Учора, 7 листопада, до Кіровоградського державного педагогічного університету було завітали кіровоградські бійці-спецпризначенці, що перебували у зоні АТО та вціліли під Іловайськом. Про це пише кореспондент Златополя. Поспілкуватись із студентською молоддю прийшли військові 3-го полку спецпризначення Максим, Дмитро та волонтер Ігор.
У студентів КДПУ знайшлося дуже багато запитань до спецпризначенців. Запитували про «окопний побут», ставлення населення та допомогу зі сторони держави. Військові розповідали як є і «без купюр».
Як розповіли солдати, мирне населення захоплених росіянами територій здебільшого ставиться до наших солдатів негативно.
– Люди дійсно вважають, що “ми тут всі їмо дітей, пересилаємо їх на органи”. – говорить один із бійців. – Є повністю неадекватні особи, але були й ті, чию думку вдалось звільнити від російського зомбування.
Їжею військових забезпечують, у першу чергу, волонтери. Коли бійці йшли на завдання, там вже доводилося виживати хто як може, розповідають хлопці. Наприклад, в Іловайську вони місяцями не їли нічого, окрім сардин і тушонки, а воду зливали з пляшок, знайдених на смітнику.
– Говорять, держава допомагає бійцям, не знаємо, правда, яким. – каже Максим.
До речі, як розповіли спецпризначенці студентам, спочатку Іловайськ хотіли просто “зачистити”, але приблизно 24 серпня зайшли російські війська і почали «накривати» артилерією. Про події в Іловайську ви можете почути з вуст бійців, які там були, на відео:
{youtube}v=-7ElpqbtvTY{/youtube}
– Це було жахливо, – розповідає боєць, – здавалося, що йде дощ з куль. Всі були просто шоковані, навіть собаки… Лежу я, упершись головою у землю, і відчуваю, як хтось знімає з мене каску. Дивлюсь – німецька вівчарка. Я їй шепочу: «тихше-тихше, тільки не гавкай, росіяни поруч, побачать мене». Вона і лягла поруч, заснула. А, як градом почали обстрілювати, то геть на руки мені застрибнула.
Відкрили бійці студентам і жахливий секрет: в їхньому полку офіційно 29 загиблих, а насправді, як стверджують самі бійці, – 40.
Очікуваним було запитання “Коли ж по-вашому закінчиться війна?”.
– Точної відповіді звісно немає, – говорить Максим, – Кіровоград та Одеса, наприклад, не захотіли пустити ворога на свої землі, от цього і не сталося. А їм, коли вони «вже не Україна», відключити б воду та світло, вони самі сепаратистів виженуть. Найголовніше – не дивитись російське телебачення.
Студентки факультету філології та журналістики підготували солдатам малюнок та листи для військових, які зараз знаходяться на сході.
– Буває, іноді прогулюєшся парком, чи сидиш в кафе, чи вдома дивишся фільм і такий сором бере: я тут відпочиваю у спокої, а наші хлопці там у холодних окопах, переправляються болотами та річками! – говорить одна зі студенток. – Філфак – це, здебільшого, дівчата, і найстрашніша думка для нас це “що я, 20-річна дівчина, можу зробити сама проти війни?!”. Але ми стараємось робити все, що у наших жіночих силах – печемо пироги для благодйних ярмарків, проводимо аукціони, в’яжемо шкарпетки. Сподіваємось, що це хоч якось вам допомагає. Також разом з листами ми передаємо військовим зошити та ручки, щоб ви, за можливості, нам відповідали. Ми будемо підбадьорувати вас переписками, як зможемо.
Солдатам ще довго аплодували стоячи.
[widgetkit id=202]
– Запам’ятайте найголовніше. – додали бійці наприкінці зустрічі. – Ми не воюємо, ми – захищаємо.
Олександра Крикун, для “Златополя”
