50 років тому, в 1969-му, міністр середнього машинобудування Союзу РСР Юхим Славський, зважаючи на висновки геологів, щодо перспектив уранових запасів в районі села Березівки, що на Кіровоградщині, прийняв рішення про початок будівництва тут рудника Східного гірничо-збагачувального комбінату.
На основі розвіданих геологами запасів, проектна потужність майбутнього підприємства була визначена у 800 тисяч тонн руди на рік. А як пізніше з’ясувалось, вартість розвідки одного кілограма урану на Ватутінському родовищі, яке тут відкрили, обійшлась державі у … 63 копійки…
А розвідані ці запаси були колективом геологічної партії № 47, яка свого часу «переросла» в геолого-розвідувальну експедицію і проіснувала до 2000 року, базуючись у селищі Смоліному на Маловисківщині.
У 1987-2000-х роках ГРЕ № 47 очолював Анатолій Білокрис, який потрапив на роботу у Березівку у середині 60-х років минулого століття, коли селища Смоліне на карті ще не було. І так сталося, що запросив молодого техніка-геофізика сюди на роботу. Микола Смолін, старший геолог, начальник геопартії, яка шукала в тих краях уран. Це його іменем названо селище Смоліне, а за відкриття Ватутінського родовища М.В.Смоліну було присвоєне звання Героя Соціалістичної праці.
Що ж до пошукової партії № 47, яку очолював М.Смолін, А З 1970 РОКУ- А.Білокрис, то вона входила до складу добре відомої на весь Союз Кіровської експедиції Першого Головного геологорозвідувального управління ( м.Київ) , що була створена наказом Міністерства геології СРСР у листопаді 1947 року і займалась пошуком уранових родовищ на території України і Білорусії та південних районів Центрально-Європейської частини Росії. До 1964 року запаси розвіданих уранових руд на території СРСР закінчувались, а їх видобуток вівся лише на Жовтоводському родовищі, де діяв комбінат №9 (СхідГЗК). Відтак, була гостра потреба у нових потужних родовищах. І погляд геологів привернула саме Березівка на Кіровоградщині. . А що ініціатором і організатором геопартії №47 був геолог Дмитро Плохотніченко, як уродженець Кіровограда, він, як ніхто інший, був зацікавлений знайти руду саме тут.
У 1964 році в склад цієї партії, яка реформувалась під Білою Церквою, призначили старшим геологом і Миколу Смоліна. І не просто призначили, а закріпили за ним Березівську ділянку, де в польовому сезоні 1964 року планувались глибинні пошуки самохідними буровими установками на гусеничному ходу.
Про працездатність М.В.Смоліна ходили легенди: він був повністю відданий геології, міг по кілька діб не відходити від бурової установки, мав високу вимогливість до себе і підлеглих, наполегливість і відзначався винятковою ретельністю у веденні усіх справ, пов`язаних з аналізом видобутих з надр землі зразків досліджуваних порід.
У 1965 РОЦІ Микола Смолін разом з геологом Олександром Маківчуком, який згодом очолив ГРЕ №47, обстежують і виявляють Андріївське родовище. А після нього – Спаське (обидва родовища теж на території Маловисківського району, але у промисловому плані були замалими). У 1966 році розпочалось глибоке пошукове буріння на Березівській ділянці. Завдяки М. Смоліну, саме тут були виявлені так звані «сліпі» (такі, що не виходили на поверхню фундаменту) рудні запаси. Розвідка підтвердила наявність потужних запасів урану і іншими пошуковими свердловинами на початку 1967 року. Так виникло Ватутінське родовище. Коли підрахували можливі запаси розвіданого, зробили висновок, що вони набагато перевищують раніше відомі. Було вирішено провести детальну розвідку, і А.І.Білокрис став активним учасником усіх геологорозвідувальних робіт в партії №47, куди прибув у перший день квітня 1970 року. За його словами, на той час на невеличкій ділянці родовища було зосереджено близько 15 бурових агрегатів з високими буровими вишками, які виконували направлене глибоке буріння розвідувальних свердловин, а також розвідувальна шахта з мінімально необхідним, але доволі солідним на той момент, набором виробничих споруд на промисловому майданчику шахти.
Всі інші служби розташувались у тимчасових дерев’яних і металевих вагончиках. Єдиною капітальною спорудою з бутового каменю була колгоспна конюшня, де розмістилась енергомеханічна служба партії. Але був і прогрес: діяв раз на тиждень авіарейс на «Жуляни» (Київ) з аеродрому с.Хмельове, який мав назву «Геолог».
У ті ж роки, у кінці 1973 року, було закладено перший камінь у будівництво поряд з Березівкою міста геологів, шахтарів і будівельників. Ще до цього сюди на роботу стали приїздити сотні висококваліфікованих спеціалістів з усіх усюд СРСР. Мешкали – хто у вагончиках, сімейні вже мали житло в нових шестиквартирних щитових будиночках, дехто наймав квартири в довколишніх селах. А наступні роки стали справжнім розквітом селища, яке Указом Президії Верховної Ради УРСР від 20 липня 1976 року було названо іменем М.В.Смоліна (Першовідкривач уранового родовища через хворобу серця не дожив до свого тріумфу).
«Відкриття Ватутінського родовища, – згадує А.І.Білокрис, – дало підстави посилити пошукові роботи по всій Аннівсько – Звенигородській зоні і Новоукраїнському гранітному масиві. У 1975 році геопартією було виявлено потужне Новокостянтинівське родовище урану, у 1976-му – Лісне, 1977-му – Докучаївське, у 1980-му – Літнє і Апрельське.
З 1979 року ГРП-47 перейменована в геологорозвідувальну експедицію №47 виробничого об’єднання «Кіровгеологія», яка своїм внеском у розвиток сировинної бази Рудоуправління №3 сприяла забезпеченню належного функціонування роботи СхідГЗК.
Пропрацювавши 35 років, сповна виконавши свою функцію, у 1999-2000-му роках експедиція №47 була закрита.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: На Маловисківщині пройде виставка карикатури Олега Гуцола (ФОТО)
Але кожної весни у першу неділю квітня у День геолога (нині свято співпадає ще й з Благовіщенням) у Смоліному з великою вдячністю згадують і пошановують усіх тих, хто причетний до такої непростої, але дуже потрібної для людства професії, як геолог. Професії, без якої, напевне, не відбулась би й Кіровоградщина, адже саме тут, образно кажучи, в надрах землі, пульсує віднайдене геологами енергетичне серце України.
