Нарешті й до Кіровограда прийшло усвідомлення необхідності власного перейменування. Чесно кажучи, воно витало в повітрі ще з часу проголошення незалежності України, але в силу різного бачення цієї проблеми затрималося на цілих чверть століття. Нинішній погляд щодо нашого міста окреслила та висвітлила Всеукраїнська науково-практична конференція з модератором Олександром Ратушняком, що 11 червня відбулася в обласному центрі.
Сьогодні вже йдеться не просто про відмову від нав’язаних радянським тоталітарним режимом назв, а й про очищення від топонімічних складових, продиктованих режимом царським. Повторивши видатного філософа Ортегу, директор Українського інституту національної пам’яті кандидат історичних наук Володимир В’ятрович згадав про цінність історії, що вона своїм досвідом вчить не тому, що треба робити, а застерігає, чого ні в якому разі робити не можна.
Не секрет, що останні події змусили владу і суспільство спішно визначатися, ким ми є. Про це говорив доктор історичних наук, професор, наш земляк, який працює в Києві, Віктор Брехуненко, закликаючи морально підтримати синів України на наших східних рубежах, а не вдаряти їм у спину поверненням до цінностей «русского мира». Адже Росія путінського зразка не тільки спить і бачить вчорашню колонію знову упокореною, а й робить усе можливе, аби хоч скаламутити інтелектуальний вміст у головах тутешнього люду.
Концептуально визначився учасник конференції доктор філологічних наук, професор Володимир Панченко, котрого добре знають у Кіровограді: він не бачить різниці між більшовицькою та романовською імперіями і двома, на перший погляд ніби антагоністичними, а насправді назвами-близнюками Кіровоград і Єлисаветград. А деталі декомунізації – то вже справа громадської думки, розробок науковців і владних рішень, зазначив учений.
Покритикували млявість владних структур при лікуванні назрілих болячок цього процесу доктор історичних наук Тарас Чухліб та доктор історичних наук, професор Федір Турченко. Пан Чухліб переконливо доводив необхідність у нових назвах пошанувати належним чином українське козацтво, а кандидат історичних наук, автор строго документованої книги про заселення нашого краю Анатолій Пивовар (теж наш земляк) не менш переконливо радив не ідеалізувати козаків, бо вже поділ їх на запорізьких і реєстрових несе в собі певний конфлікт інтересів. Він же радив узгоджено розглянути не тільки ім’я обласного центру, а й самої області.
Пролунали на зібранні й нові цікаві пропозиції. Кандидат історичних наук Володимир Петрук запропонував у назвотворенні використати скіфську епоху нашої історії, а письменник і журналіст Віктор Погрібний висловив побажання не забути видатного полковника часів Хмельниччини Івана Богуна. Кандидат історичних наук
Юрій Митрофаненко заперечив, що персонофікація небезпечна – вона не виключає при пошануванні навіть найсвятіших імен появи свого Олеся Бузини. Але разом з тим втрачається історично-подієва складова.
Одиноко прозвучала науково аргументована доповідь Миколи Тупчієнка на захист повернення першоназви. Він справедливо вважає, що переважна більшість «єлисаветинців» є патріотами України, але біда в тому, що сьогодні є і ота незначна меншість.
Слід згадати широке представництво у заході різних міст і областей України (Київ, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Одеса, Тернопіль, Чернігів, Дніпродзержинськ, Ніжин, Бережани, Артемівськ інші). Гості відмітили особливості проходження процесу в їхніх умовах. Звісно, що перед вели господарі конференції, котрі навіть надали практичну можливість сільським громадам поділитися досвідом у проведенні декомунізації. Дискутували не тільки історики й філологи, а й географи. Запам’ятався виступ кандидата географічних наук Андрія Домаранського про труднощі, необхідність та критерії реалізації положень відповідного Закону в ході перейменування Кіровограда.
У ході плідної дискусії прийшли до висновку: найкраще звернутися до найстійкіших у часі топонімів – гідронімів-річок, і виходячи з того переназивати теперішній Кіровоград. Отже, не виключено, що, як зазначив один з учасників, він приїжджав до Кіровограда оце востаннє. Хоче побувати тут, на березі доведеного до кращих стандартів Інгулу, вже при новій назві.
Захід, який пройшов на високому науковому та організаційному рівні, привітали єпископ Марк від УПЦ Київського патріархату, представники обласної держадміністрації, Кіровоградської міської ради та депутатського корпусу. Додамо, що наша конференція ще не мала аналогів в Україні.
Леонід БАГАЦЬКИЙ
