Ще у 2018 році стало відомо про документи, які продемонстрували, наскільки масштабними можуть бути інформаційні кампанії проти політичних конкурентів. Йдеться про матеріали американського розслідування у справі Пола Манафорта, які оприлюднило британське видання The Guardian.
Документи, які проаналізувала газета, показали: команда американського політичного консультанта Пола Манафорта у 2011–2012 роках розробляла та реалізовувала стратегію дискредитації Юлії Тимошенко за кордоном. Йшлося не просто про політичну критику, а про системну роботу зі створення певного сприйняття опозиційної лідерки через медіа, відео, соціальні мережі та спеціальні інформаційні ресурси.
Одним із ключових документів став шестисторінковий план «Ukraine – A Digital Roadmap», підготовлений консультантом Аланом Фрідманом для Манафорта. У ньому пропонувалося використовувати відео, статті та соціальні мережі, аби сформувати у західної аудиторії негативне сприйняття Тимошенко.
Окремо планувалося використовувати відеозаписи з її поведінкою під час судового процесу. Їх мали поширювати в соціальних мережах таким чином, щоб сформувати у глядача враження, ніби Тимошенко є «безрозсудною» та «не здатною бути державним діячем».
Але на цьому технологія не завершувалася.
У документах описувався спеціальний інформаційний ресурс The Tymoshenko Files, який мав виглядати як незалежний сайт, пов’язаний з Інною Богословською — депутаткою та критикинею Тимошенко. Насправді ж його планувалося готувати й підтримувати приховано. Передбачалися так звані ghost-written матеріали, серія публікацій про життя та кар’єру Тимошенко, мультимедійний контент і активне поширення матеріалів через соціальні мережі.
Ще одним елементом кампанії став фейковий аналітичний центр — Center for the Study of Former Soviet Socialist Republics (CXSSR). Через нього поширювалися матеріали, вигідні режиму Віктора Януковича, зокрема тексти, спрямовані проти Тимошенко.
Тобто йшлося про цілу інформаційну екосистему: потрібні публікації, псевдоекспертні майданчики, соціальні мережі, відео, спеціальні сайти та матеріали, які мали потрапляти до широкої аудиторії.
І це принципово важливий момент.
Йдеться не про те, що будь-яка критика Юлії Тимошенко автоматично є неправдою. Політична критика — нормальна складова демократії.
Йдеться про інше — про свідому спробу сформувати громадську думку за допомогою прихованих інформаційних технологій, коли аудиторії не пояснюють, хто насправді створив контент і з якою метою він поширюється.
The Guardian також писала, що команда Фрідмана працювала над поширенням позитивних матеріалів про Януковича та його політичну силу в тисячах медіа, а документи демонстрували взаємодію між Манафортом, Фрідманом, Ріком Гейтсом, Костянтином Килимником та українськими посадовцями.
І тут виникає питання, яке особливо актуальне сьогодні, у 2026 році.
Минуло майже півтора десятиліття, змінилися технології, соціальні мережі стали значно впливовішими, а штучний інтелект та алгоритми дозволяють поширювати інформаційні кампанії з небаченою раніше швидкістю.
Але сам принцип залишився незмінним: не обов’язково переконувати виборця аргументами — інколи достатньо багато разів показати йому один і той самий негативний образ.
Саме тому історію інформаційних кампаній проти Юлії Тимошенко важливо пам’ятати.
Бо коли сьогодні суспільству знову намагаються нав’язати певне трактування її слів, вчинків чи політичної позиції, варто поставити просте запитання: хто створює цей інформаційний продукт, хто його поширює і кому вигідно, щоб суспільство побачило саме таку картину?
