Час спливає швидко, особливо у тих, хто по вінця зайнятий діяльністю.У цій думці переконався під час зустрічі з нашою землячкою, доктором філологічних наук, професором, колишнім деканом факультету довузівської і післядипломної освіти Кіровоградського державного педуніверситету імені Володимира Винниченка, директором Інституту журналістики і міжнародних відносин, проректором з наукової роботи Київського національного університету культури і мистецтв Антоніною Іванівною Гурбанською. У наукових колах вона заслужено вважається відомим українським літературознавцем і педагогом, здатним "занурюватися" у літературознавчі проблеми, «відчувати епоху як великий діалог», за словами доктора філології Олександра Астаф’єва.
Антоніна Гурбанська є автором близько 200 наукових праць їз історії української літератури, теорії літератури, культурології, соціальних комунікацій, навчально-методичних і журналістських публікацій, відмінником освіти України, членом Національної спілки журналістів України, лауреатом обласної літературної премії імені Євгена Маланюка за 2017 рік за книгу «Слово-людина-світ», 350 сторінок якої «заселили» вибрані статті з 25-річного наукового доробку автора, присвячену дослідженням в царині художнього слова із залученням соціологічного та філософського контекстів.
Немає потреби рецензувати книгу, на сторінках якої вона веде широкоформатну розмову за творами сучасних українських літераторів, або переповідати зміст її розділів – це невдячна справа.
Скажу одне: ця книга, як свідчить автор, "є спробою, залишаючись у колі улюблених тем, мотивів і образів, розширити емоційно-смислові кордони, відзеркаливши в художньому слові те нове, що відчувала, пізнала і пережила за останні роки життя».
Моє знайомство, як тодішнього викладача кафедри української літератури Кіровоградського державного педагогічного інституту імені О. С. Пушкіна зі студенткою 21 групи філологічного факультету Тонею Орищук із села Грушка Ульяновського ( тепер Благовіщенського) району на Кіровоградщині відбулося у жовтні 1976 року під час проведення сільськогосподарських осінніх робіт за участю 66 майбутніх вчителів у селі Василівка Бобринецького району. Разом з ними керівниками груп на збиранні врожаю були прикріплені викладачі Микола Посторонко та Валентина Бажан (нині – журналіст – авт).
У соціалістичному змаганні серед інших академічних студентських груп, які працювали на полях Компаніївського та Бобринецького районів, наші студенти були найкращими не лише в трудових справах. Про організацію їхнього дозвілля турбувалася невгамовна Тоня Орищук – організатор концертів художньої самодіяльності та вечора інтернаціональної дружби за участю студентів – узбеків на сцені сільського будинку культури, яким завідувала Тамара Куліш – справжній фахівець своєї справи. Володя Кравченко привіз із міста баян, а хлопці з узбецьких груп – свої національні інструменти. І тоді мелодія баяну перепліталися з чарівними звуками рубаба та дойри.
Тоня була не одна, бо відчувала допомогу редактора стінгазети Ольги Мороз, аматорів сцени Олімбоя Жиянова, Тетяни Щербини, Наталки Попруженко, Фархата Уринова, а в бобринецькій газеті «Честь хлібороба» незабаром було надруковано матеріал про трудові будні та відпочинок студентів з назвою «Ентузіасти» за двома підписами: автора цих рядків та Антоніни Орищук.
Через роки та відстані я знову зустрівся зі своєю колишньою студенткою, яка працювала в Компаніївській восьмирічній школі вчителем української мови та літератури.
"Антоніна Іванівна вже тоді була людиною невгамовної вдачі, яка живе у постійному русі вперед, діловою, емоційною, комунікативною, обдарованою високим рівнем компетентності, надзвичайною працездатністю, великим педагогічним тактом. Її дуже любили учні і поважали батьки", – згадує головний спеціаліст управління персоналом та юридичного забезпечення управління освіти, науки, молоді та спорту облдержадміністрації Галина Шавловська.
До нашої розмови ще одна з її колег Розалія Подплетня, яка свого часу працювала методистом районного відділу освіти разом із Гурбанською.
"Запам’яталася мені Антоніна Іванівна як завідувач методкабінету відділу вимогливим і принциповим керівником, доброзичливою, щирою людиною, якій притаманні глибока ерудиція, різнопланові інтереси і захоплення, любов до праці. Знайомлячись із вчителями району, вона щоразу намагалася відразу вглибитися в них, аби збагнути, чого вони варті, як фахівці, пробуджувала у них бажання до постійної самоосвіти, заряджаючи енергією пізнання та виробляючи навички професійного самовдосконалення, виховувала дослідницький інтерес до предметів, які вони викладали.
Про дивовижне поєднання в собі жіночої вроди, природного розуму, енциклопедичних знань філолога-науковця, одного з найплідніших українських літературознавців, який нині перебуває у прекрасній творчій формі, інтелігентність розповіли у розмові моя колишня колега по спільній викладацькій роботі, доктор філологічних наук, професор Київського державного університету імені Тараса Шевченка Надія Гаєвська (Линченко), кандидат філологічних наук з Кропивницького, заступник директора медичного коледжу Світлана Присяжнюк, заслужений працівник культури України лауреат обласної літературної премії імені Євгена Маланюка поет Олег Попов, який дякує їй « за розуміння душі» і додає:
"Тонечка – справжня українська жінка: сильна, допитлива, настирна у досягненні мети, трудолюбива. Сама себе створила. І піднялася на вищий щабель в науковому світі. А ще вона прекрасна донечка. Коли б не зателефонував, обов’язково назве день відвідин мами. Вона дорожить дітьми, родиною, високо цінує в людях порядність, доброту, щедрість, тому колеги по спільній кафедрі української літератури тягнулися до неї на пораду-розраду. Вона вміє слухати і чути. Біля неї цікаво. Світ її широкий і глибокий, як і літературознавчі дослідження. Тут одразу потрапляєш у полон витончених думок. Мова барвиста, надовго прикрашає твою душу, а ще довше – не відпускає. То і є талант".
Найбільше щастя – відчувати, що ти потрібний людям. І не треба боятися жити, любити на повну силу, відчувати смак життя. Особливо тоді, коли ця діяльність приносить результат, дає людині стимул для подальших творчих звершень, – каже Антоніна Гурбанська.
"Багато значить – працювати самовіддано, залишатися оптимістом, вірити вдосягнення мети, довіряти людям, з якими працюєш".
Слухаю колишню студентку, яка залишила мені на згадку теплий автограф на сторінках своєї книги «Слово Людина Світ», за яку щойно отримала обласну літературну премію імені Євгена Маланюка – і думаю про те, що витворена колись літературознавцем і правозахисницею Михайлиною Коцюбинською (племінниця українського класика – авт..) назва «Літературознавство з людським обличчям» дуже пасує до творчого портрету Антоніни Гурбанської, з якою мені поталанило свого часу познайомитися і спілкуватися. А ще знаю, що має вона гарну родину. Разом із чоловіком народили і виховали двох дочок – продовжувачів вчительської династії Гурбанських, почуваються щасливими людьми – це головне !
Анатолій Саржевський
Фото автора