Несподіваному, але дуже очікуваному звільненню правобережної Херсонщини рік тому радів мабуть кожен свідомий українець. Здається, це було нещодавно, але вже минув цілий рік. Кореспондентка сайту Златопіль, завітала на Херсонщину та поспілкувалася з безпосередніми учасниками тих подій.
В минулорічних боях на цих теренах приймав участь і батальйон, створений у Кропивницькому. Ми поспілкувались з одним з воїнів, з позивним “Володимирович”.
“Операцiя була блискуче спланованою, чiтко визначенi ролi в кожного пiдроздiла. Ми були пiдготовленi. Спочатку вiдпрацювали хлопцi з ГУРа, вони виявили всi опорнi пункти, всi склади, боєкомплекти, все важливе для вiйськової логiстики. Операцiя готувалася тривалий час, хлопцi з Кропивницького також брали участь в підготовці. А потiм своє слово сказали «Боги війни» — артилерiя, починаючи з «дальнобоїв» i «хаймарсів» та авiацiя. Ми почали наступати під час великих злив, було важко i технiцi й людям, особливо вночi у лiсосмугах. Але усі витримали. Росiянцi залишили укрiпленi позицiї i ми просувалися вперед. І за тиждень ми вже вийшли до Днiпра”, – згадує воїн.
Почалося все в кінці літа 2022-го. Мотивації йти вперед вистачало, але найголовніше — наші бійці знали, що по той бік на них чекають люди…
В Хрещенiвський старостинський округ входять три села: Петрiвка, Хрещенiвка i Шевченкiвка. В такому ж порядку вони розташованi вiд Дніпропетровської областi так їх і звільняли.
“Ми півроку прожили в окупації, а потім дочекалися звільнення. Всі три дні, поки біля нас йшли бої, ми в пiдвалi сидiли, бо страшно було – ЗСУ наступали, а вороги не хотiли поступатися. Коло нашої хати стояв танк, то коли він стріляв — було гучно i дуже лячно! 1 вересня 2022 року наші зайшли в село і ми були такі щасливі, що дочекалися! Хлопці йдуть, ми плачемо, обiймаємо, а вони з мiшками заморенi, замученi, три днi билися за таке маленьке село, де до війни жило 52 людини… Захисники попросили нас виїхати, сказали буде дуже гаряче. Ми схопили документи й речi, все що позалишалося їм повiддавали, казали щоб у нас жили, а самі поїхали. З 1 вересня по 2 жовтня вони не могли просунутися далi. Ми повернулися 5-6 жовтня i зустріли командира, який нам говорив виїхати і вiн розповiдав, як їм було складно цей місяць, що й відступати доводилося… Та й самі побачили, який тут жах відбувався… Ми як виїжджали село було цiлiшим. Повернулися – немає даху, розбомбили пiвбудинку, машина згоріла. Перед війною тільки ремонти поробили…”, згадує жителька Петрівки Наталія.
Зараз родина повернулася і живе у літній кухні, жінка радіє що всі живі, а ще у селі відновили електропостачання і є скважина.
Петрівка зруйнована на 80%. Зовсім вціліла одна хата, там, кажуть місцеві, жили колаборанти, які все здавали ворогу. Їх окупанти забрали з собою, коли відступали…
Поки в Петрівці точилися запеклі бої, сусідня Хрещенівка, яка розташована зовсім близько, жила очікуванням.
“Ми тоді в підвалах сидiли, що вдень, що вночi. Сусiдню Петрiвку наші вiйськовi брали три рази, а коли вдалося взяти, то вони мiсяць там були, не могли до нас дiстатися. Ми чули наших рiдненьких захисникiв поруч, знали що вони звiльнять нас, але нiяк – так тяжко цей мiсяць тягнувся, не передати словами, але хлопчикам сильно вiд ворога дiставалося, обстрiлювали їх бiдних дуже…”, – розповiдає жителька села Хрещенiвка Людмила.
Що пережили тоді ці люди нам, сидячи в тиловому місті, неможливо уявити.
“В кiнцi серпня ЗСУ зайшли в Петрiвку i звiльнили її вiд оркiв росіян, які відступили в Хрещенівку. Місяць в нас була “сіра зона”, а 1 жовтня наші військові почали наступ. 2 жовтня зайшли в Хрещенiвку й зачистили її, 3 жовтня зайшли в Шевченкiвку. Шевченiвка добу не виходила на зв’язок i лише зранку люди почали дзвонити i говорити, що орки повтiкали. Першими накивали п’ятами ДНРiвцi. Наші емоції були просто неймовірні! В мене в Шевченiвцi жив брат дружини, у нього бабуся iнвалiд i мама, яких не було на кого залишити, то вiн з ними був до кiнця.
Так він мені говорив, що коли нашi затихали, у нього починалася депресiя, а як тiльки ЗСУ стрiляли – це словами не передати – у дворi все вибухає, а душа радiє. Нехай стрiляють, аби не замовкали!
Я йому все лiто й початок осенi говорив, що нашi прийдуть i звiльнять, всiляко його пiдтримував, а вже на осiнь і у мене почалися сумнiви, бо тут орки нагнiтали, проводили референдуми. Ми боялися, щоб не почали видавати зброю проти наших… Коли наші зайшли у село – це було щось фантастичне! Навіть Петрівка майже знищена, але люди дуже хочуть повернутися, роблять документи, вони дуже патрiотично налаштованi”, – розповідає староста Хрещенівського старостинського округу сіл Петрівка, Хрещенівка, Шевченківка Віктор Копиток.
Рік минув, але люди згадують ці дні, нібито це було вчора і пам’ятають з вдячністю своїх визволителів. Зараз у жителів цих сіл на Херсонщині свято без свята, адже поки не до цього.
Щоб разом пригадати ті події та вклонитися кропивницьким воїнам-визволителям, приїхала Марія Чорна, очільниця однойменної ГО Громадські ініціативи.
Від початку великої війни вона регулярно опікувалася кропивницьким батальйоном, а після деокупації сіл, стала допомагати й місцевій громаді.
“Ми приїздили до цих людей від початку деокупації регулярно, адже я пообіцяла нашим кропивницьким військовим не залишати херсонців. Тому в дні річниці визволення цих територій ми, окрiм допомоги, яку систематично сюди возимо, ще й разом посадили дерева та кущі, якi символiзуют мир, благоустрiй та початок нового життя. Також ми відвідали стелу у місцевому парку, де з часом з’являться імена всіх, хто віддав свої життя за свободу цих людей…”, – каже Марія Чорна.
Вітання з річницею звільнення цим незламним людям від нашої Кіровоградщини. Але головне, щоб вони, як і кожен з нас не забували, якою ціною нам дається кожен сантиметр відвойованої в окупантів української землі… Слава нашим військовим і хай всі святі бережуть захисників кропивницького батальйону, який звільняв Херсонщину, а зараз веде страшні бої на східному напрямку…
