Уявіть, що вам довелося два-три роки перебувати у вимушеному відриві від кіровоградської блогосфери. Зазирнувши туди через проміжок у два-три роки, побачиш, що відбулися такі зміни, які навіть у страшних снах не з’являлися.
Раніше в місті трубили срібні сурми. Інтернет-простір теж вирував, що проглядалося в словесних переспівах під крилом газети «Україна-центр». Хоча, правду сказати, чогось особливого там і не було, крім величальної кантати тодішньому герою дня Сергію Миколайовичу Ларіну, котрий на піку слави уміло диригував цим «співочим полем». Як тільки хтось тягнув не в унісон, зіспіваний хор забивав свавільця своїми трубними голосами. Особливо вірнопіддано старалися блогери Анробо, А.К., Рейнбоу, Алекс, Борменталь, Статський радник, Єлисаветградський лікар та «сміливці», що не ховалися за псевдо, Ігор В’юн, Людмила Шубіна, Ярослав Турчин, Олександр Шаталов, інші. Та й сам Ларін, інколи залишаючи капельмейстерський пюпітр, під оплески вибігав на відкриту сцену. В такі хвилини хор, звісно, замовкав і уважно слухав арію свого неповторного «Дона і Баса».
Зазирнувши в сьогоднішній інтернетний світ, бачимо, як він змінився. Після Майдану Ларін зник. Завмерли і «змії» (не подумайте поганого – від ЗМІ) «України-центру». Найпершим отямився Борменталь: «А почему мы перестали встречаться?», але колеги після млявого перегуку знову залягли у сплячку. Та й сам Борменталь аж через вісім місяців, якраз після президентських виборів, знову ожив з новим закликом «Поможем фронту!». Після невеликого шарудіння запанувала мовчанка, як і перед цим. Втрата нюху в блогерів «УЦ», чи що?
Аж тут лунає… Скажемо так, сигнал: Сергій Ларін робить гучну заяву на улюбленому сайті, що він повертається на кіровоградські паляничні лани в якості нової політичної сили, яка не має нічого спільного з українським «дисидентом» Януковичем і його туго напханими лантухами. Усього за місяць він парадним маршем проникає до Верховної Ради. Тут стало ясно, що про лантухи Сергій Миколайович розповів далеко не все. У кіровоградців дахи поїхали впоперек голови! Реакція була разюча. Масово гриміло:
«Ларин, вали нах в Донецк со своей братией – шаталовыми, стрижаковыми. Туда и возвращайся! Админ, сорри за резкость, но слов больше нету»;
«Ну от як тут можна бути стриманим, якщо цей … прислужував зеку, котрий зробив бомжами всю країну. Як можна стримуватись, якщо він підтримує агресора… Майже 8 місяців сидів, як криса на сайті, жодної теми не створивши, а перед виборами розказує, що повернеться. А не хоче він запитати кіровоградців, чи він потрібен нам?»;
Крім таких, замішаних на емоціях та міцних виразах, відгуках-уколах з’явилися й аналітичні спроби розібратися з Ларіним:
«Во-первых, он научился говорить людям то, что те хотят слышать. Он думает и говорит ПР- шаблонами: «власть убивает наших детей» и «киевкая хунта». В его мировоззрении нет осуждения Путина и РФ.
Второе. Был ли Ларин «лучшим губернатором»? Вспомним, что после своего назначения он ходил на поклон к Януковичу, чтобы тот не «ссылал» его в Кировоград. После разговора с Я. Ларин изменил свое мнение, поняв, что выполнение задач Я., т.е. целей ПР в нашей области, открывает перед ним новые карьерные ступени и губернатором стал исключительно для достижения корыстных партийных целей, а не для пользы города и области. А целями ПР были: местные выборы 2010, парламентские 2012, президентские 2015.
В 2010 Янукович принимает программу создании во всех областных центрах перинатальных центров. Программа создана тоже из корыстных побуждений (одна рука Я. вроде бы помогает гражданам, а другая раздает деньги из бюджета собственным детям). Так что наличие денег под программу вовсе не заслуга Ларина.
Театр. Глаз любуется, как снаружи так и внутри. Это нельзя отрицать. Но опять таки Ларин так скурпулезно занимался им для карьеры. На открытие шеф так и не приехал, но Ларин не был бы Лариным, чтобы не получить очки и за театр от Я.
