Завдяки їм ми продовжуємо жити, а наша країна зберігає незалежність. Тож маємо зробити все, щоб зберегти та зміцнити пам’ять про полеглих захисників і захисниць на багато поколінь вперед.
Сьогодні у рубриці сайту “Златопіль” в пам’ять про полеглих героїв розповідаємо про Олега Язева, Дениса Вергуна та Дмитра Кожокаря.
Олег Язев
Мати загиблого захисника Олега Язева Зінаїда згадує, коли для її родини почалася війна. 21 лютого син зателефонував та попросив забрати онука, адже сам на той момент перебував у Волновасі та вже бачив колони ворожих танків на власні очі. Син, розповідає жінка, задовго до повномасштабної атаки знав, що таке війна. Чоловік був військовим, брав участь в АТО та ООС. У січні 2021 року проходив службу в складі 43 батальйону 53 бригади.
Поки Олег служив у війську, його дружина працювала в Польщі. Їхній син Марк жив разом з бабусею. Родина купила квартиру у Лисичанську та мріяла зробити там ремонт, тож заробляли гроші.
“Мій Олег був командиром ремонтного відділення бронетанкової техніки. І тоді у Волновасі, напередодні повномасштабного вторгнення, разом з побратимами прийняв свій перший бій. Хлопцям вдалося підірвати ворожі танки, проте вони потрапили в оточення”, – згадує Зінаїда Язева.
Сім’я Олега Язева вже також переживала жахіття війни ще у 2014 році. Тоді вони тиждень жили у підвалі, ховаючись від російських обстрілів. Маленький онук пані Зінаїди питав у бабусі, чому вона не попросить Бога, аби “перестали стріляти”.
6 березня 2021 року Зінаїда разом з онуком виїхали з Лисичанська до Львова. Дорога була важкою, згадує жінка:
“Ми їхали у плацкартному купе, окрім нас там було ще 24 пасажири. Було важко дихати, бракувало повітря. Онук дихав через шпаринку у підвіконні і говорив, що може не доїхати, що не витримає. Окрім того, не було можливості сходити до вбиральні”.
Далі бабуся з онуком поїхали до Польщі. З собою взяли лише шкільний рюкзак Марка та необхідні документи. За кордоном було важко, тож жінка зателефонувала синові та сказала, що хоче повернутися до рідного міста – у Лисичанськ. Син з гіркотою відповів, що їхнього дому більше не існує.
Тоді жінка вирішила повернутися до України. Поїхала у Кропивницький, адже тут жили її хороші знайомі. Онук разом із мамою поїхали до Сполучених Штатів Америки.
Жінка оселилася в Кропивницькому, адже тут похований і її син. Говорить, що тепер це місто стало їй рідним, адже Олег знайшов тут вічний спочинок. Його фотографія є й на інсталяції в центрі міста.
Олег Язев двічі, зазначає матір, отримував серйозні поранення, навіть пережив клінічну смерть, але й після цього повертався на фронт. 9 березня 2023 року військовий потрапив під артилерійський обстріл біля села Водяне у Донецькій області. Цей випадок завершився фатально. Чоловік помер від втрати крові, перебуваючи у повній свідомості.
Згодом командир розповів рідним, що Олег загинув як справжній герой. Він підбив три ворожих танки та ціною власного врятував життя інших людей. Військовий не дожив менше місяця до свого 44 річчя.
“Марк дуже важко сприйняв смерть батька та постійні переїзди. Лише за рік він жив у трьох країнах”, – розповідає Зінаїда.
Жінка каже, що часто ходить на могилу до сина, адже там їй стає трішки легше. Біля могил з державними стягами зустрічає людей, які переживають таке ж горе, як і вона.
“В місті зустрічаю лише добрих людей. Наприклад, сусідка постійно намагається якось розрадити, відволікти та вивести на прогулянку”.
Засмучують Зінаїду бюрократичні перепони в оформленні документів рідним військових. Також вона говорить про те, що, приходячи на цвинтар, рідні полеглих змушені “місити” болото й стояти в калюжах через відсутність доріжок. Але, говорить, загалом їй немає на що скаржитися:
“Я хоча б поховала свого сина та можу прийти до нього на могилу. А є рідні, які втратили найдорожчих на війні, і яким немає кого ховати”.
На момент розмови з пані Зінаїдою вона розповіла, що в Лисичанську залишився її старший син. Чоловік наступив на міну і йому відірвало ногу.
Денис Вергун
“Від початку повномасштабного вторгнення Денис періодично ходив до військкомату, щоби доєднатися до оборони країни. Але мобілізували його аж у грудні”, – розповідають про кропивничанина Дениса Вергуна його рідні.
Народився захисник у 1979 році. Працював водієм фірми “Оболонь”. Мав хобі – риболовлю. Обожнював свою єдину донечку Мирославу.
У війську був водієм взводу вогневої підтримки другої аеромобільної роти аеромобільного батальйону. Розповідав, що іноді обставини складалися так, що мусив брати до рук міномета й разом з побратимами приймати бій. Загинув чоловік 19 лютого 2023 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Червонопопівка Луганської області, отримавши вибухові поранення. В останню путь його провели в Кропивницькому 2 березня 2023 року.
У червні Денисові мало виповнитися 44 роки.
“Це нестерпний біль для нас для всіх. До думки, що його більше немає, звикнути неможливо”, – кажуть рідні.
Дмитро Кожокарь
Дмитра рідні згадують як сильного тілом і духом чоловіка. Кажуть, що він міг усе. Був хоробрим і цілеспрямованим. Рано став самостійним і почав працювати. Був гарним батьком і сім’янином.
У 2015 році пішов до армії та підписав контракт. Саме у військовій справі знайшов себе. Армія була для нього всім, він дуже любив цю роботу. Дмитро був заступником командира групи у 3 полку спеціального призначення імені Святослава Хороброго. Багато знав про зв’язок і дрони. Був сапером, захоплювався стрибками з парашутом.
Війну на власні очі побачив ще на початку вторгнення рф в Україну. Двічі був у зоні проведення АТО. На початку повномасштабної війни виконував бойові завдання на Донеччині.
5 серпня подзвонив дружині й повідомив, що йде на завдання. Це була їхня остання розмова. Чоловік загинув у Донецькій області в районі селища Шевченко.
На момент загибелі захисникові не виповнилося й 30 років. Він мріяв про другу дитину та власний дім. Та не встиг. Тепер його дружина Віталіна сама виховує їхнього сина Сашка. Наступного року хлопчик йде до першого класу. Каже, що її найбільша мрія – дати йому гідне життя.
Цей матеріал створено у співпраці з “Благодійною фундацією “Мрія”, що опікується родинами полонених, зниклих безвісти і загиблих захисників, а також сім’ями цивільних бранців. Регіональне відділення організації працює і у Кропивницькому. Благодійний фонд пропонує гуманітарну, освітню, юридичну, психологічну допомогу тощо.
Адреса: м. Кропивницький, вул. Євгена Чикаленка, 1а, оф. 307.
Телефон: 050-742-58-51.
Час роботи: 9.00 – 18.00.
Фейсбук-сторінка: https://www.facebook.com/profile.php?id=100092731576183
