17 червня 2019, понеділок

Життєві віхи визнаного літописця старої міліції та нової поліції Веніаміна Янишевського (ФОТО)

Штрих  до портрета 80 – річного “визнаного літописця старої міліції та нової   поліції Веніаміна Янишевського .  

Так характеризує генерал-майор міліції  у відставці Віктор Пащенко, мешканець обласного центру свого колегу, полковника міліції у відставці, члена Національної спілки журналістів України, автора кількох художньо – документальних книг про легенди карного розшуку на Кіровоградщині.

Люди, про яких пише наш земляк, так чи інакше йому дуже близькі. Часто, здається – навіть ближче, ніж просто «колеги». Звідси – любов і безмежна повага,яка відчувається у кожному написаному ним рядку. І ми не маємо права дорікати Веніамінові Михайловичу, коли він не скупиться на високі оцінки і гарні епітети.

Сьогодні, 26 березня, йому виповнюється 80 років, але він не сидить вдома перед телевізором. Залишається серед людей і бути з людьми. Розповідає на шпальтах обласних газет про своїх колишніх колег, з якими часто зустрічається, героїв АТО, без усіляких лапок. У підсумку, тут він чесний перед собою й змушує повірити, що в руках у читача – своєрідний розбитий на глави роман, а не просто збірники компліментарних біографій. Його книги про тих, хто ніс службу «дні і ночі». Вони нагадують  собою унікальний довідник з короткими розповідями про всіх колишніх керівників УВС та понад сотні  працівників карного розшуку з початку створення Кіровоградської області у 1939 році,  боротьбу зі злочинністю наприкінці 80-их – початку 90-их років та про службу молодих правоохоронців у зоні АТО на сході України.

З фактографічного обширу книг кожен спогад сприймається як своєрідно завершене оповідання, що вписується в їхній наскрізний сюжет.

Слід відзначити уміння автора трилогії, які мають чітку профорієнтаційну  спрямованість, за допомогою кількох влучно знайдених штрихів змалювати  колоритну життєву ситуацію, заглибитися у внутрішній світ героїв розповідей працівників міліції.

Про них колишній правоохоронець, якій  віддав понад 30 років службі на оперативно-начальницьких посадах у карному розшуку Кіровоградської області, веде документальну оповідь простою мовою, з внутрішньою повагою до кожного зі своїх колег та умінням не лише почути голоси реальних людей минулого, зокрема  оперативників а й цікаво, зі знанням справи, розповісти про них читачеві.

       “ У своїх книгах я пишу правду” 

– Веніаміне Михайловичу, пам’ятаю Вас ще капітаном міліції, громадським кореспондентом обласної газети «Молодий комунар», з якою я теж плідно співробітничав. Кілька матеріалів про будні правоохоронців ми писали разом. Незважаючи на різницю у віці, підтримуємо життєві та творчі зв’язки. Немало Вами  пройдено, прожито, пережито за цими роками: погожими, похмурими, весняними, зимовими. Хотілося б більше дізнатися звідки почалися витоки життєвої біографії.

Мабуть так, як у кожної людини з місця народження. Для мене це був Кіровоград, який вже змінив назву на Кропивницький. Після закінчення восьмого класу залізничної школи №21 на Ковалівці  (зараз СЗШ №14 І-ІІІ ступенів – авт) здобув робітничу освіту в ремісничому училищі №1 за спеціальністю ливарник. Перші трудові кроки зробив на заводі «Червона зірка». Протягом 1958-1961 років служив розвідником у ракетних військах. Приємні згадки залишилися в душі про викладачів та однокурсників факультету  фізичного виховання Кіровоградського педагогічного інституту імені О.С.Пушкіна. Перевагу під час навчання віддав тренувальному процесу. Багато років займався марафонським бігом. Декілька разів долав стокілометрові дистанції Але так сталося, що вчителем не став, а пішов працювати  в органи внутрішніх справ.  Заочно закінчив Академію МВС України. На пенсію пішов  з посади начальника відділу управління карного розшуку УМВС України в Кіровоградській області. Вже пенсіонером тривалий час  працював  начальником юридичного відділу корпорації «Інкопмарк», нагороджений орденом Івана Муромця ІІ ступеня УПЦ та пам’ятною медаллю «95 років карному розшуку України»  Всеукраїнської громадської організації Спілки ветеранів та працівників силових структур України «Звитяга». І сьогодні не втрачаю зв’язків із керівництвом місцевих правоохоронців, як член Громадської ради при Головному управлінні Національної поліції в Кіровоградській області.

 – У замальовках пригодницького жанру про ваших колег зустрічаються свіжі, конкретні обриси і образи, давність яких вимірюється роками. По доброму заздрю Вашій пам’яті, яка зберігає  цікаві факти, події, свідком яких і учасником яких Вам довелося бути. Слід віддати Вам належне, у знанні матеріалу, яким користуєтеся в підготовці до друку виважених і цікавих публікацій, скрупульозності, з якою відбираєте  перевірені факти про події минулого та сьогодення.

