Якщо хтось думає, що досьє на Леніна складали тільки емігранти, дисиденти та іноземці, той жорстоко помиляється. Борис Ніколаєвський, Борис Суварін, Юрій Фельштинський, Ігор Буніч, Елізабет Хереш – це тільки тонкий шар «ленініани». Серед доскіпливих пошуковців фактажу-компромату значиться і… Фелікс Дзержинський. 25.12.1922 року він направляє Сталіну листа, де повідомляє про не дуже привабливі моменти із життя вождя світового пролетаріату. Важко втриматися, щоб не навести документ у перекладі повністю.
«Відомо, що «Кузьмич» був дійсно завербований представником німецького Генерального штабу (в 1915 році) Гельфандом Олександром Лазаровичем (він же Парвус, він же Олександр Москвич, народжений у сім’ї єврейського ремісника в містечку Березино Мінської губернії). Навчався в Одесі, закінчив базельський університет. Доктор філософії.
П. (Парвус) зустрічався з «Кузьмічем» в травні1915 року й письмово оформив усі формальності. Для того, щоб «Кузьмич» одержував гроші, була написана розписка, автобіографія, дана підписка про співробітництво, присвоєно псевдонім «зершторенманн». Усі зустрічі, організовані П. з «Кузьмичем», мали конспіративний, таємний характер. П. був на службі в міністерстві закордонних справ Німеччини і знаходився на посаді в генеральному штабі. Був вхожий в сім’ю німецького канцлера Бетмана-Гольвега, являвся помічником Еріха Людендорфа (військовий розум Німеччини. Людендорф описав у своїй книзі про співробітництво більшовицьких вождів з німецьким урядом. Тепер Людендорф заявляє, що більшовицький уряд «існує з нашої милості».
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Фінансист Леніна, чиїм іменем назвали завод
Відомо, що П. через підставних осіб і особисто перодавав «Кузьмичу» крупні суми грошей, про витрати яких той не повідомляв ЦК і близьких товаришів. Підручним П. був Фюрстенберг Яків Станіславович (він же Борель, Ганецький, Гендричек, Францишек, Куба, Келер), колиш. член Польської соц. дем. Партії, делегат II, IV, VI з’їздів РСДРП, член ЦК і закордонбюро ЦК, особистий казначей «Кузьмича». Був довіреною особою П. у фінансових справах, платним агентом генерального штабу Німеччини, що значився під псевдонімом «Міріан».
Вербувальна операція готувалася П. ретельно впродовж багатьох літ, з 1906-1907 років. Для контактів П. посилав до Копенгагена Г. (Ганецького). Незважаючи на конспіративність зустрічей і придання їм секретного характеру, «Кузьмич» розпатякав про це Інесі Арманд під час відпочинку в Зеренберзі в травні 1915 року. «Кузьмич» розповів, що для того, аби одержати гроші, йому необхідно було піти на політичні поступки німецьким властям.
Катерина Горман також свідчить, що вона приїжджала до Швейцарії разом з П. і Г. Розміщалися в шикарних і дорогих готелях і через неї П. розподілив до 20 мільйонів німецьких марок серед нужденних російських емігрантів, серед яких, крім названих були також: Троцький, Бухарін та інші. Їй були відомі зв’язки П. з німецьким урядом, який вимагав звіту про використання коштів. Тому П. завжди брав розписки з тих, кому видавалися гроші.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Хто на Кіровоградщині вкладав кошти в Жовтневий переворот
Ще раніше Каспаров і Арманд розповідали про зустріч Парвуса з «Кузьмичем» в 1906 році. П. забрав із ресторану «Кузьмича» і Крупську до себе на квартиру, де бесідували до пізнього вечора.
Під час проживання «Кузьмича» в Мюнхені П. спеціально поселився в кількох хвилинах ходьби від нього для зручності періодичних зустрічей.
Парвус: власник видаництва «Ді Глоне», захоплюється журналістикою. Редактор видання «Молода Туреччина», періодично друкується в газеті «Танін», «Берлінер тагблат», є кореспондентом «Форвертс» (вид. Нім. соц. дем. партії), високо ерудований. Відзначається неабияким розумом, передбаченням. Ним спрогнозована в статті 1904 року «Війна і революція» поразка Росії у війні з Японією та невідворотність революції. До журналістики його спонукав Каутський. П. грав помітну роль в революції 1905 року, разом Л.Бронштейном (Троцьким). Обидва арештовані в Петербурзі і заслані до Сибіру. Обидва втекли. Спочатку в Петербург, потім за кордон. П. видав книгу «В російській Бастилії під час революції», де описав своє ув’язнення у Петропавлівській кріпості після революції 1905 року. Революційна активність П. мінялася підприємливістю і підприємництвом в галузі торгівлі та посередництва.
Будучи фінансовим агентом Горького, мав з ним конфлікт, бо обдурив його і привласнив гроші в сумі 100 тисяч німецьких марок, витративши їх на подорож з жінкою по Італії. Ці гроші належали Горькому з постановок п’єси «На дні». Горький звернувся в ЦК німецької Соц. дем. партії. Цеткін, Бебель і Каутський засудили П., після чого він виїхав у Константинополь. Був радником в уряді младотурків і займався посередництвом між Німеччиною і Туреччиною в торгівлі. За цей період він нечувано розбагатів. Як правило, зв’язок між більшовиками та російськими емігрантами підтримував за дорученням П. Ганецький. Треба думати, ними були завербовані Чудновський, Зурабов, Урицький, Бухарін, Зінов’єв і багато інших.
