Перший такий фестиваль було організовано у Дніпрі, потім естафету перехопили й інші міста. У Кропивницькому захід організував батько загиблого спецпризначенця.
Володимир Бурко почав писати пісні та став волонтером після загибелі сина. 12 червня 2014-го року юний Євген Бурко у складі розвідгрупи на двох БТРах продивлялися маршрут для проходження колони, але потрапили в засідку бойовиків.
– За 20 хвилин до бою синові подзвонила дружина і сказала що була УЗД і їй сказали, що в них народиться дівчинка. Євген попросив її назвати Мариною. Потім синові побратими розповідали, що він дуже радів від такої звістки. Через 20 хвилин вони потрапили в засідку, кулеметна черга прийшлася по їх БТРу. Перша куля потрапила в командира в бронежилет, а друга куля – Жені під бронежилет. Він будучи поранений відстрілювався, доки не втратив свідомість. Його побратими не полишили, евакуювали через болото та очерет, але врятувати так і не встигли – говорить організатор фестивалю Володимир Бурко
Після виступу на дніпровській сцені, Володимир Бурко вирішив організувати фестиваль і в Кропивницькому. На запрошення приїхало десять виконавців. Всі вони – бойові солдати. Валерій Глушук приїхав прямо з передової. На його плечах – прапор зі Старобільська Луганської області.
– Це мій талісман, моє серце! Тому, що ті побажання, які на ньому написані – вони мене зігрівають, вони мене надихають – говорить учасник фестивалю Валерій Глушук
Зустрілись на фестивалі й ті, хто вважав один одного загиблими. Побратими з позивними «Рибак» та «Професор» мобілізувались у третю хвилю. Були разом в учбовому центрі. Після ротації в АТО втратили зв’язок. До «Рибака», навіть дійшли чутки, що побратим згорів в бронемашині. Але сидячи в залі, воїн був шокований, коли на сцену з гітарою вийшов його брат по духу «Професор».
[widgetkit id=1390]
Кожен виконавець співав по три авторські пісні. Більшість написані під враженням від бойових дій та обстрілів.
За час концерту зал театру Кропивницького кілька разів зводився на ногои і аплодував стоячи. По завершенню концерта, люди виходили зі слізьми на очах і дякували воякам, за їх подвиги та відвагу
– Хочеться, щоб не було такого, коли десь з маршрутки виганяють якогось бійця АТО, десь ображали, байдуже відносились до проблем захисників… Хочеться пробудити в наших людей трошки людяності. Щоб вони не забували, що на сході йде війна. І що там реально гинуть наші хлопці – говорить організатор фестивалю Володимир Бурко.