 – Дякую на доброму слові. На мою думку, уміння захопити читача розповіддю –  це  лише один бік справи, бо багато важить і смислова зацікавленість написаного, масштабність і значимість задуму,  з яким ділюся з читачами  у своїх книгах про стражів правопорядку: “Легенди карного розшуку Кіровоградщини”, “Служба: дні і ночі”,  “Незабутні імена”. Особливу увагу приділяю доступному викладу документального матеріалу,  донесенню своєї думки до читача, постійному вдосконаленню письма.

 

У всьому завжди маю підтримку дружини Світлани – педагога і поетеси, з якою ти знайомий ще по участі в літературній студії «Бригантина», яка в 60-х роках працювала при міській бібліотеці  імені Тараса Шевченка. Я довго йшов до підготовки своїх спогадів до друку окремими виданнями. Окремі матеріали друкував у місцевих газетних виданнях. Траплялося, що  доповнював  їх новими матеріалами про тих, хто в різні роки став на боротьбу  зі злом, тримаючи в руках меч Закону. Ось тільки б не помилитися. Бо ж не кожний злочинець – злочинець. Проте, слід пам’ятати, що злочинець  – один, а на сторожі суспільства стоїть Закон, на чолі з працівниками  правоохоронних органів. 

– У передмові до третьої книги під назвою  “Незабутні імена” Ви  пишете: “Зараз модно вішати всіх собак на наших співробітників, на всю систему в цілому. Згоден, що серед них є корупціонери, ті, хто прийшов у систему “зрубати капусту”, зрадники і таке інше. Але навіщо паплюжити всіх? Адже переважна більшість міліціонерів, а зараз поліцейських, сумлінно виконують свій обов’язок, готові віддати життя за Україну.”

– Я переконаний  у сказаному вище. Тому  планую написати книгу про своїх молодих колег-правоохоронців, які нині служать в зоні проведення операції об’єднаних сил  на сході України. Вже видано друком документальний нарис  про світлу, скромну  й доброзичливу людину, здібного 38-річного  офіцера  Павла Сніцаря –  командира батальйону Національної гвардії України, який   Указом Президента України, посмертно нагородженого орденом “За мужність “ за особисту мужність і героїзм, виявлені при захисті державного суверенітету і територіальної цілісності України. Познайомив нас тодішній начальник УМВС в області Віктор Пащенко, який сказав про Павла  при зустрічі наступне:

“ Ось з таких людей, дай Боже, повинні формувати вищий керівний склад усього МВС”.

Другий раз зустрілися вже після Революції Гідності у той час, коли Сніцар  разом із батальйоном забезпечував охорону громадського порядку у Києві. Не думалося, що мине час – і покладу гвоздики до труни та проводжатиму його в останню путь на Алеї Слави  Рівненського цвинтарю. Можу згадати ще одну свою розповідь з назвою «Розшуковці в зоні АТО» про перший виїзд зведеної групи  співробітників  управлінь карного розшуку та боротьби з організованою злочинністю УМВС Кіровоградської області у період з липня по серпень  1914 року – ще одна розповідь про перший виїзд зведеної групи  співробітників  управлінь карного розшуку та боротьби з організованою злочинністю УМВС Кіровоградської області у період з липня по серпень  1914 року. За словами  учасника  тих подій Дмитра Шишкарьова вартові правопорядку несли службу по 10-15 годин на день. А в окремих випадках і цілодобово. І це майже безпосередньо на лінії розмежування. За той час хлопці стали “нерозлий вода”. Один одного з півслова, з одного погляду  стали розуміти.

  – Яку мету Ви, Веніаміне Михайловичу, ставите перед собою у житті ?

– Скажу коротко. У своїх газетних публікаціях, книгах нікого не забути, зберегти для нащадків правдиву історію  міліції Кіровоградщини  в іменах і справах, адже багатьох з них – тих незабутніх героїв, людей непомітного подвигу, вже немає з нами. А про них ми повинні знати і пам’ятати.  Не хочу хвалити себе, але впевнений у тому, що мої книжки можна використовувати   в якості методичного посібника по розкриттю найважчих кримінальних злочинів, бо вони адресовані мною насамперед молодим офіцерам міліції, криміналістам, слідчим, юристам, студентам юридичних вишів.

 – Вітаю Вас, Веніаміне Михайловичу, з ювілейною датою в житті, хотілося б почути і про Ваші бажання та думки на майбутнє…

–  Для мене головне у житті – приносити людям радість від спілкування зі мною. Хочу бачити своїх рідних людей здоровими , щасливими та глибоко порядними й світлими людьми. Мені із дружиною Світланою є ким пишатися, є кого любити, є ким похвалитися. Має двох доньок: Анну та Ольгу. чотирьох онуків: Олександру, Михайла,  Івана,  Марію, правнуків Миколу та Всеволода.  Заради них і своїх друзів  і жити варто. У цьому вбачаю сенс довгого і цікавого свого життя.

                                                                               Анатолій Саржевський,

                                                                        фото автора та відкритих джерел

Життєві віхи визнаного літописця старої міліції та нової поліції Веніаміна Янишевського (ФОТО)
2 голос[ів]

Коментарі

Додати коментар

Ваш e-mail не буде опублікований