До дня народження Ігора Тамма
Підприємлива родина єлисаветградського міського інженера Євгена Теодоровича Тамма стояла біля витоків енергетичної галузі на Кіровоградщині і в усьому СРСР. Якщо батько долучався до розробки вугільних запасів Єлисаветградщини, то син Ігор стояв біля витоків освоєння термоядерної енергії, за що й одержав Нобелівську премію.
Сам глава сім’ї походив з переселенців, які переїхали до Росії в середині ХІХ століття з Німеччини. Пішов традиційним німецьким шляхом – вивчився на інженера. Це значило, що з механікою, електрикою, будівництвом був "на ти". 8 липня 1895 року, коли тягнули Трансибірську залізничну магістраль і Євген служив там, а дружина Ольга Михайлівна Давидова (по материнській лінії належала до сім'ї Кобилянських, предок яких – курінний отаман Запорозької Січі одружився з дочкою одного з кримських ханів Гіреїв) проживала у Владивостоці, у подружжя народився хлопчик, котрого назвали Ігорем. У 1898 році родина повернулася із заробітків до Єлисаветграда, де батько відав водопостачанням міста й керував спорудженням міської електростанції. Прийшов час і майбутнього нобелівського лауреата, а поки що – маленького, невловимого, мов крапелька ртуті, Горика привели до гімназії. Про шкільні роки свого однокласника фрагментарно розповів у спогадах Фауст Нікітін. Зокрема, запам’яталася така учнівська дискусія: «На одному з уроків учитель П.Є.Брикало торкнувся питання про національну належність кожного з нас і про те, якими ознаками ми керуємося для її визначення. Усе нам здавалось ясним і зрозумілим, аж поки черга не дійшла до Ігоря Тамма. Він щиро не міг зрозуміти, до якої національності себе віднести: дід з батьківського боку – виходець із Тюрінгії, а мати по одній лінії – українка з домішкою кримськотатарської крові, по другій – із обрусілого грузинського роду…».
Чи можна сказати, що Ігор Тамм був надто помітним гімназистом? Ні, його успішність не виділяється серед інших. В обласному архіві Кіровограда знайшовся розрядний список шостого класу гімназії, в якому вчився Ігор Тамм. Він аж на п’ятому місці. Та й гімназію закінчує зі срібною, а не із золотою медаллю. Ось неповний нагородний список його випуску: Б.Гессен – золота медаль, І.Тамм, Г.Поляновський – срібні медалі.
Ігор не відзначався покладистістю. За спогадами того ж Нікітіна: «Коли Гора Тамм почув, що йому вивели трійку (з латини), він миттю підняв руку і попросив викликати його для виправлення оцінки. Дубняков (вчитель латини) здивувався і сказав: «Виправляти нічого – йому й так поставлена краща оцінка для учня, я сам знаю латину на чотири. І тільки Господь Бог може знати її на п’ять. Якщо ж Тамм наполягає, то можу додати йому ще плюс. Пізніше на педагогічній раді внесли поправки, бо в табелях стояли вже нормальні оцінки».
Ігор Тамм закінчив Єлисаветградську чоловічу гімназію у 1913 році. Вона давала досить пристойну освіту, коли вимогливість викладачів поєднувалася з бажанням учитися у самих учнів.
У тому ж 1913-му поїхав разом з медалістом-однокласником Борисом Гессеном вступати аж до Единбургського університету (Шотландія) і закінчив там перший курс. Щоденник студента-першокурсника (жовтень 1913) рясніє записами: «…Лекцій з фізики зовсім не слухаю, беру тільки 100 годин роботи в лабораторіях (фізика першого року мені вже відома), зате зразу беру другий та третій курси з математики… Стосовно того, щоби тут в Единбурзі назовсім залишитися, мені й на думку не спадало. Добре тут якийсь рік провести, а за більше красно дякуємо. Ні університет, ані студенти, чи життя тутешнє мені не по нутру. В Росії, серйозно, все краще…».
З цитат дізнаємося про невисоку якість шотландського закладу, що давав тільки інженерні знання. Тому на початку літа 1914 року друзі повернулися додому і вступили на фізико-математичний факультет Московського університету.
А через місяць вибухнула Перша світова війна. У 1915 році Тамм добровольцем пішов на фронт, кілька місяців перебував там в складі санітарного загону. За наполяганням сім'ї, де вважалося неетичним воювати із одноплемінниками, повернувся до Москви і продовжив навчання. У вересні 1917 року Ігор Тамм одружився з Наталією Шуйською, сестрою однокласника, з котрою познайомився ще в 1911 році й почав листуватися, коли перебував у Единбурзі. Шуйська походила з дуже багатої родини херсонських поміщиків, що при більшовиках додало тривог родині молодших Таммів.
Брав активну участь у революційних подіях 1917 року, навіть став членом виконкому Єлисаветградської міської управи. Належав до фракції меншовиків-інтернаціоналістів, підпавши під вплив того ж Бориса Гессена, – сина управляючого одного з єлисаветградських банків. Той став політичним поводирем Ігоря, а коли пов’язався у 1919 році з більшовизмом, повів за собою і Тамма.