Упущу всем известные факты о недоделках и недостройках и в перинатальном центре, и в театре. Так как Ларину город и область были по-боку, то ему по-боку историческая ценность театра. От первоначального здания театра ничего не осталось. Вся оболочка – это новострой. Коробка, возведенная в 19-м веке, обнесена по периметру еще одной коробкой. После реконструкции в зале пропала былая акустика. Это сразу заметит человек, близкий к музыке и бывавший в прежнем зале. Целесообразно ли было тратить большие деньги, чтобы ухудшить? А мостовая перед театром выложенная в начале 20-го века. И тоже – историческая ценность. А бюст Кропивницкого, в честь которого назван театр, – кто с ходу скажет, где он находится? А раньше был напротив входа. И логически он должен был оставаться в центре театральной площади. И про переименование ул.Ленина. Ларину неинтересно, что на этой улице находился не только так называемый зимний театр, но и театр, где были поставлены впервые «Вечорниці» и «Наталка Полтавка».
Все эти вопросы, волнующие меня как коренного елисаветовца, харцизянину Ларину по-фене! Главное – красивая картинка, за которую дают очки в карьере!»;
«Кіровоградські ЗМІ почнуть вкидати в суспільство теми, які ставитимуть під сумнів доцільність Революції Гідності. Регулярними стануть подібні виступи і на засіданнях Облради. Призупиняться перейменування вулиць на українські назви і десовєтизація міста та області. Згорнеться волонтерський рух і допомога армії та добровольчим батальйонам (це дуже легко зробити, наславши на волонтерів контролюючі органи). Проімперська російська ідеологія всіляко пропихатиметься в життя та голови громадян через маніпуляцію цілями АТО, втокмачуватимуться зрада Заходу та жалі за Росією і СРСР. Активно фінансуватимуться маргінальні партії та рухи на кшталт КПУ та вітренковців. Знову День Перемоги в Другій Світовій буде днем розбрату та пропаганди «руського міра». Антиукраїнський Московський Патріархат знову охопить духовний світ кіровоградців.
Навіщо це Ларіну? А для того, щоб уряд не зміг провести реформи в суспільстві й вибухнув третій майдан. А третій майдан, це новий виток війни на сході, нові жертви, та нові прояви сепаратизму і українофобії заради регіонального опанування Україною повторно».
Група критиків ставить під сумнів звичні ларінські обіцянки-цяцянки:
«Нехай відповість на власну цитату: «Пятый шаг. Принять экстренную региональную программу по поддержке жителей Кировоградской области в условиях кризиса. Основные мероприятия этой программы: пересмотр тарифов, повышение зарплат и пенсий». З тарифами, цінами, зарплатами тощо, все більш-менш зрозуміло. Планує повернути адміністративно-командну систему управління областю. Примусить підприємців і підприємства знизити тарифи, опустити ціни і підняти зарплати. Хтось збанкрутує, але ж хтось і виживе жевріючи! Нормально. А от про пенсії… Яким чином, не порушуючи(!) закони про пенсійне забезпечення і Держбюджет України, реалізує пункт своєї «Экстренной региональной программы» про підвищення пенсій? Адже це прерогатива виключно Кабміну!»; «Если я не ошибаюсь, тарифы на газ, электричество устанавливает НКРЕ. Будет забавно, когда из Кировограда им начнет Ларин и компания указывать, что почем!»; «Успішна боротьба з корупцією, це головна умова зростання економіки (виходу її з кризи) України в цілому і області зокрема. А про неї немає жодного слова, навіть згадки».
