Відома українська письменниця-фантаст із Кропивницького Ольга Мігель, яка три роки поспіль здобувала нагороди та спеціальні відзнаки на Міжнародному літературному конкурсі «Коронація слова», розповіла Златополю про українську фантастику, труднощі співпраці з видавництвами, а також привідкрила завісу до таємничого світу свого нового роману, що має «потрійне дно».
– Пані Ольго, по-перше хочу привітати Вас із черговим успіхом на міжнародному конкурсі "Коронація слова". Поділіться з нами подробицями вашого нового роману "Код кАРі.ни".
– Це роман в жанрі інтелектуальної містики з елементами детективу. Написався він доволі швидко – десь за кілька місяців, але в розробці перебував досить тривалий час – протягом кількох років, поки повноцінно не «визрів». Зав’язка сюжету така: головний герой прибуває у маленьке містечко Водограй на заяву місцевих мешканців про зникнення дівчинки-старшокласниці на ім’я Каріна. Цю дівчинку все місто просто розхвалює і дико любить, але позаочі кожен із них її дико ненавидить і знає про неї якийсь брудний секрет. Герой, розслідуючи цю справу, знаходить багато чого несподіваного, відкриває багато таємниць про місто та про самого себе і про все, що взагалі відбувається. Насправді цей роман має навіть не подвійне, а потрійне дно, і під час читання все по кілька разів буде перевертатися «з ніг на голову».
– Коли можна чекати на презентацію роману в Кропивницькому?
– Просто не маю гадки! Я тільки-но повернулася з «Коронації слова», зараз шукатиму видавця і намагатимусь якось роман прилаштувати, адже все ж таки інтелектуальна містика – це доволі складний жанр і знайти можливості для видання такого роману дещо важче. Але будемо сподіватися на краще!
– Чи співпрацюєте Ви з якимись видавництвами на постійній основі?
– Ні, я співпрацювала з журналом «Дніпро», але вони десь близько Нового року якось «заглухли» та ще й залишилися винні мені гроші. Журнал чомусь перестав активно працювати (навіть на сайті немає ніяких оновлень) і з минулого року від них нічого поки не чути. А з українськими видавцями через специфіку мого жанру знайти спільну мову мені поки що не вдалося. Зараз я більше працюю в інтернеті – співпрацюю з незалежними інтернет-магазинами, де виставляю на продаж свої електронні книги.
– Що, окрім перемог і визнання дає Вам участь у «Коронації слова»?
– Перш за все, це дає мені віру в себе та можливість зрозуміти, що я пишу щось дійсно вартісне, що виберуть з тисячі інших творів. Це також, звісно, надихає мене триматися та працювати далі як би важко не було.
– Ви в основному працюєте в жанрах інтелектуальної містики, фентезі та хоррор. Чому саме ці жанри?
– Я все життя працювала в жанрі фантастики, фентезі та хоррору. Мені це подобається і я бачу тут широке поле для діяльності та розвитку. А от, наприклад, лізти у якийсь абсолютно інший жанр, наприклад, писати любовні романи, у мене немає ніякого бажання. Думаю, це не моє. Я росла на фантастиці, міському фентезі та пригодах. Досі пам’ятаю, що читала колись дуже класну книжку української письменниці Михайлини Омели в жанрі містики про розумних упирів, які встають і ходять серед людей. У цієї книжки мало бути продовження, але воно, на жаль, не вийшло. Тому, Михайлино, якщо ти зараз мене читаєш, звертаюся до тебе, будь ласка, напиши продовження цієї книжки, бо вона була дуже цікавою!!!
– Чи користуються, на Вашу думку, жанри, в яких Ви працюєте, попитом у сучасного читача? Наскільки ця ніша є заповненою в Україні і чи охоче беруться за такі твори видавництва?
– У мене є сподівання на перспективи цих жанрів. Насправді зараз до фантастики звертаються все більше і більше. Кілька років тому, коли, наприклад, мій роман «Сновида» взяв «Коронацію слова», було таке враження, що «куди я взагалі потрапила?!» – ніхто навіть не хотів чути про фантастику. А от, дивлюся, останні півтора-два року в Україні все ж таки потроху почали видавати якісну світову фантастику в перекладі. Зараз ми уже можемо купити книги таких фантастів як Артур Кларк, Філіп Дік та Айзек Азімов… А раніше на це ж був просто справжній голод, тому що видавці більше орієнтувалися на аудиторію домогосподарок із сіл та райцентрів. Але ж редактори мають розбиратися в темі та охоплювати тенденції, які будуть продаватися та цікавитимуть читачів. Тож, зараз ми потрошку рухаємося вперед, і я сподіваюся, що наші видавці з часом зрозуміють, що Україна – це не тільки любовні романи для домогосподарок, які живуть у селі. Дуже вірю, що з часом українська фантастика розворушиться і до неї з’явиться довіра читача.
– Розкажіть про неофіційну сторону письменницького життя. Як Ви проводите вільний час?
– Я письменник-трудоголік-хікікоморі. Тому зазвичай більшість свого часу я пишу або малюю вдома під кондиціонером (сміється). Звичайно, також виходжу кудись прогулятися і теж збираю якісь цікаві матеріали. От, наприклад, у мене є книжка про міські легенди Кропивницького «Невдаха з надприродними здібностями». Я довгий час збирала цікаві факти про наше місто, блукала вулицями та розпитувала місцевих неформалів. Хотіла побачити якомога більше на власні очі, щоб взагалі знати та розуміти, про що я власне сама пишу.
– Звідки берете ідеї для сюжетів? Що надихає на нові твори?
– Скоріш за все, моя хвора голова – якось воно саме туди лізе! Або ж те, про що я просто не можу вже не написати, бо, таке відчуття, що, ніби стоїть над головою муза з битою і каже: «Ану давай, працюй!» (сміється).
– Над чим працюєте зараз?
– Зараз у мене йде активна вичитка старого матеріалу. Я нещодавно закінчила роботу над фантастичним романом «Лікоріс у тіні тіней». Це, скажімо так, епічна фантастика, таймлайном на три тисячоліття, в якій відбувається зміна декількох епох. Також тут присутнє знову ж таки моє улюблене «подвійне та потрійне дно». І там навіть задіяні деякі мотиви із східної міфології. Наприклад, лікоріс – це квітка, що символізує смерть на Сході, і власне у цій книжці лікоріси – це люди, які не виконали свого призначення під час життя, тому постали з мертвих. Працюючи на децентралізовану організацію «Таємне міністерство», вони протистоять безтілесним духам, які захоплюють людей і підштовхують їх до різних поганих вчинків аж до вбивства інших… Тож, зараз я займатимусь вичиткою цієї книжки, а потім почну роботу над новою, яку хочу подати наступного року на «Коронацію слова».
– Окрім цього, які у Вас плани та ідеї на майбутнє?
– Ой, у мене насправді є цілий списочок ідей оповідань та романів, які я хочу ще написати. Їх близько 20-ти штук, а може й більше. Тому роботи дійсно багато. Сподіваюся, що все вийде!
Розмову вела Айнура Алієва
Фото – зі сторінки Ольги Мігель у ФБ