Ігор закінчив Московський університет влітку 1918 року, але додому не поспішав. Батько, Євген Теодорович, припрошував приїхати й допомогти у розробці родовища бурого вугілля, відкритого під Єлисаветградом, дослідженого й описаного ще наприкінці XIX століття академіком генерал-лейтенантом корпусу гірничих інженерів Г.П. Гельмерсоном. Професор В.Н.Червінський відзначив високу якість цього вугілля, а тепер при участі німецьких фахівців складалася сприятлива обстановка з підготовкою копальні до експлуатації. Це був час правління Гетьмана Скоропадського, котрий намагався підняти запущену економіку і створював для ентузіастів можливості зайнятися бізнесом.
Ще у 1918 році шеф німецької розвідки Вальтер Ніколаї таємно спорядив на «чужу» територію (Херсонщину тоді окупувала Австро-Угорщина) групу з трьох чоловік зібрати якнайбільше відомостей про корисні копалини під Єлисаветградом. Агенти навели контакти з місцевою технічною інтелігенцією німецького походження і швидко склали повну характеристику родовища. Вона вражала. Та розвиток історичних подій вніс тоді суттєві корективи – в Німеччині вибухнула революція. Коли ж австрійці та німці відступили, старий міський інженер продовжив гірничі клопоти. Серед найважливіших господарських питань постала проблема забезпечення підприємств і населення паливом. Особливо після того, як Донбас захопили денікінці, відрізавши увесь південь України від донецького вугілля.
У 1919-му з приходом більшовиків, гостюючи в рідному місті, Ігор Тамм разом з батьком став ініціатором розробки і видобутку бурого вугілля у районі Злодійської балки біля Балашівки, що тоді була поблизу Кіровограда, мріючи створити успішне видобувне підприємство. Уже тоді місто одержало певну кількість палива, яке знадобилося, щоб пережити холодну зиму 1919-1920 років. Однак політична нестабільність в районі Єлисаветграда не сприяла розвитку підприємництва.
І тут колишній студент чомусь перебирається у Сімферополь, де на той час панували денікінці, а потім врангелівці. Пишуть деякі джерела, що зі спеціальним чекістським завданням. З осені 1919 року Тамм починає свою викладацьку діяльність фізика спочатку в Кримському університеті, а з 1921 – в Одеському політехнічному інституті під керівництвом Леоніда Мандельштама. З 1922 року – Москва. З тих пір працював з Борисом Гессеном пліч-о-пліч аж до арешту й розстрілу того у справі «троцькістсько-зінов’євського терористичного центру і ведення контрреволюційної троцькістської роботи». У 1936-у арештували Ігоревого брата Леоніда, крупного інженера. Звинуватили в підготовці вибуху коксових батарей на Донбасі. Батько жив в окупованому фашистами Києві й за те пізніше також потрапив за грати. Ігоря Тамма обминула така доля.
Відкриття діючої буровугільної шахти «Піонер» відбулося аж через десятиріччя, в 1931 році, після спорудження у 1930-му районної електростанції, що влітку давала струм, як ГЕС, а взимку працювала, як ТЕЦ на місцевому вугіллі. А незабаром ще одна шахта «Піонер-біс» видала продукцію. Архівні матеріали свідчать, що геологи оцінювали запаси Балашівського родовища як дуже значні. Вугілля мало прекрасну якість, неглибоке залягання (до 70 метрів). Воно масово йшло на експорт. Але експлуатація копалень продовжувалася недовго. Через часті затоплення підземними водами «Піонер» закрили ще на початку 40-х років, а «Піонер-біс» – у 1947 році.
Тутешнє буре вугілля у 1941-45 роках, як і в громадянську війну, дуже цікавило Німеччину. У другу світову війну широку вибірку балашівського запасу вела відома німецька організація «Тодт», а не менш відома фірма ІГ Фарбеніндустрі виконувала глибоку його переробку. Адже буре вугілля – не тільки паливо, але й унікальна речовина для хімічної промисловості. З нього продукують бензин, нестачу якого Німеччина постійно відчувала, спирт, нафталін, лікарські засоби, гірський віск, вуглелужні реагенти, гумінові кислоти, що є стимуляторами росту й розвитку рослин. У Німеччині з бурого вугілля виготовляли й виготовляють понад 100 найменувань різних препаратів, від медикаментів до косметики.
Є ще технологія, освоєна німцями півстоліття тому, – видобуток спочатку енергоємкого і хімічно багатого синтез-газу із бурого вугілля, який сам собою є альтернативним джерелом енергії. Але з цього газу можна виділяти водень – абсолютно екологічний і цінний енергоносій. З однієї тонни вугілля таким методом виробляється 40 кг водню, собівартістю 0,5 долара США за 1 кг.
Як бачимо, буре вугілля має дуже широке використання. Занепад галузі таїть серйозні негативи не тільки для нашої області, але й для всієї України. Буре вугілля – це стратегічна сировина України, від якої значною мірою залежить економічна незалежність нашої держави, її подальший розвиток і процвітання.
Леонід БАГАЦЬКИЙ