Відомо, що в Сибірський банк в Петербурзі П. і Г. на рахунки родички Ганецького Євгенії Маврикіївни Суменсон та відомого Михайла Юрійовича Козловського (члена виконкому Петроградської ради) переказували дуже великі суми через Ніабанк у Стокгольмі, куди гроші поступали із Берліна при посередництві Г.
Відомо, що в 1916 році у Берліні створено спеціальний відділ «Стокгольм» під головуванням Траутмана. На нього через П. і при посередництві Г. «замикались» Бухарін, Радек, Зінов’єв. У той період П. і Г. здійснювали торгівлю з Росією через Скандінавію. Вони не цуралися торгувати навіть контрацептивними засобами. Такі торгівельні операції прикривали не що інше як фінансові зв’язки. Політична діяльність П. й Г. опиралася на спекуляції міжнародного масштабу. Парвус мав великі комерційні оборудки в Росії, Туреччині, Болгарії, Румунії, Данії зерном і харчовими продуктами, медикаментами, вугіллям, спекуляціями з фрахтування в Скандінавії. Це принесло П. капітал в кілька десятків мільйонів, який він розмістив у цюріхських банках. «Кузмич», треба думати, був причетний до тих угод. Такі вантажі як: амідобіхлоратум, салол, термигроси, олівці, жіночі панчохи переправлялись через Стокгольм до Петрограду. Після реалізації Суменсон переказувала гроші в банк.Торгові операції – основне джерело існування родини «Кузьмича» і його кола. За даними, що маються, через рахунки Суменсон пройшло 2,5 мільйона золотих рублів.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Южная Армія», «Наша Родіна» і генерал з Кіровоградщини
Г. за вказівкою П. керував переправкою «Кузьмича» в Росію. В операції приймали участь не тільки німецький генеральний штаб і міністерство закордонних справ, а й сам кайзер Вільгельм ІІ. «Кузьмича» відправлено в Росію в дипломатичному вагоні при особистому поварові і в супроводі 35 соратників, серед яких були Крупська, Зінов’єв, Ліліна, Арманд, Сокольников, Радек та інші. У кінці січня 1921 року Берштейн, користуючись прихильністю німецького уряду, опублікував у пресі матеріали про причетність Леніна і частини уряду до діяльності німецького генштабу. Він кликав опонентів для розгляду в суді, вважаючм себе полум’яним революціонером. У берлінській газеті «Форвертс» подано: «відомо, і лиш недавно підтверджено генералом Гофманом, що уряд кайзера на вимогу німецького генерального штабу дозволено Леніну і його товаришам переїзд через Німеччину в Росію у запломбованих салон-вагонах для того, аби вони в Росії вели свою агітацію. Ленін і компанія одержали від уряду кайзера величезні суми на ведення руйнівної агітації. Про це я дізнався ще в грудні 1917 року. Через свого приятеля я спитав одну особу, яка завдяки посаді могла підтвердити це. Відповідь була ствердна. Але тоді я не зміг дізнатися про величину сум і хто був посередником.між сторонами. Тепер достовірно вияснив, що йшлося про величезну, майже неймовірну суму – більшу 50 млн. золотих марок. У Леніна не могло бути сумнівів, з яких джерел ці гроші надходили. Результатом був Брест-Литовський договір. Генерал Гофман, ведучи переговори з Троцьким та іншими членами більшовицької делегації про мир, тримав більшовиків у своїх руках і ясно дав їм те відчути… Лише коли більшовики отримали від нас постійний притік фондів через різні канали, вони змогли поставити на ноги головний орган «Правду» й вести енергійну пропаганду, розширяючи вузьку базу своєї партії.
Підписання сепаратного миру означало б досягнення бажаної воєнної мети, а саме – розриву муж Росією та її союзниками…». Відомо, що Парвус через Радека в Стокгольмі пропонував «Кузьмичу» свою кандидатуру в уряд. Після відмови П. погрожував, що оголосить незаперечні докази шпигунської діяльності більшовицької верхівки проти власної держави. Швидко П. було виплачено за мовчанку 2 млн. золотих німецьких марок.
Іншим джерелом надходження грошей від німецького уряду безпосередньо «Кузьмичу» був Карл Моор – високооплачуваний агент Берліна («Байєр», він же «Тернер»). М. (Моор) контролював діяльність групи П. У вересні 17-го він запропонував ЦК велику суму грошей з надією увійти в довіру керівництва партії. Спочатку походження коштів викликало сумнів, але після жовтневих подій були прийняті, і він регулярнр інформував Берлін про становище в ЦК й уряді. Фактично маємо нахабного та безсоромного агента під прикриттям «Кузьмича» та іншиш урядовців.
Голова ГПУ при НКВД СРСР (Дзержинський)».
Чи треба пояснювати читачам, ким згаданий «Кузьмич» доводиться Іллічу і хто такі П., Г. і М.?
Микола ЛИСОГОР