Але означився й зовсім протилежний погляд на ларінську «бомбу»:
«Ну что, Сергей Николаевич. Поздравляю вас с попаданием в ВРУ. Надеюсь, у вас получится остановить войну»; «Сергей Николаевич, поздравляю вас с возвращением в Верховную Раду Украины. Думаю Вам там будет не скучно»; «Сергей Николаевич, Вам просто необходимо вернуться чтобы остановить бютовскую мразь, которая уже уничтожает Украину»; «Сергію Миколайовичу, приємно чути про плани на майбутнє, а щасливе майбутнє у Кіровоградщини буде тільки разом з Вами. Караван рухається і рухається вперед»; «Нельзя все в кучу валить! А почему театр 20 лет ремонтировали и только при Ларине построили ЗАНОВО! Если бы Вы знали сколько это стоило труда! И перинатальный центр первый в Украине построен благодаря этой команде. Надо быть объективным, а не валить все в кучу. Партия – это партия, а работа губернатора, это – управленческая работа. И справился с нею Ларин на отлично, что бы там не кричали. А вот то, что сотворил со страной Янукович и его окружение, это другая тема – политическая. И за нее надо нести политическую ответственность. А вы смешали в кучу все. Так нельзя! Даже у своих врагов надо уметь видеть достоинства, иначе превращаешься в базарную личность (это я мягко)».
А ось крик душі з безліччю великих літер, трьох крапок і знаків оклику ще від одного з шанувальників:
«Я ИМЕЛ ЧЕСТЬ пересекаться с Вами, с Шаталовым с Николаенко… Я, как и многие авторы и читатели этого блога, ВИДЕЛ своими глазами то, что Вы вытащили Кировоград из глубокой… помойки. Поэтому, (меня сейчас закидают камнями) я ПОДДЕРЖИВАЮ ВАС, как человека. Вы много сделали для области. При этом, я никогда не смотрел на Вас, как на «регионала», а смотрел как на Человека. И я (не зная всех событий, произошедших за два года в Кировограде), очень надеюсь – что я не ошибся в Вас, как в человеке. Скажем так – Я готов поддерживать Вас и отстаивать Вашу позицию во всех вопросах, которые не противоречат ЕВРОПЕЙСКОМУ вектору Украины, не являются противозаконными, и не угрожают территориальной целостности и независимости Украины. Хреново, конечно, Сергей Николаевич, что Вы называете себя оппозицией… Оппозиции уже с 2004 года малость поднадоели… Не лучшее время для политического противостояния, особенно тогда, когда нужно объединяться… Знаете как на зоне – налить чифирку в отдельную кружку и Ляшку не взападло – если он приносит обществу пользу…
Сергею Николаевичу, нет смысла что-то доказывать, так как оппонентам абсолютно не важно, что он говорит, делает или делал. Их мнение не изменится, пусть хоть камни с неба падают!! а тем кто его поддерживает, его слова важны!!!!!».
Ну, й сам Ларін був «на висоті» написавши у блозі «УЦ» наступне:
«Буду дискутировать с теми, кто слышит. С троллями не буду. И с несогласными тоже. Вскрытие покажет, кто прав!!! Вскрытие урн, конечно!!!».
Оце тобі, жаргончик! А з ким же тоді дискутувати, як не з «несогласними»?
Один з учасників спілкування розмірковує:
«Мені здається, що чимало зроблено Сергієм Ларіним в нашій області. Але те, що Ви, Сергію Миколайовичу, оточили себе людьми, до яких повага, м’яко скажу, сумнівна, те, що Ви підтримуєте (всім блоком) агресора та видаєте це за прагнення миру – примушує дуже не підтримувати це. І ще питання (йдеться про зустріч у філармонії – авт.). Чому б не спробувати зробити зустріч з усіма бажаючими? Навіщо було обмежувати можливість зайти до зали? Чого боятися? Чи це навмисна провокація була? Хіба Валерій Лебідь такий вже страшний? Щоб його ганяти з одних дверей філармонії до інших, як це видно з відео… А якби всіх пускали б (можна й безпеку забезпечити, і не створювати зустріч тільки для «обраних») та хтось би поводився недостойно – це було б на Вашу користь. А так… Не знаю, питань, якщо чесно, багато…».
Чоловік трохи засумнівався і Сергій Миколайович відразу наставляє Хому невіруючого:
«Андрей, я свободный человек и живу, как я думаю, в свободной и демократической стране. И куда мне ехать, и с кем встречаться, я думаю, что вправе определять сам. Я поддерживаю отношения с Штутманом, Райковичем, Саенко, Березкиным, Бахмачем, Шубиной, Мармером и многими другими уважаемыми людьми. Если вы не уважаете этих людей, я не причем.
