Новина про підвищений інтерес Генеральної прокуратури до Побузького феронікелевого комбінату сколихнула Кіровоградщину, а може і всю Україну. Річ у тім, що свого часу він був знаковим підприємством у радянській металургії. Раніше споживачами ПФЗ числились АТ «Дніпроспецсталь», «Криворіжсталь», «Дніпропетровський завод прокатних валів», «Новокраматорський машинобудівний завод» та інші гіганти індустрії.
У часи незалежності за підприємством протягнувся шлейф загадкових промислових катастроф, незрозумілих подій, гучних скандалів, котрий, як бачимо, не згасає до цих пір. Промисловий «Титанік» Кіровоградщини весь час натикається на фатальні айсберги.
Ось одна дивна, як на наш погляд, пригода. Не більше дворічної давності. Тодішнього нардепа Віталія Грушевського чомусь не пустили на Побузький феронікелевий, коли він, користуючись депутатською вседозволеністю, намагався власним авто в’їхати на територію комбінату. Ніби й своя людина, але… не на стільки, аби доставити їй таке задоволення. Чому Грушевський вважав, що він там свій? Певно тому, що до депутатства був генеральним директором ТОВ «Метсервіс груп». Як зазначав сам: «Ми виготовляємо поліпропіленові нитки та вироби з них». Основна продукція – мішки з тих ниток. Споживачами тари є багато підприємств. Тільки у Голованівському районі «Метсервіс» має чотирьох постійних клієнтів, серед яких потужний Побузький феронікелевий комбінат. То й мішковий заводик швидше всього є структурним підрозділом значимішого підприємства. Чим тоді закінчився той казус, доскіпуватися не будемо, але цікаво чи за тим побутовим явищем не проглядалися політичні акценти, або й, навіть, рейдерські мотиви? Якщо так, то хто там з ким і проти кого?
А тепер про сам об’єкт – ТОВ «Побузький феронікелевий комбінат». Це – єдиний в Україні виробник феронікелю, працюючий за давальницькою схемою на руді, що завозиться із стодев’ятого царства, стодесятого государства – аж із Нової Каледонії (Океанія). Підприємство створено на базі майнового комплексу ВАТ «Побузький феронікелевий завод», стосовно якого ще в 1996 році була порушена справа про банкрутство. З 1996-го підприємство деякий час фактично простоювало.
Згідно плану санації в серпні 2000 року майно перейшло інвесторам (одній юридичній та двом фізичним особам), що й створили нове підприємство – ТОВ «Побузький феронікелевий комбінат».
Роботу відновлено після приходу компанії Nikomed Ltd., що вклала $12 млн., відбудувавши дві рудотермічні печі, поповнивши оборотні кошти і погасивши 42 млн. грн кредиторської заборгованості.
Але десятого грудня 2001 року промисловий об’єкт з Голованівщини, говорячи метафорично, напоровся не на «айсберг», а на «червоного півня». У ливарному цеху комбінату виникла пожежа. З руднотермічної печі №2 через тріщину, що утворилася, витекло багато розплавленого металу та шлаку. Вмить були знищені металеві конструкції, на яких кріпилися трансформатори та охолоджувальна шафа і з них вилилося сорок вісім тонн мастила. Стався вибух, яким знесло покрівлю цеху. Ліквідувати пожежу вдалося лише через сім годин. Вогнем знищено ливарну піч, трансформатори, кабельно-провідникову конструкцію, вентиляційні установки, пульт і систему управління технологічним процесом.
Для з’ясування причин аварії створено спеціальну комісію. Відпрацьовано кілька версій, результати не повідомлялися. Ходили непідтверджені офіційно чутки про акт диверсії. На місці аварії побували тодішні голова ОДА Василь Моцний та його перший заступник Микола Лавренко. До речі, пізніше, після повторного опанування обласного «олімпу», Моцний позбувся керівної посади саме внаслідок убивства некоронованим королем Голованівщини Лозинським селянина Олійника. Екс-депутата засуджено до ув’язнення. Після Василя Кузьмовича на найкрутіше крісло всівся Сергій Ларін. Депутатство ж Лозинського у Верховній Раді саме тоді успадкував невідомий нікому в області пан Грушевський.
Та повернемося знову на кілька років назад. У травні 2003 року компанія Nikomed Ltd. (Велика Британія), що володіла контрольним пакетом акцій комбінату, продала його групі з п’яти компаній. В результаті всі акції ПФК були розподілені між Virunga International Ltd., Delphi Trading Ltd., Romtrade Ltd., Dagakaz Developments Ltd. і Lakemill Trading and Investments Ltd.
15 жовтня 2004 року Антимонопольний комітет України дозволив компанії Romtrade Limited (Сент-Вінсент і Гренадини) придбати пакет акцій з більшістю голосів у вищому органі управління ТОВ. Сьогодні компанії, яку нібито контролює бізнесмен Борис Бірштейн, належить 100% акцій.
Навесні 2006 року Державна податкова адміністрація України звинуватила комбінат в мінімізації прибутку: «Побузький феронікелевий комбінат, показуючи нульові прибутки, висуває претензії на повернення ПДВ. Нам здається, що такі взаємовідносини з державою не зовсім чесні». У свою чергу, менеджмент комбінату заявив, що виконує законодавство України в повному обсязі.
У далекому 2007 році комбінат поставив у Нідерланди товарної продукції на 164,67 мільйона доларів, до Німеччини – на 12,74 млн. Наступного року, за даними Мінпромполітики, відправлено до Нідерландів феронікелю на 225,82 мільйона доларів, а до Німеччини на 8,55. Вся продукція експортується. Що там твориться на Побузькому і як торгується феронікелем і поліпропіленовими мішками сьогодні, залишається комерційною таємницею. Відбулися кадрові перетурбації на комбінаті, включно із заміною генерального директора. Може бути, що й епізод зі згаданим недопуском пана Грушевського на підприємство виник не на голому місці.
Хтось-таки продовжує шустрити на Голованівщині: новина про чергове захоплення там невідомими людьми вітамінного заводу, який ніби вже кілька разів переходив із рук в руки, ясна річ, не була снігом на голову мешканцям району.
Як це відіб’ється на торгівлі з європейськими партнерами? На таке питання можливо й повинна відповісти Генеральна прокуратура, продемонструвавши наочно наші устремління на подолання корупції.
І що ще цікаво. У сьогоднішній заплутаній ситуації фігурують якісь нові незнайомі юридичні особи, а не згадані Nikomed Ltd, Romtrade Limited та інші.
Зрозуміло, що в такому економічно-політичному вінегреті важко визначити, хто правий, а хто ні, але поживу для роздумів, переконані, ми дали. Про ненароком згаданого ж Бориса Бірштейна і його подвиги ще з перших років нашої незалежності – статті не вистачить – треба монографію писати. Ось про що вдалося дізнатися з електронних засобів масової інформації та місцевої преси.
Леонід БАГАЦЬКИЙ
