пригадую поетичні рядки  нашої землячки з Добровеличківського району, моєї колеги по перу Валентини Кондратенко-Процун : “Не знає серце супокою, за це я дякую йому”. Чи не здається Вам, що вони ніби про аматорів сцени села написані ?

Можна й так сказати. Переконана у тому, що культура  бере свій     початок з села і ним живиться. Тому  надаємо фінансову допомогу колективу, до участі в якому я долучилася більше двох років тому. Сподіваємося що незабаром його учасниці матимуть нові сценічні костюми – третій комплект  для виступів перед  глядачами, на придбання яких сільрадою виділено кошти на суму 30 тисяч гривень. А ще ж організовуємо з допомогою небайдужих людей виїзди колективу за межі району та області   з метою  участі в різних пісенних конкурсах – оглядах, з яких чи не завжди повертаємося з грамотами та іншими нагородами. Нам повезло із керівниками, зокрема, з  головою Компаніївської  районної  ради Вадимом Спіткаренком, який прихильно ставиться до культури живе їхніми проблемами для успішного вирішення. У травні цього року будемо підтверджувати звання “Народний  аматорський колектив” на обласному рівні, тому вже зараз почали посилено готувати до цієї визначної події в житті нашого колективу.  Сподіваємося на успіх, який ми заслуговуємо.

 Надія   Дмитрівна Живицька – бібліотекар першої категорії  Мар’ївської сільської бібліотеки – філії Компанїівської центральної бібліотечної системи. 

 

–   У колективі  співаю  вже двадцять шостий рік   і вважаюся його  ветераном, поєднуючи своє давнє захоплення народною піснею з бібліотечною роботою. А народилася  в  Лозоватці Вільшанського району в болгарській сімї.  Любов до пісні успадкувала від свого батька, який добре розумівся на пісенній творчості, чудово грав на гармошці, тому його постійно запрошували на гулянки в селі. Почала співати ще у Добровеличківському народному хорі з 1985 року. Своїм становленням як солістки  завдячую  тодішньому директору Мар’ївського  сільського   будинку культури Наталії Олександрівні Малаховецькй – нашій Берегині. 12 листопада вже минув  рік після її смерті, але спогад про цю світлу жінку  живе і ще довго житиме не лише у моєму серці, а і в душах  односельців.  Пригадую виступ колективу на сцені київського Палацу “Україна”  у 1988 році у складі 13 жінок і  5 чоловіків на три голоси. То був незабутній виступ.  Ще одне. Вважаю  справжню пісню  нашим духовним порятунком. Бо ніщо так не втішить, не розрадить,  як гарна українська пісня, яка активно пропагується на рівні того ж обласного фестивалю – конкурсу вокально-хорового мистецтва “Калиновий спів”, що заслужено набув статусу всеукраїнського. Своїм дівчатам бажаю творчих злетів  і перемог із переконанням у тому, що наша українська пісня завжди лунатиме в рідній стороні.

Анастасія Козонак – студентка ІІІ курсу мистецького факультету ЦДПУ імені Володимира Винниченка 

–  Кілька днів тому мені виповнилося двадцять років. Я – наймолодша учасниця  колективу. А співаю  з трьох років. Брала активну участь в шкільній художній самодіяльності, до участі в якій мене залучав   вчитель музики Андрій Сергійович Малаховецький. Хотілося  якось  віддячитися йому  за знайомство  мене зі світом мистецтва, тому  вступила на навчання до університету. Навчатися цікаво, хоча й важкувато, бо не закінчувала музичної школи. Тому вдячна за допомогу своїм викладачам: заслуженому артисту України Сергію Петровичу Дьоміну, який багато займається зі мною як з вокалісткою, Ларисі Сергіівні Говор – куратору нашої групи, Юлії Валер’янівні Локарьовій, Ларисі Володимирівні Гайдай, Світлані Вікторівні Куликовій.

Вже після зустрічі з учасниками колективу подумалося про те, що за могутнім  валом естрадних метеликів,  які живуть одне-два літа, замулюється  народна криниця. І скарб отой лежить десь на самому денці наших аж надто сучасних душ. Тому відродження української народної пісні повинно відбуватися не лише за черговою постановою чи розпорядженням владних структур, а за покликом душі. Бо українська  народна пісня – не просто гарні слова і музика, а й своєрідний порух душі, неповторний вибалок за хатою рідної. І як добре, що це розуміють мої нові знайомі із невеликого села під Кропивницьким, які своєю пісенною творчістю утверджують  право на її величність Пісню і все роблять задля того, щоб не гірчило на душі,  не вивітрювалися  з пам’яті людської  тексти українських та мелодії колись улюблених пісень.

                                                             Анатолій Саржевський,

                                                      спеціально для сайту “Златопіль”

фото автора та з архіву учасниць народного аматорського колективу “Мар’ївчанка”

Земна підкова аматорів сцени з Мар’ївки на Кіровоградщині (ФОТО)
4 голос[ів]

Доставка квітів у Кропивницькому

Коментарі

Додати коментар

Ваш e-mail не буде опублікований