02 листопада 2024, субота

Про «Кузьмича» та Ілліча

Якщо хтось думає, що досьє на Леніна складали тільки емігранти, дисиденти та іноземці, той жорстоко помиляється. Борис Ніколаєвський, Борис Суварін, Юрій Фельштинський, Ігор Буніч, Елізабет Хереш – це тільки тонкий шар «ленініани». Серед доскіпливих пошуковців фактажу-компромату значиться і… Фелікс Дзержинський. 25.12.1922 року він направляє Сталіну листа, де повідомляє про не дуже привабливі моменти із життя вождя світового пролетаріату. Важко втриматися, щоб не навести документ у перекладі повністю. 
«Відомо, що «Кузьмич» був дійсно завербований представником німецького Генерального штабу (в 1915 році) Гельфандом Олександром Лазаровичем (він же Парвус, він же Олександр Москвич, народжений у сім’ї єврейського ремісника в містечку Березино Мінської губернії). Навчався в Одесі, закінчив базельський університет. Доктор філософії. 
П. (Парвус) зустрічався з «Кузьмічем» в травні1915 року й письмово оформив усі формальності. Для того, щоб «Кузьмич» одержував гроші, була написана розписка, автобіографія, дана підписка про співробітництво, присвоєно псевдонім «зершторенманн». Усі зустрічі, організовані П. з «Кузьмичем», мали конспіративний, таємний характер. П. був на службі в міністерстві закордонних справ Німеччини і знаходився на посаді в генеральному штабі. Був вхожий в сім’ю німецького канцлера Бетмана-Гольвега, являвся помічником Еріха Людендорфа (військовий розум Німеччини. Людендорф описав у своїй книзі про співробітництво більшовицьких вождів з німецьким урядом. Тепер Людендорф заявляє, що більшовицький уряд «існує з нашої милості». 
 
 
Відомо, що П. через підставних осіб і особисто перодавав «Кузьмичу» крупні суми грошей, про витрати яких той не повідомляв ЦК і близьких товаришів. Підручним П. був Фюрстенберг Яків Станіславович (він же Борель, Ганецький, Гендричек, Францишек, Куба, Келер), колиш. член Польської соц. дем. Партії, делегат II, IV, VI з’їздів РСДРП, член ЦК і закордонбюро ЦК,  особистий казначей «Кузьмича». Був довіреною особою П. у фінансових справах, платним агентом генерального штабу Німеччини, що значився під псевдонімом «Міріан». 
Вербувальна операція готувалася П. ретельно впродовж багатьох літ, з 1906-1907 років. Для контактів П. посилав до Копенгагена Г. (Ганецького). Незважаючи на конспіративність зустрічей і придання їм секретного характеру, «Кузьмич» розпатякав про це Інесі Арманд під час відпочинку в Зеренберзі в травні 1915 року. «Кузьмич» розповів, що для того, аби одержати гроші, йому необхідно було піти на політичні поступки німецьким властям. 
Катерина Горман також свідчить, що вона приїжджала до Швейцарії разом з П. і Г. Розміщалися в  шикарних і дорогих готелях і через неї П. розподілив до 20 мільйонів німецьких марок серед нужденних російських емігрантів, серед яких, крім названих були також: Троцький, Бухарін та інші. Їй були відомі зв’язки П. з німецьким урядом, який вимагав звіту про використання коштів. Тому П. завжди брав розписки з тих, кому видавалися гроші.
 
 
Ще раніше Каспаров і Арманд розповідали про зустріч Парвуса з «Кузьмичем» в 1906 році. П. забрав із ресторану «Кузьмича» і Крупську до себе на квартиру, де бесідували до пізнього вечора. 
Під час проживання «Кузьмича» в Мюнхені П. спеціально поселився в кількох хвилинах ходьби від нього для зручності періодичних зустрічей. 
Парвус: власник видаництва «Ді Глоне», захоплюється журналістикою. Редактор видання «Молода Туреччина», періодично друкується в газеті «Танін», «Берлінер тагблат», є кореспондентом «Форвертс» (вид. Нім. соц. дем. партії), високо ерудований. Відзначається неабияким розумом, передбаченням. Ним спрогнозована в статті 1904 року «Війна і революція» поразка Росії у війні з Японією та невідворотність революції. До журналістики його спонукав Каутський. П. грав помітну роль в революції 1905 року, разом Л.Бронштейном (Троцьким). Обидва арештовані в Петербурзі і заслані до Сибіру. Обидва втекли. Спочатку в Петербург, потім за кордон. П. видав книгу «В російській Бастилії під час революції», де описав своє ув’язнення у Петропавлівській кріпості після революції 1905 року. Революційна активність П. мінялася підприємливістю і підприємництвом в галузі торгівлі та посередництва. 
Будучи фінансовим агентом Горького, мав з ним конфлікт, бо обдурив його і привласнив гроші в сумі 100 тисяч німецьких марок, витративши їх на подорож з жінкою по Італії. Ці гроші належали Горькому з постановок п’єси «На дні». Горький звернувся в ЦК німецької Соц. дем. партії. Цеткін, Бебель і Каутський засудили П., після чого він виїхав у Константинополь. Був радником в уряді младотурків і займався посередництвом між Німеччиною і Туреччиною в торгівлі. За цей період він нечувано розбагатів. Як правило, зв’язок між більшовиками та російськими емігрантами підтримував за дорученням П. Ганецький. Треба думати, ними були завербовані Чудновський, Зурабов, Урицький, Бухарін, Зінов’єв і багато інших. 
Відомо, що в Сибірський банк в Петербурзі П. і Г. на рахунки родички Ганецького Євгенії Маврикіївни Суменсон та відомого Михайла Юрійовича Козловського (члена виконкому Петроградської ради) переказували дуже великі суми через Ніабанк у Стокгольмі, куди гроші поступали із Берліна при посередництві Г. 
Відомо, що в 1916 році у Берліні створено спеціальний відділ «Стокгольм» під головуванням Траутмана. На нього через П. і при посередництві Г. «замикались» Бухарін, Радек, Зінов’єв. У той період П. і Г. здійснювали торгівлю з Росією через Скандінавію. Вони не цуралися торгувати навіть контрацептивними засобами. Такі торгівельні операції прикривали не що інше як фінансові зв’язки. Політична діяльність П. й Г. опиралася на спекуляції міжнародного масштабу. Парвус мав великі комерційні оборудки в Росії, Туреччині, Болгарії, Румунії, Данії зерном і харчовими продуктами, медикаментами, вугіллям, спекуляціями з фрахтування в Скандінавії. Це принесло П. капітал в кілька десятків мільйонів, який він розмістив у цюріхських банках. «Кузмич», треба думати, був причетний до тих угод. Такі вантажі як: амідобіхлоратум, салол, термигроси, олівці, жіночі панчохи переправлялись через Стокгольм до Петрограду. Після реалізації Суменсон переказувала гроші в банк.Торгові операції – основне джерело існування родини «Кузьмича» і його кола. За даними, що маються, через рахунки Суменсон пройшло 2,5 мільйона золотих рублів. 
 