Я не поддерживаю агресора, чтобы в этом убедиться, как говорил профессор Преображенский: «Не читайте ….. сайты».
Невже Ларін не втямив, що грубо плюнув у лице своєму потенційному прибічнику? І чи зрозумів це Єлисаветградський лікар? Чи зрозумів, що гість закрито зустрічався не тільки з «чудовою сімкою» офіційних регіоналів, а й з багатьма діячами тіньової сфери? «Сімка» ж розуміє це. Але, чи виплутається з ділових, фінансових, юридичних корупційних обіймів, з тенет, розставлених регіоналами?
Потім Сергій Миколайович докоряв іншому співрозмовнику:
«А я не ожидал, что вы будете оправдывать бандитов, которые бросали уважаемых людей в мусорные баки, угрожали депутатам облсовета от различных партий. Ворвались с дракой в филармонию, куда их никто не приглашал, оскорбляли пожилых людей. А после этого гонялись в балаклавах и с автоматами за автобусами. Мы специально, чтобы избежать провокаций, встречались в закрытом помещении. Можете представить, что было бы, если это было на площади…».
Примітили, як майстерно Ларін підміняє поняття? Думаєте, не знає, що між хуліганством (вкиданням когось у сміттєвий бак) і бандитизмом (збройним нападом) мається ціла низка все зростаючих за тяжкістю злочинів? Але він закликає владу і суспільство вислухати й зрозуміти саме озброєних бандитів ЛНР та ДНР, а не дрібних хуліганів. Чому? Бо йому важливо, щоб обиватель побачив бандита у підлітку, який у темному завулку пише на паркані погане слово про ПР, а не в справжньому кримінальнику. Або таке. Невже той, хто надів балаклаву і взяв у руки автомат, мав серйозні наміри? Мабуть, ні, бо якби надумав розставити крапки над «і», він уже зробив би те. То й думаєм, що майстер на всі руки сам придумав сценарій переслідування «для красоти». І заодно начальству страшна казка, чому не виконано поставлених завдань. Ларін завжди перебільшував власні заслуги на Кіровоградщині, і, як бачимо, переконав багатьох. Але блогери вказали на нарцисизм героя. Його ж реакція на опонента, без огляду на вік і громадянський статус того, була вперта і часом груба:
«Вы живете в сказочном городе! Сказочный театр и театральная площадь, сказочный Ковалевский парк без шприцов, сказочный перинатальный центр, сказочный краеведческий музей, были еще сказочные чемпионы Украины по баскетболу… Если походите по городу, увидите еще много сказочных детских и спортплощадок, да и много чего еще. В сказки надо верить и они сбудутся. А вы постройте хоть домик для домашнего животного, а потом продолжим нашу содержательную дискуссию. Я могу сказать всем блоггерам: «Какое право имеете вы мне указывать. Мне, человеку имеющему высшее образование, прошедшему все ступени в государственной карьере, 11 лет народному депутату, лучшему губернатору Украины (рейтинг от 60 до 70%) и т.д.».
Нічого дивного немає, коли людина, як казала одна із блогерів, «трясучи рейтенгами», веде себе трохи неадекватно, якби…
Якби Сергій Миколайович не сам власноруч організував цей ярмарок-балаган на «УЦ», де намагався найвигідніше розрекламувати й продати себе, як товар. Але порушив вічне правило торгівлі «Покупець завжди правий» і вляпався в образливу полеміку з тим самим покупцем. Отже ясно, що нам намагалися продати протухлий неякісний продукт.
Але Сергій Миколайович уже й після виборів каламутить воду «правильними» словами:
«У нас совершенно разные приоритеты. У них – должности и удовлетворение личных амбиций. Наша задача – вернуть в регион стабильность… Мы будем говорить публично правду о том, как действует эта власть. Мы будем направлять в правоохранительные органы информацию обо всех беззаконных действиях власти. Будем блокировать антисоциальные инициативы и не дадим втихаря разворовывать область!».
Що ж, цього разу автор та «УЦ» не здійняли бурю в склянці, як у давніші часи, – ні одного, навіть критичного, відгуку не надійшло. Навіть від кишенькових завсідників блог-простору…
Справді, «вскрытие показало»!!! Вскрытие урн, конечно!!!
Андрій Гармаш
