Сьогодні в Кіровоградському обласному художньому музеї було відкрито персональну виставку нашого земляка Павла Олексієнка «Обличчя». На виставці представлено 25 робіт, створених у період 2008-2014 років, саме ці твори за задумом художника увійшли до проекту «Обличчя» – першої персональної виставки нашого земляка, який зараз мешкає в Одесі. Там Павло значно відоміший, ніж у рідному місті, але тепер і кіровоградці мають змогу виправити цю прикру помилку і стати поціновувачами його творчості.
Картини художника по-філософському відображають сьогоденну реальність через призму облич. Обличчя – це той показник емоцій, які можна проявляти яскраво або не дуже, або й зовсім приховувати їх. Цікавим є те, що у виставці представлені обличчя не тільки людей а й тварин (кіт, пес, лев) саме тому, що тварини, на відміну від людей не приховують своїх почуттів, не вдягають самі на себе маски. Також важливу роль відіграє кольорова гамма картин, те, як їх підібрано, зкомпановано та нанесено на полотно, вони відтворюють емоцію та стан.
Найперше, що виражають картини – характер та пошук самого автора.
Нам вдалося поспілкуватися з його мамою, Антоніною Іванівною, яка розповіла про витоки таланту сина:
– Коли ви помітили, що у вашого сина є хист до малювання?
– Ще з дитячого садочка Павло почав малювати. Коли він пішов до школи, вчителі не давали мені спокою, зауважуючи, що мій син на всіх уроках постійно малює. Тоді я вирішила віддати його до художньої школи. Взяла малюнки, пішла до директора, показала…і Павла прийняли без екзаменів! Він закінчив Кіровоградську міську дитячу художню школу імені Олександра Осмьоркіна.
– У Павла дуже емоційні картини, хотілося б дізнатися, який в нього характер. Він романтик чи, можливо, бунтар?
– Так! Бунтар! І романтик теж. Він дуже любить природу, землю, він навіть ходив у лісну школу. Тобто він і лісничий, і мисливець. У нас взагалі вся сім’я з технічним нахилом, а Павло – виключення. У будь-якому випадку я намагалась його підтримати: і фарби і книжки – я робила все, що було в моїх силах. Мені не довелося здійснити свою мрію – я дуже захоплювалась фотографією і хотіла розвивати це. Але, так склалися обставини, що в мене вийшло. Тому я вирішила, що мрія Павла вже точно має здійснитися. І сьогодні ми на його першій виставці.
На виставку також завітала викладач художньої школи, в якій навчався Павло, принісши з собою одну з перших його робіт.
Також вона розповіла, як навчала його робити портрет предмета, де потрібно було зобразити суть, настрій неодухотворениої речі, яка безмежна була тоді фантазія у дітей, з мозком ще незабитим інтернетом, телебаченням та іншим мотлохом.З цього і стало зрозуміло, звідки в картинах Павла Олексієнка стільки підтексту, ендорфіну відносин та магічного мислення.
Улюбленою роботою самого художника є «Святі», яка складається з двох картин. На картинках, неначе на іконі, зображені чоловіки, які мають сучасну зовнішність, ось що говорить про них сам Павло Олексієнко:
«Вони символізують одних з найперших святих, канонізованих руською церквою – Бориса та Гліба. Та ідея, яку вони несуть, це те, що кожна людина, яка зробила хорошу, героїчну справу може стати святою, навіть чоловік, який працює на ринку, абсолютно простий може вчинити подвиг, і його можна вважати святим, у кожної людини є шанс. Точно так само і Ви можете стати святою і я.»
Під час відкриття виставки Павло Олексієнко передав у дарунок до фондового зібрання Кіровоградського обласного художнього музею картину «Блакитноокий».
Олександра Крикун, спеціально для “Златополя”
фото автора