 
Г. за вказівкою П. керував переправкою «Кузьмича» в Росію. В операції приймали участь не тільки німецький генеральний штаб і міністерство закордонних справ, а й сам кайзер Вільгельм ІІ. «Кузьмича» відправлено в Росію в дипломатичному вагоні при особистому поварові і в супроводі 35 соратників, серед яких були Крупська, Зінов’єв, Ліліна, Арманд, Сокольников, Радек та інші. У кінці січня 1921 року Берштейн, користуючись прихильністю німецького уряду, опублікував у пресі матеріали про причетність Леніна і частини уряду до діяльності німецького генштабу. Він кликав опонентів для розгляду в суді, вважаючм себе полум’яним революціонером. У берлінській газеті «Форвертс» подано: «відомо, і лиш недавно підтверджено генералом Гофманом, що уряд кайзера на вимогу німецького генерального штабу дозволено Леніну і його товаришам переїзд через Німеччину в Росію у запломбованих салон-вагонах для того, аби вони в Росії вели свою агітацію. Ленін і компанія одержали від уряду кайзера величезні суми на ведення руйнівної агітації. Про це я дізнався ще в грудні 1917 року. Через свого приятеля я спитав одну особу, яка завдяки посаді могла підтвердити це. Відповідь була ствердна. Але тоді я не зміг дізнатися про величину сум і хто був посередником.між сторонами. Тепер достовірно вияснив, що йшлося про величезну, майже неймовірну суму – більшу 50 млн. золотих марок. У Леніна не могло бути сумнівів, з яких джерел ці гроші надходили. Результатом був Брест-Литовський договір. Генерал Гофман, ведучи переговори з Троцьким та іншими членами більшовицької делегації про мир, тримав більшовиків у своїх руках і ясно дав їм те відчути… Лише коли більшовики отримали від нас постійний притік фондів через різні канали, вони змогли поставити на ноги головний орган «Правду» й вести енергійну пропаганду, розширяючи вузьку базу своєї партії. 
Підписання сепаратного миру означало б досягнення бажаної воєнної мети, а саме – розриву муж Росією та її союзниками…». Відомо, що Парвус через Радека в Стокгольмі пропонував «Кузьмичу» свою кандидатуру в уряд. Після відмови П. погрожував, що оголосить незаперечні докази шпигунської діяльності більшовицької верхівки проти власної держави. Швидко П. було виплачено за мовчанку 2 млн. золотих німецьких марок. 
Іншим джерелом надходження грошей від німецького уряду безпосередньо «Кузьмичу» був Карл Моор – високооплачуваний агент Берліна («Байєр», він же «Тернер»). М. (Моор) контролював діяльність групи П. У вересні 17-го він запропонував ЦК велику суму грошей з надією увійти в довіру керівництва партії. Спочатку походження коштів викликало сумнів, але після жовтневих подій були прийняті, і він регулярнр інформував Берлін про становище в ЦК й уряді. Фактично маємо нахабного та безсоромного агента під прикриттям «Кузьмича» та іншиш урядовців. 
Голова ГПУ при НКВД СРСР                                                                     (Дзержинський)». 
Чи треба пояснювати читачам, ким згаданий «Кузьмич» доводиться Іллічу і хто такі П., Г. і М.? 
Микола ЛИСОГОР  
Про «Кузьмича» та Ілліча
Оцінити цей запис

Магазин товарів для активного відпочинку ProTrack

Коментарі

Додати коментар

Ваш e-mail не буде опублікований